Алібі - форум юристів України

ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ

1. ЦПК у різних нормах використовує терміни «позов» та «позовна заява». Яка між ними відмінність та чи можна, наприклад, залишити без руху не позовну заяву, а позов?

2. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Чи означає це, що суд безумовно зобов язаний прийняти до розгляду та вирішити будь-яке правове питання?

3. Як вирішується питання у разі пропуску строку звернення до суду, наприклад, у трудових справах?

4. Частиною 1 статті З ЦПК передбачено, що правом на звернення до суду має кожна особа, але за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (крім осіб, яким законом надано право захищати інших осіб). Яким чином у ЦПК врахована зазначена передумова права на пред явлення позову як юридична заінтересованість?

5. Чи не є відмовою від права на звернення до суду за захистом договір про передачу спору на вирішення до третейського суду?

6. Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Чи обов'язкове для кредитора по новому договору третейське застереження, якщо воно було включене в якості одного з умов у первинний договір? Чи має право суд на розгляд спору між сторонами по новому договору при наявності третейського застереження у первинному договорі?

7. Чи можна вимагати від позивача подання позовної заяви в друкованому вигляді, оскільки рукописні тексти іноді неможливо прочитати?

8. У чому особливості вимог, що пред'являються до змісту позовної заяви?

9. Чи обов'язково проводити судовий процес державною мовою та чи повинна позовна заява подаватися до суду викладеною лише державною мовою?

10. Чи є підставою для залишення позову без руху відсутність копій документів, доданих до позовної заяви для третьої особи, оскільки за положеннями ч. 2 ст. 127 ЦПК цій особі направляється лише копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви?
Однак це суперечить положенням ч. 1 ст. 120 ЦПК. Як усунути ці розбіжності?

11. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК у позовній заяві мають бути зазначені докази, що підтверджують
кожну обставину, однак у ст. 131 ЦПК зазначено, що докази сторонами можуть надаватися до або під час попереднього судового засідання. Тому, чи може суд залишати позов без руху, якщо докази в ньому не зазначені і чи може суд у своїй ухвалі визначати кількість таких доказів, їх належність?

12. Чи вправі суд оцінювати обґрунтування підстави пред'явлення позову прокурором на захист прав інших осіб?

13. Чи не буде вважатися тотожним позовом пред'явлення тієї самої вимоги, але після скасування призупиненої дії певної норми права?

14. Що таке тотожний позов?

15. У частині 2 статті 123 ЦПК перераховані спеціальні умови, при наявності яких суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду. Чи достатньо хоча би однієї умови для позитивного вирішення питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним, чи повинні бути наявними всі умови одночасно?

16. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЦПК зустрічний позов може бути пред'явлений до або під час попереднього судового засідання. Якщо вищестоящий суд скасував судове рішення з направленням справи на новий розгляд, то чи вправі відповідач при новому розгляді справи пред'явити зустрічний позов?

17. У ч. 1 ст. 124 ЦПК зазначено, що зустрічна позовна заява повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу, а також подається до суду з додержанням загальних правил пред'явлення позову. Про які конкретно правила йде мова та чи потрібно по ньому проводити попереднє судове засідання?

1. ЦПК у різних нормах використовує терміни «позов» та «позовна заява». Яка між ними відмінність та чи можна, наприклад, залишити без руху не позовну заяву, а позов?

