"Патрон куреня - це видатна покійна особа з українського минулого, яка відповідає пластовому ідеалові українського громадянина. На терені одного краю та сама особа може бути патроном тільки одного куреня. Патрона куреня пропонує установча Курінна Рада а затверджує КПС на внесок Крайового Коменданта УПЮ. Рада гурткових підготовляє короткий життєпис пропонованого патрона куреня, який після формального затвердження КПС повинен бути вивчений членами куреня і який має зобов'язувати їх у їхній пластовій діяльності і поведінці."
правильник УПЮ ч.1

Василь Стус

7 січня 1938 року в родині Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів в с. Рахівці Вінницької області народилася четверта дитина - син Василько. На сьогодні ще живе наймолодша сестра Маруся у Донецьку. У 1940-му малий Василько потрапляє до м. Сталіно (Донецьк) . у шестирічному віці він пішов до школи. У тринадцятирічний вік припадають перші римовані вправи Василя Стуса. Після закінчення зі срібною медаллю школи Василь робить спробу вступити на факультет журналістики Київського держуніверситету. Отримавши відмову через надто юний вік (16 років), він подає документи на історико-філологічний факультет Сталінського педінституту. До педінституту його зарахували без іспитів як медаліста. Ціле літо Василь ремонтує залізничні колії. У липні 1959 року закінчивши інститут, Василь за дорученням іде працювати вчителем української мови та літератури у с. Таужня Кіровоградської області. У листопаді Стус був призваний на службу до армії. За іронією долі він її відбував на Уралі.

22 листопада 1959 року в "Літературній Україні" виходить перша друкована збірка творів поета з передмовою Андрія Малишка. Влітку 1963 року поет успішно витримує вступні іспити до аспірантури Інституту літератури АПН УРСР ім. Т. Шевченка. 4 вересня 1965 р В.Стус підтримав протест Івана Дзюби та В'ячеслава Чорновола в кінотеатрі "Україна" на перегляді фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", що стосувався арештів у колах української інтелігенції. За цей виступ 20 вересня його було відраховано з аспірантури. 10 грудня 1965 р. в одному із відділень ЗАГСу м. Києва безробітний Василь Стус і Валентина Попелюк одружуються. У листопаді 1966 р. у них народжується син Дмитро. З грудня (і до дня арешту) поет працював редактором у відділі технічної інформації Міністерства будівельних матеріалів.

У 1966-1968 роках перша збірка "Круговерть" та два варіанти поетичного збірника "Зимові дерева" намарне припадають пилом у видавництвах "Молодь" та "Радянський письменник". Статті підписував під псевдонімом В.Петрик. Виступ Василя Стуса з останнім словом над могилою по-звірячому вбитої художниці Алли Горської стає остаточним для нього вироком влади. У 1970 р. у Брюсселі виходить перша друкована збірка "Зимові дерева". 12 січня 1972 р. заарештовують В.Стуса, восени суд виносить вирок: 5 років таборів і 3 роки заслання. У грудні поет прибув до Мордовської АРСР. Тут він мучився до лютого 1977 року. У грудні 1975 в тюремній лікарні "Гази" (Ленінградської області) В.Стуса оперують, йому видаляють 2/3 шлунка.

11 січня-5 березня 1977 переведений із в'язниці Мордовської АРСР до місця заслання- сел. Матросова Магаданської області. У 1978 році Василя Стуса прийнято до міжнародної організації РЕN-клубу. У серпні 1979 поет повертається до Києва, а на початку осені вступає в Українську Гельсінську спілку. У Києві він працював у ливарному цеху, на взуттєвій фабриці. Звичайно, над ним постійно вівся адміністративний нагляд, і 14 травня 1980 після обшуку квартири його арештовують представники КДБ. Після осіннього суду вирок - 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання. У грудні був відісланий у табір особливого режиму в селищі Кучино Пермської області, де поет перебував до кінця свого життя. У 1982 році Василя Стуса визнано лауреатом міжнародного поетичного фестивалю в Роттердамі. В ніч з 3-