КРУТИ - інформаційний ресурс про День української молоді

І

Гей, була то лихая година;
То безщасна година була —
Стугоніла безладдям Вкраїна
І від Півночі фуга мела.
Обгорнулися степи жалями,
І приникла в скорботі трава;
Тінню туга лягла над ланами;
І рипіли плачем дерева...
І безвиннії ллялися сльози.
Кров струміла на тучній риллі,
Зойк благання і гуркіт погрози
В дикім шалі сплелись на землі.
Віра в людяність-гідність погасла;
Брат на брата скажено повстав.
Труйний сморід безбожного гасла
Душу в морок безумний скував...
В смертнім болю звивалась Вкраїна
І сліпа до провалля ішла...
Ой, була то злощасна година!..
А із Півночі фуга мела...

II

В болотах й пущах лісових
Знов ворохнувсь огидний гад
Насильства й дикого розбою;
Нащадок прадідів страшних
Новітній північний номад
Зловісно точить, точить зброю.

Знов здобич стежить на коні
З жадобою в косих очах
Наїзник з нетрів і темряви...
І враз у бурі і вогні
На золотий південний шлях
Зірвався гураган кривавий...

...А їх лиця бліді, а руді у них коси;
А зуби їх вовчі, а зір їх розкосий;
А їх руки цупкі, а прудкі у них ноги;
А язик їх, як лезо, а рев їх розлогий;

А їх мислі, як тіні, а їх груди жадобні;
А їх серце, як камінь, а їх дух ворохобний.

III

На обрію півночі жарить заграва,
Обрієм півночі куриться дим —
В лавах хижацьких нестримна орава
Гонить наскоком прудким.

У повітрі шумом грає,
Дзвінко шлях гуде —
Розгорнулись чорні зграї;
Ворог дужий йде.

Стугонять діброви сонні,
З свистом лист паде —
Храпотять невтомні коні;
Дужий ворог йде.

Іспросоння стогне поле, —
Дикі орди йдуть;
Вслід їм шкирить місце голе
Їх руїнна путь.

Насувають чорні хмари —
Хижі орди йдуть;
Замітають вслід пожари
Їх руїнну путь...

На обрію півночі сяє заграва,
Обрієм півночі стелиться дим —
В лавах нестримних ворожа орава.
Гонить наскоком лихим.

IV

Лягла печаль на Київ гордий...
Столице золота, тремти!
У брам твоїх стоять вже орди,
Гостей невітаних лютих.
Горять ненавистю їх груди...
Велике горе, горе буде!
Як в час Андрія Боголюба
Й московських деспотів-царів,
Нависла над тобою згуба —
Й холодної Півночі гнів;
Як привид, знов у твого ложа
Незрушно марить тінь ворожа.
Ось вдарить грім в твої твердині...
І кров'ю спіниться Дніпро,
А на хребті його попливе
Віками збиране добро.
І потечуть у безвість темну
Наступні дні твої даремні.
І тріснуть з жаху твої стіни
Від скрипу нового ярма;
Закурить порохом руїни
На вславлених твоїх холмах;
Впаде в неславу твоя пиха —
Шолом і щит Архистратига.
Копитом груди твої зоре
Й посіє ворог смерть і морд;
Твої золотобанні гори
Впадуть до ніг дикунських орд;
І у великої могили
Буде лиш крик і плач великий.
Твої оселі стануть пустка,
А діти — наймити рабів;
Залопотить червона хустка
На твоїх вежах у ганьбі...
І ту ганьбу і ту неславу
Ніколи не втаїш лукаво.
І ворог рознесе неволю
По всій країні — твою долю...

***

Хто ж повстане, обороне
Спокій днів твоїх?
Де ж ви, де ви, де загони
Лицарів палких?

Де нащадки Ярослава —
Боїв грізна рать?
Чи ж уже погасла слава
Й сила меч піднять?

Чи ж у внуків Запорожців
Клоччя замість серць,
І не сила зброєносцям
З ворогом на герць?

Хто ж козацьку здвигне зброю
На безсмертний чин
І відстоїть честь у бою
Київських сивин?

Чи ж не кличе Україна
Стогоном глухим
До змагання свогоСина
З ворогом лихим?

Чи ж не носить клич до зброї
Краю сум і біль?..
Де ж ви, де ви, де герої
Злотосяйних піль?

***

Ні!.. Лани мовчазні скуті німотою.
І гаї завились мовчки в німоту...
І стоїть Вкраїна й Київ сиротою
На краю безодні в добу цю люту.
І зловісно чуйно лиш гудять дороги
І гремить наїзник — новосвітній бич.
Відклику не чути на безсилий клич.
Обвили країну непроглядні хмари
І під стріху рідних супокійних хат
Уповзла гадюка розбрату і чварів,
І в безумнім чаді душить брата брат..

