Алібі - форум юристів України

ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

1. В яких випадках суд може відмовити у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких випадках -, відмовити у задоволенні заяви по суті, а в яких випадках - залишити заяву без розгляду?

2. Які умови визначення юрисдикції суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?

3. В якому провадженні (позовному чи окремому) підлягає розгляду вимога про встановлення факту володіння фізичною особою нерухомістю на праві власності?

4. За п. З ч. 1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Чи не повинні ці справи розглядатися в позовному провадженні?

5. Чи може бути встановлений в судовому порядку факт набуття громадянства України громадянином іншої держави?

6. Чи може бути в судовому порядку встановлений факт належності посвідчення до медалі особі, ім'я, по батькові чи прізвище якого, зазначені у посвідченні, не співпадають з іменем, по батькові чи прізвищем цієї особи, зазначені в паспорті?

7. Чи має правове значення при встановленні факту смерті строк відсутності особи, яка передбачається померлою?

8. Чи можна встановити факт належності договору дарування та факт посвідчення договору дарування певній особі?

9. Чи можливо в порядку окремого провадження підтвердити факт наявності трудового стажу, наприклад, для призначення пенсії?

10. У переліку справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 ЦПК), не зазначено про встановлення факту реєстрації народження. Чи можна цей факт встановити і при яких умовах?

11. Які особливості змісту рішення суду (його резолютивної частини) про встановлення факту,
що має юридичне значення? Чи можна усувати недоліки ухваленого рішення у цих категоріях справ?

1. В яких випадках суд може відмовити у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких випадках -, відмовити у задоволенні заяви по суті, а в яких випадках - залишити заяву без розгляду?

В окремому провадженні специфічне коло суб'єктів цивільного процесу - заявник і заінтересована особа, тобто немає сторін. Так, заявник - це особа, яка порушує справу окремого провадження. Коло заявників, як правило, регулюється нормами ЦПК.
За змістом ст. З ЦПК заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі та мають юридичну заінтересованість. Це коло визначається взаємовідносинами з заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права і обов'язки.
Виникнення, зміна чи припинення майнових або особистих немайнових прав нерозривно пов'язано з певними обставинами (діями, подіями), яким закон надає правове значення (юридичні факти). Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Однак це можливо за певних умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
у заявника немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
При відсутності доведеності перших трьох умов у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту повинно бути відмовлено. Якщо ці умови недостатньо чітко виконані при подачі заяви (не мотивовані, не зазначені докази), то суд її залишає без руху для усунення недоліків з відповідним наслідком (ст. 121 ЦПК). При наявності зазначеної четвертої умови (наявність спору про право) згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК заява підлягає залишенню без розгляду і суд роз'яснює заінтересованій особі, що вона має право подати позов на загальних підставах.
Відмовити у прийнятті заяви про встановлення юридичного факту можна при зверненні до суду за встановленням факту, про які вказано в ч. З ст. 256 ЦПК.

2. Які умови визначення юрисдикції суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення?

Правила цивільної юрисдикції при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначені в ч. 2 ст. 256 ЦПК - якщо законом не визначено іншого порядку встановлення фактів.
Таким чином, якщо законом визначений інший порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення, наприклад в порядку оскарження дій чи рішень органів і посадових осіб, уповноважених встановлювати такі факти в адміністративному порядку, то суд на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК відмовляє у відкритті провадження у справі, а якщо заяву помилково прийнято до розгляду, то провадження у ній підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.
Однією з умов цивільної юрисдикції справи являється відсутність у заявника необхідних документів. У тих випадках, коли такі документи є, проте органами, уповноважені на здійснення юридично значимих дій, такі документи в якості підтвердження факту, що має юридичне значення, не визнаються, заінтересована особа вправі подати до суду на даний орган адміністративний позов за правилами КАС.
Необхідною умовою для відкриття провадження у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, є неможливість одержати певний документ у позасудовому порядку. Так, лише в судовому порядку можливо встановити факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали
до смерті (пропажі безвісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах РАЦС. Законом не передбачено іншого, крім судового, порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Неможливо в позасудовому порядку встановити факти, які потребують державної реєстрації, якщо не був дотриманий порядок їх реєстрації. Зокрема, факт визнання батьківства у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт материнства у разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини (статті 130,132 СК), неможливо зареєструвати в органах РАЦС без заяви померлих в ці органи.
У позасудовому порядку не можуть бути усунені деякі помилки та неточності в правовстановлюючих документах, тому і ці випадки слід також розглядати як неможливість одержання потрібних документів.

