Алібі - форум юристів України

Зміст

1. Яка мета запровадження у ЦПК заочного розгляду справи в рамках позовного провадження?

2. Які умови ухвалення заочного рішення? Прокоментуйте кожну з них.

3. Чи вправі позивач зменшити розмір позовних вимог, якщо дав згоду на ухвалення заочного рішення?

4. Який порядок постановлення ухвали про проведення заочного розгляду справи?

5. Чи зобов'язаний суд розглядати справу у заочному порядку, якщо про це просить позивач?

6. Які особливості щодо змісту заочного рішення? Чи можна ухвалити вступну та резолютивну частини заочного рішення?

7. Чи можливо ухвалити заочне рішення, якщо у справі за позовом про стягнення аліментів не з'явився відповідач, який належним чином повідомлений про дату судового засідання?

8. Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Чи може бути переглянуте заочне рішення іншим складом суду?

9. В який строк відповідач може оскаржити заочне рішення до апеляційного суду після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення?

10. У справі беруть участь кілька відповідачів і ухвалено заочне рішення суду. Чи обов'язково, щоб кожен з відповідачів подавав заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, у разі їхнього бажання оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку?

11. Яким чином заочне рішення набирає законної сили у разі, якщо місцезнаходження відповідача невідоме і його виклик до суду здійснено через оголошення у пресі, так як невідомо куди направляти копію заочного рішення? Чи враховувати для набрання заочного рішення законної сили час, відведений суду для направлення відповідачу копії цього рішення (5 днів), та отримання судом повідомлення про вручення йому рішення?

1. Яка мета запровадження у ЦПК заочного розгляду справи в рамках позовного провадження?

Інститут заочного рішення не є невідомим цивільному судочинству, оскільки вперше був введений Статутом цивільного судочинства Російської Імперії 1864 р., який застосовувався в разі неявки відповідача до суду і мав на меті усунення причин, які сприяли затягуванню процесу.
Україні також відомий інститут заочного рішення, оскільки був передбачений ЦПК 1924 р., прийнятий 3.09.1924 р. Однак інститут заочного рішення в Україні проіснував лише до 5.11.1929 р., тобто до прийняття ЦПК в новій редакції.
Безспірно, що запровадження законодавцем інституту заочного розгляду справи мало на меті розширення судового захисту фізичних та юридичних осіб, свободи їх розсуду (принцип диспозитивності), а також усуненню можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення певної відповідальності за їх зловживання. Цей інститут не порушує конституційного принципу змагальності процесу, оскільки забезпечується повною інфор-мованістю сторін про позицію кожного, судове засідання проводиться за загальними правилами, у відповідача зберігається право на оскарження ухваленого заочного рішення.
Крім того, обсяг процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесу за положеннями ЦПК такий, що дозволяє у максимальній мірі забезпечити кожному з них участь в судовому процесі та доведення перед судом переконливості своїх доводів, а суду надає можливість правильно і своєчасно розглянути справу. Закон передбачає, що ухилення сторони від виконання своїх процесуальних обов'язків може потягти для нього негативні наслідки.
Так, згідно з ч. 4 ст. 169 ЦПК, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Не з'явившись в судове засідання, відповідач добровільно обмежує себе в використанні передбаченими процесуальними правами на надання суду доказів в обґрунтування своїх можливих заперечень проти позову, добровільно виключає свою особисту участь в дослідженні доказів у судовому засіданні.
Глава 8 ЦПК «Заочний розгляд справи» не виведена поза межі позовного провадження, як, наприклад, наказне провадження. Зазначене дає підставу погодитись із твердженнями багатьох вчених-юристів про те, що заочний розгляд справи не є спрощеним провадженням у цивільному судочинстві. Заочний розгляд справи знаходиться в розділі III ЦПК «Позовне провадження», що чітко вказує на те, що всі основні інститути позовного провадження та пов'язані з ним загальні засади (принципи) цивільного процесу повинні дотримуватись при ухваленні заочного рішення. Це стосується, насамперед, змагальності, диспозитивності, процедур попереднього та судового розгляду, доказів і доказування, перегляду рішення та багатьох інших.
Крім того, у ст. 225 ЦПК передбачено, що заочний розгляд справи проводиться за загальними правилами, встановленими ЦПК з винятками і доповненнями, встановленими відповідною главою. Основною відмінністю заочного рішення від звичайного є правові наслідки, які тягнуть за собою заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення. Це пов'язано з обов'язковістю горизонтального перегляду такого заочного рішення, тобто судом, який ухвалив це рішення, лише за заявою відповідача до його перегляду вищестоящими судовими інстанціями.