Позовна заява - це зовнішня форма вираження позову, спосіб існування позову як вимоги про захист права, свободи чи інтересу. У зв'язку з цим форма завжди має службове призначення, тобто службова роль позовної заяви як форми позову в тому, що в ній відображаються елементи позову (предмет, підстава і сторони), а також інші відомості, необхідні для правильного і швидкого вирішення цивільної справи. Призначення позовної заяви як форми позову в тому, щоб довести до відома суду та інших осіб, які беруть участь у справі, суть вимог позивача, який звертається в суд за захистом своїх чи в передбачених законом випадках прав, свобод чи інтересів інших осіб.
В свою чергу, позовна заява, виступаючи в якості способу існування і вираження позову, має своє «зовнішнє», відмінне від позову існування, тобто має свою власну форму і зміст. За ст. 119 ЦПК позовна заява подається у письмовій формі і повинна відповідати визначеному законом змісту, повинна мати певні реквізити (елементи змісту), які ширше елементів позову. Зокрема, це обов'язок зазначати в позовній заяві найменування суду, до якого подається заява, зазначення місяця проживання або місцеперебування відповідача, перелік документів, що додаються до заяви та інше.
Відмінність позову від позовної заяви проявляється і в існуванні таких інститутів, як відмова від позову, визнання позову, забезпечення позову, об'єднання і роз'єднання позовів. Так, позивач відмовляється не від поданої позовної заяви, а від позову, відповідач визнає не позовну заяву, а позов, як матеріально-правову вимогу, пред'явлену до нього (Осокина ГЛ. Иск (теория и практика), - М., 2000. -С. 179-184).
У зв'язку з цим, суд вправі залишити без руху (ст. 121 ЦПК) не позов (такі приклади у судовій практиці існують), оскільки це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а саме позовну заяву, яка за законом повинна мати свою власні форму і зміст.

2. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Чи означає це, що суд безумовно зобов язаний прийняти до розгляду та вирішити будь-яке правове питання?

Статтею 124 Конституцією України до юрисдикції судів віднесено всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, насамперед, що провадження в порядку цивільного судочинства здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства (конституційного, господарського, адміністративного, кримінального), а також, що недодержання існуючого порядку попереднього судового розгляду деяких спорів саме по собі не може бути підставою для позбавлення особи права на судовий захист.
Разом з тим, ці положення Конституції не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду за захистом. Так, із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського або особистого селянського господарства потрібно звертатися до сільської, селищної, районної, міської ради; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - до комісій рад із питань відновлення прав реабілітованих; про виправлення неправильності записів в актах цивільного стану - до РАЦС; право звернення із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним належить лише особам, зазначеним в ст. 237 ЦПК; особи, які мають право звернення з позовом про позбавлення батьківських прав вичерпно визначені ст. 165 СК тощо.
У зв'язку з цим, якщо в суд звернулась не та особа, якій відповідно до законодавства належить таке виключне право, то суддя повинен на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК відмовити у відкритті провадження у справі.
Якщо громадянин на свій вибір звернувся за попереднім позасудовим вирішенням спору (зокрема, до КТС за вирішенням трудового спору, до начальника державної виконавчої служби в порядку, зазначеному Законом України "Про виконавче провадження"), то подальший її розгляд провадиться з додержанням обраного заявником порядку.

3. Як вирішується питання у разі пропуску строку звернення до суду, наприклад, у трудових справах?

На відміну від позовної давності, положення про яке регулюється гл. 19 розд. V ЦК, в деяких інших законодавчих актах (зокрема, таких як в КЗпП, ЦПК) встановлюється не позовна давність, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а строк звернення до суду. Наприклад, ст. 385 ЦПК встановлений строк звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.
Статтею 233 КЗпП встановлений строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропуску без поважних причин строку звернення до суду або строку на оскарження рішення комісії по трудовим спорам (ст. 228 КЗпП), так як Кодекс не передбачає такої можливості.
Виходячи зі змісту частин 1 і 2 ст. 10 ЦПК про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, питання про пропуск позивачем строку звернення до суду може вирішуватися судом при умові, якщо про це заявлено відповідачем.

4. Частиною 1 статті З ЦПК передбачено, що правом на звернення до суду має кожна особа, але за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (крім осіб, яким законом надано право захищати інших осіб). Яким чином у ЦПК врахована зазначена передумова права на пред явлення позову як юридична заінтересованість?