3. В якому провадженні (позовному чи окремому) підлягає розгляду вимога про встановлення факту володіння фізичною особою нерухомістю на праві власності?

Відповідно до ч. 2 ст. 256, ст. 258 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім тих, що перераховані в ч. 1 ст.256 ЦПК), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У заяві до суду повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Якщо суд встановлює, що наявний спір про право, то заява відповідно до ч. 6 ст. 234 ЦПК залишається без розгляду і заінтересованим особам роз'яснюється право подати позов на загальних підставах.
У п. 17 постанови № 5 від 31.03.1995 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що встановлення судом факту володіння громадянином жилим будинком на праві власності можливе, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. Дане роз'яснення стосувалося періоду дії ЦК 1963 р.
Проте, статтею 392 ЦК 2004 р. визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визначається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, законодавець визначив, в якій процесуальній формі можна встановлювати факт володіння нерухомістю, якщо втрачений документ, який засвідчує його право власності - це пред'явлення позову про визнання права власності. Однак, у зазначеному випадку відсутня сторона, що оспорює чи не визнає право власності на майно, але відсутній документ, який засвідчує таке право власності і особа, що володіє майном, позбавлена можливості отримати дублікат такого документу, відсутність якого заважає особі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Відповідачем у справі не може бути, наприклад, БТІ, оскільки такі бюро здійснюють лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно в межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Проте, згідно з п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 7.02.2002 р. № 7/5, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
З урахуванням наведеного, у разі відсутності у позивача можливості отримати дублікат правовстановлюючого документа, до участі у справі повинні притягуватися місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в якості третьої особи, які заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а не не в якості відповідача, так як вони не оспорюють право позивача і не знаходяться (і не знаходились) з ним у матеріально-правовому спорі. При певних обставинах, в якості такої ж третьої особи можуть притягуватися до участі у справі й відчужу-вач нерухомого майна позивачу.
Таким чином, розгляд справи відбувається в позовному провадженні, проте без відповідача.

4. За п. З ч. 1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Чи не повинні ці справи розглядатися в позовному провадженні?

Встановлення зазначеного юридичного факту передбачалося і п. З ст. 273 ЦПК 1963 р. і, на нашу думку, автоматично перемістилося в новий ЦПК. При цьому є деякі відмінності. У п. 9 постанови № 5 від 31.03.1995 р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що при застосуванні цього положення закону, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 року) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов'язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, коли виникає з приводу цього спір, а також, якщо при каліцтві в зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку встановленому для розгляду трудових спорів.
Також слід враховувати положення частин 3 і 4 ст. 22 закону «Про охорону праці» щодо оскарження відмови скласти акт про нещасний випадок.
Таким чином, ця категорія справ розглядається в позовному провадженні.
Разом з тим, якщо ставиться питання про встановлення факту каліцтва, яке мало місце до введення в дію Закону України "Про охорону праці", то такий факт може бути встановлений в порядку окремого провадження, якщо буде доведено неможливість його підтвердження в позасудовому порядку. Мається на увазі випадки, коли акт про нещасний випадок, що потягнув за собою настання каліцтва, взагалі не складався або скласти його в даний час неможливо, або він складався і втрачений, а відновити неможливо, або допущені в ньому помилки, що позбавляє його доказової сили, і випрати ці помилки неможливо.

5. Чи може бути встановлений в судовому порядку факт набуття громадянства України громадянином іншої держави?

Відповідно до ч. 2 ст. 256, ст. 258 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім тих, що перераховані в ч. 1 ст.256 ЦПК), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У заяві до суду повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р. визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Таким чином, порядок набуття громадянства України встановлений зазначеним Законом України, тому встановлення в судовому порядку факту набуття чи знаходження в громадянстві України законом не передбачено. При незгоді з рішенням відповідних органів з цього питання заявник вправі оскаржити їх у встановленому порядку.
У зв'язку з наведеним суддя повинен відмовити у прийнятті такої заяви у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК.