2. Які умови ухвалення заочного рішення? Прокоментуйте кожну з них

Умови ухвалення заочного рішення зазначені у ч. 1 ст. 2 24 ЦПК, яка передбачає, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Отже, закон передбачає наявність чотирьох умов, лише сукупність яких дає можливість суду ухвалити заочне рішення:
1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення; 3) відсутність поважних причин неявки відповідача; 4) згода позивача.
Перші три умови стосуються процесуальних дій (чи бездіяльності) відповідача і мають особливо важливе значення для правильного застосування норм щодо інституту заочного рішення.
Щодо неявки відповідача, то в судовій практиці існують випадки, при яких виникають питання щодо можливості ухвалення заочного рішення. Наприклад, а) відповідач дійсно не з'явився у судове засідання; б) з'явився, але був із зали судового засідання видалений в порядку застосування заходів процесуальної відповідальності; в) самостійно залишив залу судового засідання; г) не з'явився, але завчасно подав заяву про розгляд справи за його відсутності; д) з'явився, але з якихось причин відмовився давати пояснення (наприклад, через те, що суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи і т.п.), тобто мовчав; е) не з'явився, але направив до суду свого представника.
Проте лише у разі дійсної неявки відповідача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, можливо ухвалити заочне рішення, за винятком ситуації, яка передбачена ч. 5 ст. 169 ЦПК.
При ухваленні заочного рішення повинна прийматись до уваги не лише особиста неявка відповідача, але й відсутність в судовому засіданні його представника. У разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення.
Важливою умовою, яка дає право на ухвалення заочного рішення, на наш погляд, є не тільки особиста неявка відповідача, повідомленого про час і місце судового засідання, але й відсутність від нього заяви про розгляд справи за його відсутності. Таким правом відповідач може скористатися на підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК. При надходженні до суду такої заяви сторона вважається де-юре присутньою у залі судового засідання. При цьому характер причини неявки його до суду значення не мають.
Можлива інша ситуація. У разі, якщо відповідач у своїй заяві просить відкласти за якихось причин судове засідання і заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд не вправі ухвалювати заочне рішення, навіть якщо визнає причину неявки неповажною, а повинен ухвалити звичайне рішення, оскільки така заява прирівнюється до його участі в процесі.
Важливим для права на ухвалення заочного рішення є положення про те, що заочний розгляд справи можливий лише за неявки (особистої) в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224 ЦПК).
Другою умовою для ухвалення заочного рішення є повідомлення відповідача про час і місце судового засідання у встановленому ЦПК порядку і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини будуть судом визнані неповажними. Тобто, відповідач повинен бути належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а суд повинен мати про це достовірні докази.
ЦПК детально регламентує повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
Складною у правозастосуванні є новела про повідомлення відповідача, місце проживання і місцезнаходження якого позивачу невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ шляхом дачі оголошення у пресі. При цьому друкований орган, в якому вміщуються такі оголошення, встановлюється Кабінетом Міністрів України. При дотриманні такого порядку відповідач вважається повідомленим про час та місце судового засідання. Однак, зловживати цим правом не можна, особливо у випадках, коли місце проживання відповідача відоме, але він просто не з'являється до суду.
Третьою умовою, що дає право на ухвалення заочного рішення, є відсутність поважних причин неявки відповідача в судове засідання. У разі, якщо відповідач повідомить причини своєї неявки, які судом визнані поважними, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених для розгляду справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК).
Слід зазначити, що в цій нормі закладені два фактори: об'єктивний і суб'єктивний. Зміст першого фактору включає в себе обставини, які перешкоджають відповідачеві з'явитися до суду. Суть другого фактору - це те, що наявність об'єктивно існуючої обставини повинна бути доведена до суду. Якщо поважна причина існує, але вона до суду не доведена, застосування цієї норми ЦПК недопустимо, так як суд не зобов'язаний з'ясовувати причину неявки сторони до суду. Разом з тим, питання про визнання причини неявки поважною є правовим розсудом суду.
Наступною, четвертою умовою для ухвалення заочного рішення законодавець зазначає як не заперечення позивача проти заочного розгляду справи, а фактично його згода. Щодо виконання цієї умови також існують деякі особливості.