Як відомо, передумови права на пред'явлення позову - це ті обставини, з якими закон пов'язує наявність чи відсутність права конкретної особи на звернення до суду з позовом. Ці передумови поділяють на: суб'єктивні, які відносяться до особи позивача чи відповідача, і на об'єктивні, пов'язані з характером права, свободи чи інтересу, що підлягає судовому розгляду. У разі відсутності хоча би однієї із зазначеної передумови це є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Однією з суб'єктивних передумов права на пред'явлення позову є наявність у позивача юридичної заінтересованості. Проте на практиці вона майже не враховується і теоретичні розробки цього питання вченими для судової практики, на жаль, якогось визначального значення не мають через неоднозначне врегулювання цього питання у ЦПК.
Юридична заінтересованість означає, що звернутися до суду за судовим захистом права чи інтересу може лише та особа, якій, на її думку, це право чи інтерес належать. Про це зазначено в ч. 1 ст. З ЦПК.
Тому позивач у позовній заяві повинен вказати на свою заінтересованість у справі, пославшись на зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а також на заінтересованість у справі відповідача. Відсутність у заяві особи посилання на свою заінтересованість деякі вчені розглядають як підставу для відмови у прийнятті заяви до провадження суду. Проте таке право суду не знайшло свого чіткого нормативного закріплення в ЦПК. Так, ст. ст. 121, 122 ЦПК містять вичерпні переліки підстав, за якими суддя може повернути заяву позивачу або відмовити у відкритті провадження у справі.
З урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України про необмеженість права на судовий захист, про те, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, реалізувати на практиці теоретичні розробки вчених про з'ясування на стадії відкриття провадження у справі юридичної заінтересованості особи при пред'явленні позову практично неможливо. Так, ЦПК не встановлює в якості обов'язкового реквізиту позовної заяви посилання в ній на те, які конкретно права, свободи чи охоронювані законом інтереси самого заявника порушені, а обмежується лише вказівкою на необхідність зазначити зміст вимоги заявника і обставини, на яких ґрунтується ця вимога (пп. З, 5 ст. 119 ЦПК).
Разом з тим, заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов'язана із його конституційним правом звертатися за судовим захистом. При цьому позивач може й добросовісно помилятися в наявності в нього суб'єктивного матеріального права, однак з цієї підстави суддя не може відмовити у відкритті провадження у цивільній справі, а розглянувши справу по суті, і, не встановивши юридичної заінтересованості у справі позивача, суд відмовляє в задоволенні позову.

5. Чи не є відмовою від права на звернення до суду за захистом договір про передачу спору на вирішення до третейського суду?

Відповідно до ч. З ст. З ЦПК відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Третейські суди - це недержавні незалежні органи, що
утворюються за договором або за рішенням фізичних та/ або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських відносин (ст. 2 Закону України «Про третейські суди»).
Таким чином, третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте, маючи можливість вирішувати певні цивільні та господарські спори, мають юрисдикційні повноваження, їхні рішення є обов'язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів.
Як відомо, одним з видів юрисдикції є договірна юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Крім того, згідно зі ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Вони зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
З урахуванням наведеного, не є відмовою від права на звернення до суду за захистом угода про передання справи на розгляд третейського суду. Така угода може бути викладена у вигляді: третейського застереження у цивільно-правовому договорі; третейського застереження в контракті; окремої третейської угоди. При цьому третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом (ч. 8 ст. 12 закону про третейські суди).
Проте, якщо якась із сторін цієї угоди все ж таки звернулась до державного суду, то процесуальні дій суду повинні виходити із чітко визначених положень цивільного процесуального законодавства.
Так, статті 121, 122, 205, 207 ЦПК встановлюють вичерпний перелік підстав для повернення позову, відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду. Тому, суд не вправі повернути позовну заяву позивачеві або відмовити у відкритті провадження у справі чи закрити провадження у справі, якщо є угода про передачу спору на розгляд третейського суду, оскільки ч. З ст. 121 ЦПК цього взагалі не передбачає, а п. 4 ч. 2 ст. 122 та п. 5 ст. 205 ЦПК дають право суду відмовити у відкритті провадження у справі або закрити провадження у справі, якщо ця обставина не була виявлена при відкритті провадження у справі, лише у разі, якщо є вже рішення третейського суду (а не угода про передачу спору цьому суду), прийняте у межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.
Таким чином, при наявності третейської угоди про передачу спору на розгляд до третейського суду і в разі звернення однієї зі сторін цієї угоди до державного суду, цей суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду і лише в разі, якщо в ході судового розгляду, а не при попередньому судовому засіданні, від відповідача до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК).
Не можна вважати правильним продовження розгляду справи за вищезазначеної умови в разі, якщо позивач одночасно оспорює, наприклад, цивільно-правовий договір з якоїсь підстави і просить визнати недійсним третейське застереження в цьому договорі. Відповідно до ст. 216 ЦК, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» особа, яка є стороною третейської угоди і не згода з нею, зобов'язана спочатку в судовому порядку визнати таке третейське застереження недійсним і лише при набранні рішення суду законної сили можна звертатись до державного суду з ос-поренням самого цивільно-правового договору.

6. Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Чи обов'язкове для кредитора по новому договору третейське застереження, якщо воно було включене в якості одного з умов у первинний договір? Чи має право суд на розгляд спору між сторонами по новому договору при наявності третейського застереження у первинному договорі?

Зміст ст. 514 ЦК, яка наведена у запитанні, й саме запитання вказує на те, що між певними сторонами був спочатку укладений цивільно-правовий договір, в якому міститься третейське застереження про те, що спірні питання між ними щодо виконання договору вирішуються шляхом звернення до третейського суду. Після цього кредитор за договором замінений іншою особою в порядку відступлення права вимоги (цесія).
Таким чином, пред'явлення позову на захист порушених прав представляє собою одну зі складових змісту права вимоги, яке перейшло до нового кредитора. Збереження раніше встановленого сторонами порядку вирішення спору не обмежує прав цесіонарія і дозволяє забезпечити належний захист інтересів боржника. Про це ж зазначено в ст. 13 Закону України «Про третейські суди».
У зв'язку з наведеним, якщо відповідач заперечує проти вирішення справи в суді, то новий кредитор має право на звернення не до суду, а до третейського суду (ч. 6 ст. 207 ЦПК).

7. Чи можна вимагати від позивача подання позовної заяви в друкованому вигляді, оскільки рукописні тексти іноді неможливо прочитати?

Однією з умов реалізації права на пред'явлення позову є належним чином оформлена позовна заява.
Форма позовної заяви визначена ч. 1 ст. 119 ЦПК - це письмова форма. Проектом ЦПК (ч. 1 ст. 124) передбачалося, щоб позовна заява була оформлена машинописним текстом. Однак, при кінцевому прийнятті закону ця норма не була прийнята, оскільки, безспірно, суперечила принципу доступності правосуддя. Разом з тим, це не означає неможливість судді залишити рукописну заяву без руху, якщо її текст прочитати неможливо або її зміст унаслідок цього є незрозумілим. Цим самим забезпечуються право відповідача на аналіз пред'явлених до нього вимог та надання можливих заперечень.

8. У чому особливості вимог, що пред'являються до змісту позовної заяви?