6. Чи може бути в судовому порядку встановлений факт належності посвідчення до медалі особі, ім'я, по батькові чи прізвище якого, зазначені у посвідченні, не співпадають з іменем, по батькові чи прізвищем цієї особи, зазначені в паспорті?

Відповідно до ч. 2 ст. 256, ст. 258 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім тих, що перераховані в ч. 1 ст.256 ЦПК), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У заяві до суду повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Згідно з ч. З ст. 256 ЦПК судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають лише справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх зидають органи державної реєстрації актів цивільного стану.
Таким чином, якщо спір про право відсутній і якщо від факту належності особі посвідчення до медалі залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав та при наявності інших умов, передбачених для розгляду справ в окремому провадженні щодо встановлення факту, що має юридичне значення, встановлення в судовому порядку факту належності посвідчення до медалі особі, ім'я, по батькові чи прізвище якого, зазначені у посвідченні, не співпадають з іменем, по батькові чи прізвищем цієї особи, зазначені в паспорті, можливе.

7. Чи має правове значення при встановленні факту смерті строк відсутності особи, яка передбачається померлою?

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК у судовому порядку може бути встановлений факт смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Таким чином, заява про встановлення факту смерті може бути прийнята до розгляду лише при наданні документу про відмову органу РАЦС у реєстрації факту смерті.
Заявник повинен обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи в певний час і за певних обставин (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Законом для встановлення факту смерті, на відміну від оголошення фізичної особи в судовому порядку померлою (ст. 46 ЦК), ніяких обмежувальних строків не встановлено. При встановленні факту смерті предметом дослідження є не тривалість відсутності фізичної особи, а конкретні обставини, при яких в певний час мала місце подія смерті, проте труп найденим чи впізнаним не був (авіакатастрофа, вибух, нещасний випадок тощо).

8. Чи можна встановити факт належності договору дарування та факт посвідчення договору дарування певній особі?

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві або в паспорті.
Таким документом може бути договір дарування за вказаних умов. Разом з тим суд не може встановлювати факт посвідчення договору дарування у порядку, передбаченому главою 6 розд. IV ЦПК.
Посвідчення договору дарування в установлених випадках є одним з необхідних елементів додержання належної форми договору, від наявності якого залежить виникнення права на майно.
Оскільки питання про право на майно вирішується у позовному провадженні, наявність чи відсутність необхідного посвідчення договору дарування може бути однією з обставин, якими обґрунтовуються вимоги або заперечення сторін, тому вони мають бути підтверджені відповідними доказами.

9. Чи можливо в порядку окремого провадження підтвердити факт наявності трудового стажу, наприклад, для призначення пенсії?

Відповідно до ч. 2 ст. 256, ст. 258 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім тих, що перераховані в ч. 1 ст.25б ЦПК), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У заяві до суду повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Таким чином, встановлення факту, що має юридичне значення, в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 р. (з відповідними змінами) «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній » встановлено інший порядок підтвердження наявного трудового стажу, тобто не в судовому порядку, а органами Пенсійного фонду України (п. 2 Порядку).
На зазначене звернуто увагу судів і в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», який суди зобов'язані застосовувати.
Оскільки законодавством встановлений інший порядок, а не судовий, підтвердження наявного трудового стажу, то суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі (п. 1ч. 2 ст. 122 ЦПК), а помилково прийнявши таку заяву, в ході судового розгляду слід закрити по ній провадження з підстави, передбаченої п. 1 ст. 205 ЦПК.
У разі незгоди з рішенням органу Пенсійного фонду України, прийнятого за заявою про призначення пенсії, воно може бути оскаржене в судовому порядку, визначеному КАС.

10. У переліку справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 ЦПК), не зазначено про встановлення факту реєстрації народження. Чи можна цей факт встановити і при яких умовах?