3. Чи вправі позивач зменшити розмір позовних вимог, якщо дав згоду на ухвалення заочного рішення?

Заочний розгляд справи має певні обмеження для позивача, про що його слід попереджувати до постановлен-ня ухвали про заочний розгляд справи. Відповідно до ч. З ст. 224 ЦПК позивач не вправі змінювати предмет або підстави позову, змінювати розмір позовних вимог. Якщо все ж таки позивач реалізував зазначені диспозитивні права, то у цьому випадку суд повинен відкласти розгляд справи і повідомити про це відповідача.
Разом з тим, на нашу думку, закон не обмежує право позивача зменшити розмір позовних вимог. Зміна позивачем розміру позовних вимог в сторону їх зменшення не впливає на можливість продовження розгляду справи в заочному порядку, оскільки при цьому права відповідача на захист від пред'явлених вимог не порушуються. При цьому важливо, щоб це було зменшення розміру позовних вимог за тим же самим предметом позову, яке, до того ж, не вимагає від суду постановлення ухвали про прийняття відмови від частини позову, оскільки позивач не відмовляється від частини позовних вимог, а реалізовує своє право, передбачене ст. 31 ЦПК, на зміну тих же вимог за тим же предметом позову в сторону зменшення. Інакше буде, якщо позивач вимагав відшкодувати майнову шкоду в розмірі 5000 грн., наприклад, за ст. 1166 ЦК (недоговірні зобов'язання), а потім зменшив розмір вимог до 3000 грн., однак в порядку невиконання договірних зобов'язань. Зазначене є зміною предмету позову, тому заочний розгляд справи слід відкласти і попередити про це відповідача.

4. Який порядок постановлення ухвали про проведення заочного розгляду справи?

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 225 ЦПК). Закон не встановлює певної форми постановлений ухвали, не зазначає про обов'язковість саме мотивованої ухвали, вона не оскаржується. Тому можливо постановити таку ухвалу як в нарадчій кімнаті, так і з занесенням до журналу (протоколу) судового засідання, не виходячи до нарадчої кімнати. Проте наявність такої ухвали є обов'язковою, інакше це буде означати процесуальне правопорушення з боку суду. З метою економії часу, на нашу думку, доцільніше таку ухвалу заносити до журналу (протоколу) судового засідання, в якій повинні бути чітко зазначені, що дотримані умови для проведення заочного розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 224 ЦПК. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ч. 2 ст 210 ЦПК.

5. Чи зобов'язаний суд розглядати справу у заочному порядку, якщо про це просить позивач?

Постановлення ухвали про заочний розгляд справи є правом суду, а не його обов'язком. Тому, в разі, якщо позивач наполягає на заочному розгляді справи, однак суд вважає, що для цього відсутні передбачені законом умови, то суд вправі відмовити позивачу в задоволенні клопотання про заочний розгляд справи і продовжити розгляд у звичайному порядку. Зазначена ухвала (про заочний розгляд або про відмову в заочному розгляді справи) поставновляється у підготовчій частині судового розгляду і не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки не передбачена ст. 293 ЦПК.

6. Які особливості щодо змісту заочного рішення? Чи можна ухвалити вступну та резолютивну частини заочного рішення?