У цивільному процесі, що базується на засадах змагальності й диспозитивності, особливого значення набуває зміст позовної заяви (заяви), на підставі якої суддя відкриває провадження у справі.
Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо.
Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а
для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви, чітко визначені у ст. 119 ЦПК і важливими, з урахуванням вище-наведеного, є, зокрема, посилання на те, до кого пред'явлений позов, що саме вимагає позивач (предмет позову), обставини, на яких ґрунтується вимога (підстава позову), зазначення на докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.
Із аналізу ст. 119 ЦПК вбачається, що зміст позовної заяви фактично повинен складатися із: а) вступної, б) мотивувальної та в) прохальної частин, а також з г) додатку до позовної заяви та повинен бути підписано особою, яка її подає або представником із зазначенням дати її подання та надання довіреності чи іншого документу, що підтверджує його повноваження.
Таким чином, вже на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо несення тягаря доказування і довести при пред'явленні позову певне коло фактів, що мають процесуальне значення. Мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Аналогічно виникає і обов'язок судді в доказуванні на цій стадії процесу щодо процесу - оцінка наявності у заявника права на пред'явлення позову і дотримання ним порядку реалізації цього права, тобто суд встановлює факти процесуального характеру.
Позивач повинен зазначити в позовній заяві, до кого пред'являється позов, тобто, хто є зобов'язаною особою за його позовом. Однак, це не означає, що суд вправі вимагати від нього уточнювати позов та зазначити й інших відповідачів, які на думку суду, повинні відповідати за позовом.
У такому разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогами позивача, вказує на інший суб'єктний склад правовідносин, то процесуальні дії суду, у випадку, якщо позивач не погоджується з позицією суду, повинні відповідати положенням ст. ст. 33-37 ЦПК (заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідача тощо).
Підстава позову в певних випадках має вирішальне значення. Для однієї і тієї ж вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім різні напрямки руху справи. Так, вимога про стягнення з відповідача грошової суми може бути обґрунтована найрізноманітнішими обставинами: договором позики або оренди, спричиненням майнової чи моральної шкоди тощо.
ЦПК не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, позивач у будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним відповідачем.
Стаття 120 ЦПК передбачає, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, за винятком позовів, які перераховані в частині 2 цієї статті.

9. Чи обов'язково проводити судовий процес державною мовою та чи повинна позовна заява подаватися до суду викладеною лише державною мовою?

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. За ст. 10 Закону України «Про судоустрій» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Це також передбачено в ст. 7 ЦПК.
Спеціальним законом у сфері використання мови є Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», у якому в ст. 18 зазначено, що судочинство ведеться державною мовою. У певних випадках можуть використовуватись інші національні мови. Проте ст. 7 ЦПК такого не передбачає.
Водночас ст. 18 Закону «Про мови в Українській РСР», ст. 10 Закону «Про судоустрій» та ст. 7 ЦПК регулюють однакові відносини, проте між ними виникає зазначена колізія. У такому випадку, коли всі ці норми є нормами однакової юридичної сили, так як містяться в законах, то за загальними правилами теорії права про вирішення колізійних норм слід застосовувати ту норму, яка прийнята пізніше, - тобто ст. 7 ЦПК.
Таким чином, застосування в цивільному судочинстві інших норм неможливе.
Частина 2 ст. 7 ЦПК дає вичерпний перелік процесуальних дій, які особи, які беруть участь у справі, можуть вчиняти іншою національною мовою, користуючись послугами перекладача. В цьому переліку немає такого права як подання позовної заяви. Тому позовна заява, апеляційна чи касаційна скарги повинні подаватись державною мовою.

10. Чи є підставою для залишення позову без руху відсутність копій документів, доданих до позовної заяви для третьої особи, оскільки за положеннями ч. 2 ст. 127 ЦПК цій особі направляється лише копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви? Однак це суперечить положенням ч. 1 ст. 120 ЦПК. Як усунути ці розбіжності?

Початковим етапом підготовки справи до судового розгляду є положення ст. 127 ЦПК, відповідно до якої після відкриття провадження у справі суд невідкладно (значить негайно) надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.
Разом з тим, дійсно є зовсім незрозумілим положення ч. 1 ст. 120 ЦПК, яка передбачає, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Якщо ж ст. 127 ЦПК не вимагає від суду обов'язку направляти третім особам копії доданих до позовної заяви документів, то постає питання: куди їх дівати? Адже у справі не повинно бути документів справи, які не підшиваються та не нумеруються.
На нашу думку, з урахуванням принципу змагальності та рівності всіх учасників процесу щодо їхніх прав та обов'язків, суд повинен направляти і третім особам документи, додані позивачем до позовної заяви. Це дасть змогу третім особам визначитись з їхніми правами в процесі, зокрема, пред'явити самостійні позовні вимоги щодо предмета спору чи залишитись третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, визначитись, чи приймати участь в розгляді справи (ч. З ст. 36 ЦПК).

11. Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК у позовній заяві мають бути зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, однак у ст. 131 ЦПК зазначено, що докази сторонами можуть надаватися до або під час попереднього судового засідання. Тому, чи може суд залишати позов без руху, якщо докази в ньому не зазначені і чи може суд у своїй ухвалі визначати кількість таких доказів, їх належність?

Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права він має бути обізнаним з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.
Нерідко судді, залишаючи позовну заяву без руху із наступним її поверненням позивачу, вимагають від позивача надання доказів на підтвердження заявлених вимог, що є невірним, так як п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК вимагає від позивача лише підкреслити докази у позовній заяві, що є обов'язковим, а подання цих доказів можливе у порядку визначеному ст. 131 цього Кодексу.
Відсутність зазначення доказів в позовній заяві та їх неподання при пред'явленні позову - це дії, які є різними за характером, змістом та наслідками. Також є невірним вимагання від позивача надання додаткових доказів до тих, які позивач надав до заяви.
Разом з тим, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову, є обов'язковим для особи, яка пред'являє позов, на що судді не завжди звертають увагу і вимушені повертатися до вирішення цього питання вже в ході розгляду справи, що значно затягує строки її розгляду. Без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суддя не зможе здійснити підготовку справи до розгляду, належним чином провести попереднє судове засідання.
Також суд не вправі вказувати на кількість надання доказів, оскільки це є елементом змагальності сторони у справі (тобто її обов'язком) і в певних випадках мають вирішальне значення. Для однієї і тієї ж вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім різні напрямки руху справи. Тому суд вправі запропонувати сторонам довести деякі факти, на які вони посилаються (це обов'язок суду), але вибір засобів доказування вибирає лише конкретна сторона, а суд зобов'язаний перевірити їх належність та допустимість і при ухваленні рішення здійснити їх оцінку за правилами ст. 212 ЦПК.
Крім того, ЦПК не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, на нашу думку, позивач у будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним відповідачем.

12. Чи вправі суд оцінювати обґрунтування підстави пред'явлення позову прокурором на захист прав інших осіб?

У випадку, коли позов пред'явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи і таке право заявнику надано законом (ст. 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч. 6 ст, 119 ЦПК), Крім того, повинна бути вказана ця особа; якщо ж заяву подано на захист інтересів держави, то повинно бути зазначено, який орган держави представляє ці інтереси.
Додержання такої вимоги має важливе значення, оскільки на підставі положень ст. 27 ЦПК особа, в інтересах якої розпочато справу, повідомляється судом про це і може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, з усіма належними їй правами, у тому числі правом відмовитися від позову. Незазначення таких даних або нечіткий їх виклад у заяві не лише ускладнюють рух справи в потрібному напрямку, а й спричиняє істотне порушення прав відповідача, позбавляючи його можливості вибору способу захисту.
Таким чином, суд повинен перевіряти обґрунтованість підстави пред'явлення позову на захист чужого інтересу при відкритті провадження у справі (а не обґрунтованість позову) і в разі відсутності достатнього обґрунтування позовну заяву прокурора слід залишати без руху за правилами ст. 121 ЦПК з відповідними подальшими наслідками.
Відповідні приклади із судової практики наведені в главі книги, що стосується участі прокурора в процесі.

13. Чи не буде вважатися тотожним позовом пред'явлення тієї самої вимоги, але після скасування призупиненої дії певної норми права?