V

В сонній, байдужній нудній німоті
Встали, прокинулись діти.
В серцю живому збудились святі
Славних дідів заповіти.
Встали, озвались палкі юнаки,
Славні нащадки Богдана,
їхня сила не сила руки —
Гасло: "Хай смерть — не догана!"
Встали, озвались Вітчизни сини,
Вірнії внуки Мазепи;
"Рідні не кинем в безславя лани
Рідні діброви і степи!"
Встали, пірвались палкі юнаки
Стрінути розгін ворожий.
"Стримать в змаганню ворожі полки
Хай нам Господь допоможе!.."

VI

На київській площі під тінню Софії
Під прапора рідного тінь
Станули шиком бойці молодії —
Січовий Студентський Курінь.

Душу живу в оборону
Рідних святинь віддадуть —
Змарнить навалу червону,
Землю спасти безборонну
Лицарі світлі підуть.

Тілом живим загатити
Вражу кровавую путь,
Волю братів боронити,
Ім'я батьків й заповіти
Лицарі горді підуть.

Гострому жалу облуди,
Вражим ударам тяжким
Виставить вірнії груди
Й голову буйную буде
Суджено їм молодим.

На київській площі під криломСофії,
Під стягів ясну злотосинь
Станули шиком бойці молодії —
Безсмертний юнацький Курінь.

VII

Шляхом у закутні Крути
Жваві спішать курені;
Шляхом чернігівськім, чути,
Лунко буяють пісні.

В співі бадьорим ожила
Слава дідів золота, Віра, надія і сила;
Пісня — присяга свята.

"Мир тобі, земле, кохана,
Страднице в долі терпкій!..
З вечора будем до рана
Ми на сторожі чуткій.

Будемо битись від нині
З ворогом вдень і вночі;
В Крутах, на брамі Вкраїни,
В бою освятим мечі.

Соромом зброї не вкриєм;
Хто з нас поляже в борні,
Буде одвічним носієм
Заклику в прийдешні дні.

Сточена кров не засохне
В чистому лоні Твоїм;
Клич голосний не заглохне
В грудях скигління гидким.

Жертва кровава не згасне
В тихому Храмі Терпінь;
Сяйвом засвітиться ясним
Вбитих безсмертная тінь.

Кров'ю поляглих сплідніє
Матернє Лоно Твоє;
Світлі незломні надії
Дух Твій у Сина снує.

Новим запалишся зривом;
Спрагла побідних змагань,
Гнівом прокотиться злива
Бур і могутніх повстань.

Нові борці знов за Волю,
Помстою дух палючи,
Стануть на бранному полю,
З ворогом схрестять мечі!..

За славу Отчизни і рідних святинь,
За край свій коханий і милий
Жорстоких знущань і нелюдських терпінь
Страждальную чашу допили.
У Крутах, у Крутах мовчазна Труна
Сніговим завоєм повита,
Душа удушилася тут вогняна,
Байдужістю неба побита...

XI

Не спинили хижу зграю
Крутянськії брами —
Розлетілися по краю
Вороги вітрами.
Не закрили Україну
Крутянські пороги —
Рознесли лиху руїну
Далекі дороги.

Не оперлись Крутів стіни
Ворожій навалі —
Розлялися по Вкраїні Неутішні жалі...

Переступив дикий ворог
Крутянськії брами...
Закурився за ним порох,
Загуло шляхами...

XII

На білих покровах, на платові зимнім
Крові рубіни вогнем зацвіли —
Кров сполуміла у сяйві проміннім
Тих, що у Крутах лягли...
На пеленах білих, на савані чистім
Крові-рубінів кінець сполумів
Кров спалахнула вогнем промінистим
Тих, хто у Крутах спочив...

***

Не засохли, не зітліли
Живі краплі крові
Тих, що в Крутах довершили
Гордий чин Любові.

Просякнули грунт родючий
Животворні сили
І вогнем його палючим
Повно напоїли.

І проник вогонь той ясний
В найглибші глибини
І зацвіли цвітом рясним
Землі України.

Прокотила буйна Сила
Усіма слідами,
І Вкраїна звагітніла
Славними ділами...

Он, далеко в ріднім полі
Чути гуркіт зброї —
Гучно б'ють в ярмо неволі
Новії герої.

Он за смугою ясною
Степ вже груди пружить —
До нових змагань і бою
Встали мужі дужі...

В Крутах сонних розбудили
Стрільці молодії
І навіки запалили Вогняні надії.
Віри в Правду не зламали
В Крутянському бою;
Були перші, що пірвали
Других за собою!..

XIII

У Крутах на варті Державної Волі
Зі зброєю в твердій руці
Впали хоробро на чесному полі
Вірні Січові Стрільці.

При Брамі Вітчизни на вірній сторожі
Між рідних гаїв і ланів
Груди розбили їм леза ворожі,
Зжер їх наїзника гнів.

І тут на межі з стороною північною
На гордість і честь поколінь
Знялася Славою й Пам'яттю Вічною
Їх непоборная тінь...

XIV

Минає рвучко рік за роком,
Нестанно дні пливуть,
У вік віків залізним кроком

Герої Крут
Ідуть.

І креслять їх осяйні тіні
В безсмертя славну путь —
В віках віків бойці нетлінні

Герої Крут
Не вмруть...