1. Форма і зміст заочного рішення повинні відповідати вимогам, встановленим статтями 213 і 215 ЦПК і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд (ст. 226 ЦПК).
Саме останнє речення ст. 226 ЦПК нерідко судами не виконується. Так, новий ЦПК вимагає більш удосконаленої форми та змісту викладення рішення суду (ст. 215). На відміну від ЦПК 1963 р., у новому процесуальному законі чітко зазначено, що вказані акти правосуддя складаються із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в обов'язковому порядку вимагає зазначення в актах правосуддя строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
У зв'язку з тим, що не завжди суди зазначають особливий порядок оскарження заочного рішення, до апеляційної інстанції надходять справи з апеляційними скаргами відповідачів на заочне рішення суду без попереднього подання заяви про перегляд заочного рішення самим судом першої інстанції, який ухвалив це рішення та розгляду цієї заяви.
Це пов'язано з тим, що відповідач, на відміну від позивача, у відповідності до ч. 4 ст. 231 ЦПК вправі оскаржити заочне рішення лише після подання до суду першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення і залишення такої заяви без задоволення після її перегляду.
Однак, слід звернути увагу на те, що у повторно ухваленому заочному рішенні вказані дані не зазначаються, оскільки таке рішення оскаржується як позивачем, так і відповідачем у загальному порядку, згідно з ч. З ст. 232 ЦПК.
2. Систематичний аналіз статей 225-227 ЦПК України вказує на те, що при ухваленні заочного рішення суд не вправі проголошувати вступну та резолютивну його частини.
Незважаючи на те, що розгляд справи та ухвалення заочного рішення проводяться за загальними правилами, встановленими для позовного провадження, однак з винятками і доповненнями, встановленими главою про заочний розгляд справи (ч. 2 ст. 225 ЦПК). За ст. 227 ЦПК відповідачеві, у разі ухвалення заочного рішення, рекомендованим листом із повідомленням направляється копія заочного рішення не пізніше п'яти днів з дня його проголошення (не зазначено про можливість проголошення вступної та резолютивної його частин). Крім того, згідно зі ст. 226 ЦПК заочне рішення повинно відповідати за формою і змістом вимогам, встановленим статтями 213 і 215 ЦПК, тобто у заочному рішенні, що направляється відповідачеві в п'ятиденний строк, повинні бути зазначені всі чотири частини рішення (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна).

7. Чи можливо ухвалити заочне рішення, якщо у справі за позовом про стягнення аліментів не з'явився відповідач, який належним чином повідомлений про дату судового засідання?

Зазначене питання пов'язано із необхідністю розшуку відповідача за позовом про стягнення аліментів.
Проте у даному випадку слід розрізняти поняття: не з'явився до суду і місце проживання невідоме. За ст. 78 ЦПК суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача за позовом про стягнення аліментів, якщо його місце проживання невідоме. Мається на увазі, коли відповідач, зокрема, знався з реєстраційного обліку за місцем проживання або є рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування житлом за певною адресою тощо. У разі, якщо відповідач зареєстрований за певною адресою або є дані про його інше місце постійного проживання за іншою адресою, або є дані про його місце роботи і відповідач не з'являється в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату судового засідання, то лише в цьому випадку в суду є право на ухвалення заочного рішення (при згоді на це позивача).

8. Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Чи може бути переглянуте заочне рішення іншим складом суду?

Під судом, що ухвалив заочне рішення, мається на увазі суддя, який головував у судовому засіданні при розгляді справи. У виключних випадках (закінчення повноважень, відпустка, тривала (більше 15 днів — строк, в який має бути переглянуте заочне рішення) непрацездатність чи відрядження судді) заява про перегляд заочного рішення може бути розглянута іншим суддею цього суду.

9. В який строк відповідач може оскаржити заочне рішення до апеляційного суду після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення?