Відповідно до ч. 2 ст. 256, ст. 258 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім тих, що перераховані в ч. 1 ст.256 ЦПК), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У заяві до суду повинно бути зазначено, зокрема, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт.
Таким чином, оскільки наведений у ст. 256 ЦПК перелік не є вичерпним, у судовому порядку може бути встановлений факт реєстрації народження, якщо реєстрація народження мала місце, але записи втрачено і відновити їх у позасудовому порядку неможливо.

11. Які особливості змісту рішення суду (його резолютивної частини) про встановлення факту, що має юридичне значення? Чи можна усувати недоліки ухваленого рішення у цих категоріях справ?

Статтею 259 ЦПК зазначено, якого змісту повинно бути рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте в ній зазначені лише загальні положення. Тому рішення в цих категоріях справ повинно відповідати також і вимогам ст. 215 ЦПК. У рішенні повинні бути приведені докази, на підставі яких суд установив факт, а також зазначено відомості про факт, встановлений судом і мета його встановлення.
В силу ст. 14 ЦПК рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, при набранні ним законної
сили є обов'язковим для органів, що реєструють такі факти або посвідчують права, що виникають у зв'язку зі встановленим судом фактом. При встановленні в судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган РАЦС провадить відповідний запис акту цивільного стану на підставі рішення суду.
Рішення про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
В обов'язковому порядку в рішенні суду повинно бути зазначено з якою метою встановлюється той чи інший факт, що має юридичне значення. Мета встановлення факту - це той юридичний інтерес, який має заявник, при встановленні якого для нього настануть правові наслідки. При цьому слід звернути увагу на норми матеріального права, що регулюють відносини, що виникли. Зокрема, в рішенні про встановлення факту родинних відносин з метою оформлення спадкових прав потрібно зробити висновки про відсутність установлених цивільним законодавством про спадкування перешкод для оформлення спадщини заявником. Так, суд повинен з'ясувати, чи є спадкоємці тієї черги, яка може бути призвана до спадкування раніше тієї черги, до якої відноситься заявник.
При ухваленні рішення про встановлення факту перебування на утриманні суд повинен дослідити обставини, які мають юридичне значення, відносно утримання, так як в залежності від мети встановлення цього факту (для оформлення спадщини, відшкодування шкоди чи для призначення пенсії, допомоги) вони є різними і випливають з гіпотез відповідних норм матеріального права (відповідно ст. 1265 ЦК, Закону України «Про охорону праці» і норм ЦК, а також Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, крім таких ознак як загальнообов'язковість, виключність, преюдиціальність, повинно бути реально виконаним, тобто повинно володіти ознакою реалізованості. Рішення суду є актом правосуддя, яким повністю вирішується справа по суті, і його резолютивна частина повинна містити в собі вичерпні висновки, які випливають з установлених у мотивувальній частині фактичних обставин.
У зв'язку з цим у резолютивній частині рішення суду слід чітко і ясно сформулювати, що саме ухвалив суд по всім заявленим вимогам (щодо всіх фактів); хто, які конкретні дії і на користь кого повинен здійснити; який конкретний факт встановлений; чи є підстави для стягнення судових витрат, якщо це передбачено відповідними нормами ЦПК. При відмові в задоволенні заяви слід чітко викласти у встановленні якого факту, що має юридичне значення, заявнику відмовлено.
Слід звернути увагу на те, що резолютивні частини рішень різних категорій справ про встановлення факту, що має юридичне значення, відрізняються одне від одного за своїм змістом у залежності від характеру факту, який судом встановлюється. Ця частина рішення має важливе значення й тому, що є підставою для видачі компетентним органом правовстановлюючого документа.
Наприклад, у справах про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами в резолютивній частині рішення зазначається вид цих відносин: хто, яким та чиїм родичем є. У разі встановлення родинних відносин спадкоємців наступних черг, то зазначається про відсутність відповідних спадкоємців попередніх черг.
У резолютивній частині рішення про встановлення факту належності правовстановлюючих документів слід зазначити: відмінні ознаки документа (його назву, орган, що видав цей документ, час видання, на чиє ім'я, номер
та ін.); прізвище, ім'я та по батькові особи (за паспортом або свідоцтвом про народження), якому належить цей документ.

Алібі - форум юристів України

Администратор запретил отвечать гостям на сообщения! Для регистрации пройдите по ссылке: зарегистрироваться