При вирішенні справи суд керується чинним законодавством. У тих випадках, коли дію певної правової норми призупинено, вона не породжує передбачених нею прав та обов'язків, і вимоги, що на ній ґрунтуються, не можуть бути задоволені.
Неможливість пред'явлення тотожного позову (тотожними вважаються вимоги, в яких співпадають сторони, предмет та підстава позову) передбачено нормами цивільного процесуального законодавства.
Так, відповідно доп. 2. ч. 1 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Якщо з якихось причин зазначену передумову права на пред'явлення позову не було виявлено при вирішенні питання про прийняття позову, то відкрите провадження у справі підлягає закриттю в ході судового розгляду справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК. Якщо й на цій стадії процесу зазначену помилку не було усунено, то ухвалене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в ході апеляційного чи касаційного провадження (відповідно статті 310, 340 ЦПК).
Разом з тим, наявність рішення про відмову в задоволенні вимог у зв'язку з тим, що певна норма зупинена, не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи закриття відкритого провадження у справі при повторному пред'явленні тієї самої вимоги після того як призупинення дії норми скасовано, оскільки в цьому разі підставою вимоги є чинна норма.

14. Що таке тотожний позов?

Тотожними визнаються позови, в яких співпадають сторони, предмет і підстава.
За одним і тим же позовом можливо лише один раз звернутися в суд за судовим захистом. Якщо заявник вважає рішення суду незаконним чи необгрунтованим, він може оскаржити рішення в установленому порядку, проте не має права пред'являти повторно такий же позов. Можливість одночасного чи послідовного ведення по одній справі декількох процесів призвело б до повної дезорганізації правосуддя.
Тотожність по суб'єктному складу (сторін в позовному провадженні, заявників і заінтересованих осіб в наказному та окремому провадженні) може бути визначена виходячи з того, чи не пред'явлений позов повторно однією і тією ж особою до того ж відповідача; позови, які співпадають лише за предметом і підставою, але пред'явлені із змінним суб'єктним складом, не можуть вважатися тотожними. Тотожність зберігається і при правонаступництві, так як правопопередника замінює правонаступник і всі процесуальні дії, здійснені правопопередником, для нього обов'язкові (ст. 37 ЦПК).
Зберігається тотожність, якщо сторони поміняються місцями, а предмет і підстава залишаться колишніми, а також у тому випадку, коли це пов'язано із протилежними вимогами. Наприклад, позов про визнання угоди недійсною, яка раніше була визнана дійсною. Проте п.2ч.2ст.122 ЦПК вказує на особливість при відмові від позову: відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову.
Тотожність позову зберігається по суб'єктному складу і в разі пред'явлення позову прокурором чи іншими органами і особами, які за законом можуть захищати інших осіб, якщо вже є рішення за вимогою самого суб'єкта спірного правовідношення.
Тотожність предмета зберігається при зміні розміру позовних вимог, так як при цьому залишається незмінним предмет позову.
Заміна однієї альтернативної вимоги іншою також не може виключати тотожність предмета позову.
Не вважаються тотожними спори між тими самими сторонами, якщо змінились предмет або підстава позову. При цьому питання про тотожність треба вирішувати не лише за загальними ознаками предмета позову, але за його конкретним змістом. Так, якщо при поділі спільного майна подружжя у минулій справі не фігурували певні речі, то новий позов про їх поділ не є тотожним позовом. Не можна вважати тотожним підставою позову, якщо позивач, пред'являючи позов, приводить факти, які мають юридичне значення, які не аналізувалися і не відображені на дослідженні у раніше ухваленому рішенні.

15. У частині 2 статті 123 ЦПК перераховані спеціальні умови, при наявності яких суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду. Чи достатньо хоча би однієї умови для позитивного вирішення питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним, чи повинні бути наявними всі умови одночасно?