Найбільш недосконалою та невдалою, на нашу думку, є друге речення ч. 4 ст. 231 ЦПК, яке передбачає, що строк, протягом якого розглядалася заява про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження цього рішення. Як відомо, заява про апеляційне оскарження або ж сама апеляційна скарга повинні бути подані протягом десяти днів з дня проголошення рішення. В строк на оскарження рішення суду не включається строк для розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а цей строк, за логікою цієї процесуальної дії, починає текти з моменту подачі заяви про перегляд заочного рішення. Однак, до подачі такої заяви відповідачем вже проходить як мінімум 10 днів (5 днів для направлення йому копії рішення плюс кілька днів для отримання ним цієї копії, плюс дні для підготовки заяви, збирання доказів та направлення до суду заяви тощо).
Таким чином, у будь-якому випадку після залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення, навіть не враховуючи строк розгляду цієї заяви, апеляційний строк вже пропущений.
На нашу думку, системно-логічний контекст цього законодавчого врегулювання вказує саме на те, що строк відповідачу на апеляційне оскарження заочного рішення починає текти саме з наступного дня після постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

10. У справі беруть участь кілька відповідачів і ухвалено заочне рішення суду. Чи обов'язково, щоб кожен з відповідачів подавав заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, у разі їхнього бажання оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку?

Відповідь на зазначене питання можна віднайти лише шляхом системного тлумачення норм ЦПК.
Так, ч. 2 ст. 232 ЦПК передбачено, що заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, може бути оскаржено лише позивачем. Згідно зі ст. 228 ЦПК відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив. В силу ч. 2 ст. 224 ЦПК заочний розгляд справи можливий лише при неявці в судове засідання всіх відповідачів. Правом оскарження заочного рішення в апеляційному порядку відповідач наділяється лише внаслідок постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частини 3 і 4 ст. 231 ЦПК).
Таким чином, кожен з відповідачів, якщо саме він має намір оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, повинен пройти процедуру перегляду заочного рішення в суді, що його ухвалив.

11. Яким чином заочне рішення набирає законної сили у разі, якщо місцезнаходження відповідача невідоме і його виклик до суду здійснено через оголошення у пресі, так як невідомо куди направляти копію заочного рішення? Чи враховувати для набрання заочного рішення законної сили час, відведений суду для направлення відповідачу копії цього рішення (5 днів), та отримання судом повідомлення про вручення йому рішення?

Відповідно до ст. 22 7 ЦПК копія заочного рішення направляється відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. Відповідь на перше питання слід віднаходити із логічного аналізу норм ЦПК. Тому, якщо місце проживання відповідача невідоме, він повідомлявся про дату судового засідання через оголошення у пресі, то слід складати довідку про це і підшивати після проголошення заочного рішення, тобто йому копія заочного рішення не направляється.
Оскільки в силу процесуальної фікції (деякі вважають це процесуальною презумпцією), офіційно закріпленої в законі, внаслідок оголошення в пресі про виклик відповідача в судове засідання він вважається таким, що належним чином повідомлений про дату судового засідання, то підстав поновлювати йому строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо він цей строк саме з цих причин пропустив, на нашу думку, немає. Інші поважні причини можуть бути врахованими.
Стаття 233 ЦПК закріплює загальний порядок набрання заочним рішенням суду законної сили, який передбачений в ст. 223 цього ж Кодексу. Негативним моментом інституту заочного розгляду справи є значно збільшений строк набрання заочним рішенням законної сили.
При цьому слід звернути увагу на те, що момент набрання заочним рішенням законної сили залежить від суб'єкта оскарження або перегляду. Однак, у будь-якому випадку, набрання законної сили заочним рішенням пов'язується зі спливом встановлених ЦПК строків. Так, у разі подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, то його законна сила не пов'язана із розглядом судом, який його ухвалив, цієї заяви, а пов'язується з можливістю апеляційного оскарження заочного рішення.
У зв'язку з цим видача судом копії заочного рішення зі вказівкою про набрання ним законної сили для виконання або видача виконавчого листа для примусового виконання можливе лише зі спливом всіх строків на його оскарження.
Слід також зазначити, що законодавець, детально передбачаючи і регулюючи право відповідача на перегляд заочного рішення, залишив поза увагою проблеми позивача, який після ухвалення заочного рішення залишається в невіданні щодо моменту набрання заочним рішенням законної сили, оскільки суд не зобов'язаний повідомляти його про час отримання відповідачем копії заочного рішення.

Алібі - форум юристів України

Администратор запретил отвечать гостям на сообщения! Для регистрации пройдите по ссылке: зарегистрироваться