Етнографічні музеї - такі культурно-освітні заклади, які зорієнтовані на
підходи, які "неживі речі" змушують заговорити, перетворюють їх на
складові сучасної культури і побуту, їх створення не самоціль, а передумова
до вираження особливого ставлення людини до минувшини, сьогодення і
майбутнього. До них відбираються речі певної дійсності, які є свідченням
суспільних вартостей. Музейна вартість відрізняється від інших своєю
історичною, культурно-побутовою та мистецькою значимістю. Завдання
музеїв не лише приносити емоційне задоволення відвідувачам, а й
розширювати знання про національні культурні надбання, надавати
інформацію для роздумів про минувшину і сьогодення етнічної традиційної
культури, розкривати природу речей (музеалій), які вже вийшли з ужитку.
Водночас в них ведеться збирання, отже і дослідження оригінальних і
автентичних речей, які засвідчують реальність свого існування в часі,
нагромаджують інформацію, узагальнюють знання про окремі сфери
людського буття і творчості.
Музеї у своїй діяльності керуються тим, що сьогодні і в майбутньому
збереження оригінальних і автентичних об'єктів є надто важливим. Саме цим
визначаються основні функції етнографічних музеїв. Серед них виділяємо
такі:
а) Збирання, збереження, документальний облік певних реліктів минувшини;
б) Опис і дослідження культурних надбань;
в) Культурно-просвітницька і виховна діяльність.
Виникнення етнографічних зібрань і музеїв відбувається з різних причин,
зокрема:
- загальнолюдського потягу до збирання, колекціювання,
нагромадження без якогось розрахунку;
- збирання заради жаги знання, пізнання, зацікавленості,
необхідності орієнтуватись на кращі зразки породної культури і
мистецтва;
- збирання заради соціального престижу, слави, бажання бути
пов'язаним з чимсь таємничим.
Саме вище названими критеріями і підходами ми керувались у своїй
рецензії на приватний "Музей етнографії сіл пониззя ріки Тереблі" громадян
Топеха.
Тривале знайомство з колекцією рецензованого музею свідчить, що
музей подружжя Топеха сформований заради знання і пізнання минувшини,
потреби орієнтуватись на кращі зразки української традиційної культури, з
бажання ознайомити громадскість з кращими зразками народної творчості
рідного краю. Вони здійснили цільове збирання речей і матеріалів, які
мають важливе суспільне значення, включили їх у систему музейного
збереження та поширення знань про них. Функціональне призначення
приватного музею очевидне, бо в ньому зберігаються і пропагуються
традиційні вартості нашого народу.
З огляду на сказане вважаю, що музейна діяльність Володимира і Наталії
заслуговує на підтримку не лише громадкості, а й місцевих органів влади. На
жаль з боку селищної Ради та її голови їх музейна діяльність не лише не
підтримується, а й блокується. Свідченням цього є факт, що стару
двоповерхову будівлю з дирявим дахом (музейне приміщення розташоване
лише на першому поверсі), не дають можливість приватизувати і значно
розширити музейні площі. Власники музею готові власним коштом
відремонтувати будівлю і розширити площу експозиції.
За підтримки і регулярних консультацій наукових працівників
Закарпатського музею народної архітектури і побуту в музеї поджружжя Топеха
наукову, експозиційну та екскурсійну роботу поставлено на належний рівень.
Музей вже нині своїми зібраннями служить патріотичному вихованню,
гордості за своїх пращурів, які витворили чудові зразки побутової культури і
мистецтва. Музейні речі, що відібрані як "культурна спадщина" українців
пониззя р. Тереблі, несуть в собі історичну, вікову (часову), унікальну
мистецьку, виховну, ужиткову вартість. Музейна колекція засвідчує талант
її працівників, їх високі естетичні смаки.
Щоб зберігати матеріальні музейні речі, їх треба вилучати з первісної
дійсності. Після цього вони змінюють свої функції і стають пам'ятками
(документами) минулих часів. Щоб надалі ними користуватись потрібно
зафіксувати їх природу, відношення до середовища з якого вони вилучались,
постійно опрацьовувати, зберігати документальні дані. При фаховій допомозі
наукових працівників Закарпатського музею архітектури і побуту в
регіональному приватному етнографічному музеї Володимиром і Налією
розроблено первинну документацію, в якій наводяться дані про кожну музейну
річ та її стан. Крім того, первинна документація фіксує дату придбання речей, їх
колишніх господарів та короткий опис музеалії.
На сьогодні практично
завершена вторинна документація, тобто розширений опис кожної музеалій і
їх включення в музейне зібрання. Завдяки цьому музейні речі вже стали
повноцінними документами, якими вже користуються дослідники народної
традиційної культури і мистецтва українців Закарпаття. Похвально, що серед
документації наявний каталог надходжень і придбань, якими поповнюються
фонди і експозиція. Власникам музею доцільно завести ще каталог можливих
досліджень та загальний каталог впорядкованих відомостей про музеї у
вигляді карток-покажчиків в алфавітно-цифровому порядку, що містить
один-два записи про музейну річ.
Експозиція - серцевина музею, має нести інформацію про музеї,
впливати на почуття і поведінку відвідувачів, втягувати їх й світ емоцій та
нести знання про минувшину. У цьому плані експозиція музею
визначається привабливістю, притягує відвідувачів, впливає на їх почуття та
поведінку.
Щоб знати на кого має бути скерована музейна експозиція - необхідно
знати етнічний, соціальний, віковий, освітній рівень відвідувачів, їх
регіональне походження та мотиви зацікавленості. Іншими словами треба
знати своїх відвідувачів (груп дітей і дорослих, пар, одиноких). У цьому
плані в музеї ведеться певна робота, відвідувачів фотографують,
але письмових відомостей про них недостатньо. Крім того, повинна вестись
кількісна реєстрація відвідувачів по днях, тижнях, місяцях, кварталах,
районах.
До роботи з відвідувачами належить і розробка різних публікованих
матеріалів, зокрема музейних програм, письмових екскурсій, буклетів,
путівників і т.ін. У цьому плані за позитив вважаємо появу перших буклетів,
власного сайту, що дають загальну уяву про експозицію.
Загалом приватний регіональний "Музей етнографії сіл пониззя
р. Тереблі" вже зареєстрований як неприбутковий культурно-освітній заклад.
Місцеві органи державної влади мали б підтримати приватну ініціативу
Володимра і Наталії Топеха створенням належних умов для функціонування і
розвитку музею хоча б виходячи з перспектив розвитку Закарпаття як
туристично-рекреаційного регіону. Зауважу, що гальмування розвитку
музейної справи ознака безкультур'я, безголів'я, відсутності гордості за свою
малу Батьківщину, за свій край, за український народ.
Рецензент
Доктор історичних наук, професор УжНУ
Тиводар М.П.
|