Частиною 2 статті 123 ЦПК передбачено, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Кожна із зазначених вище умов для прийняття зустрічного позову носить самостійний характер і при наявності будь-якої з них зустрічний позов приймається судом для спільного розгляду із первісним позовом.
При цьому слід звернути увагу на те, що перераховані вище умови пред'явлення зустрічного позову за своїм змістом такі, що реально не можуть проявитися одночасно.
Наведемо приклад із судової практики, де судами не були враховані умови, при яких зустрічний позов може бути пред'явлений для спільного розгляду з первісним позовом.
Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача боргу за виконання підрядних робіт. Відповідач звернувся в суд із зустрічним позовом, в якому просив стягнути на його користь з первісного позивача заборгованість і збитки, завдані невиконанням умов договору про надання санаторно-курортних послуг, а також просив провести зарахування вимог і зменшити суму боргу, яка підлягає виплаті за виконані підрядні роботи.
Судами першої та апеляційної інстанцій позовна заява та зустрічна позовна заява були задоволені.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, крім інших порушень судами норм матеріального та процесуального права, зазначив й наступне.
Приймаючи до розгляду зустрічний позов, суд першої інстанції не з'ясував, яким чином зустрічний позов про стягнення заборгованості і збитків, завданих невиконанням умов договору про надання санаторно-курортних послуг, пов'язаний з первісним позовом про стягнення боргу за виконання підрядних робіт. Апеляційний суд, здійснюючи перегляд судового рішення, на зазначене порушення уваги не звернув (Юридическая практика. -2007. - № 31 (501). - С. 16-17).

16. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЦПК зустрічний позов може бути пред'явлений до або під час попереднього судового засідання. Якщо вищестоящий суд скасував судове рішення з направленням справи на новий розгляд, то чи вправі відповідач при новому розгляді справи пред'явити зустрічний позов?

У даному випадку слід виходити з того, що вищестоящий суд скасував ухвалене у справі судове рішення, тобто його не існує. При новому розгляді справи проводиться попереднє судове засідання, в якому виконуються вказівки вищестоящого суду, висновки і мотиви яких є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи (ч. 2 ст. 311, ч. 4 ст. 338 ЦПК). У процесі проведення такого засідання відповідач вправі пред'явити до позивача зустрічний позов. Більш того, в деяких випадках суд зобов'язаний йому дане право роз'яснити. Наприклад, якщо у справі за позовом про стягнення суми за договором позики відповідач заперечує проти позову посиланням на те, що насправді грошові кошти ним від позикодавця не одержані, то суд повинен роз'яснити йому, що в силу ст. 1051 ЦК він вправі пред'явити зустрічний позов про визнання договору недійсним.

17. У ч. 1 ст. 124 ЦПК зазначено, що зустрічна позовна заява повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу, а також подається до суду з додержанням загальних правил пред'явлення позову. Про які конкретно правила йде мова та чи потрібно по ньому проводити попереднє судове засідання?

Крім того, що зустрічна позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 ЦПК, а також може пред'являтися при умовах, зазначеними в ч. 2 ст. 123 ЦПК, вона повинна відповідати й загальним правилам пред'явлення позову. Це, зокрема, означає, що зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову (ч. 2 ст. 113 ЦПК). Правова природа зустрічного позову в тому, що він робить неможливим розгляд первісного позову без зустрічного, оскільки направлений на зарахування вимог або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову, або коли виникають з одних правовідносин. Тому на нього не поширюється правила виключної підсудності (ст. 114 ЦПК).
Крім того, зустрічний позов в обов'язковому порядку повинен бути вручений відповідачу, який повинен мати час для подання можливих заперечень проти позову. Попереднє судове засідання заново проводити не потрібно, оскільки ЦПК цього не передбачає, проте щодо зустрічного позову можуть здійснюватися процесуальні дії, направлені на підготовку цього позову до розгляду, зокрема, забезпечення доказів, забезпечення позову, призначення експертизи тощо.
Загальним правилом, яке застосовується при пред'явленні зустрічного позову, є й те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Алібі - форум юристів України

Администратор запретил отвечать гостям на сообщения! Для регистрации пройдите по ссылке: зарегистрироваться