Цю сторiнку нашого сайту створено за пiдтримки Вiнницької обласної органiзацiї Нацiональної Спiлки архiтекторiв України, Управлiння мiстобудування i архiтектури Вiнницької мiської ради та Вiнницького регiонального осередку Спiлки урбанiстiв України.

Особливу подяку за творчу спiвпрацю висловлюємо кандидату архiтектури, головному спецiалiсту мiського кадастру та охорони iсторичного середовища Вiнницького мiського управлiння архiтектури, головi регiонального осередку урбанiстiв України СЕРГIЮ ОЛЕКСАНРОВИЧУ ЦАРЕНКУ

Для сучасної людини, а найперше для людини творчої, спадщина - поняття дуже змiстовне. Перебуваючи у вирi постiйних змiн, ми все частiше звертаємось до минулих досягнень з надiєю додати новизни та вишуканостi творам сучасним. Цi почуття є особливо притаманними архiтекторам. Тому зовсiм не випадково в мiському управлiннi мiстобудування i архiтектури народилась iдея вивчити творчiсть та вшанувати пам'ять першого головного архiтектора Вiнницi Григорiя Григоровича Артинова. В 2000 роцi виповнилось 140 рокiв вiд дня народження цiєї талановитої людини, дiяльнiсть якої суттєво вплинула на формування архiтектурного обличчя Вiнницi. Протягом перших двох десятирiч XX столiття вiн був вiдомою в мiстi особистiстю, але сьогоднi пам'ять про нього ледь виднiється крiзь нашарування iсторичної науки та краєзнавства. Завдяки архiтекторам Людмилi Денисовiй, Олександру Коротких, Сергiю Царенку було розпочато збiр та систематизацiю матерiалiв про дiяльнiсть Г.Г. Артинова. За поданням управлiння мiстобудування i архiтектури виконком мiської ради вирiшив увiчнити його пам'ять перейменуванням вулицi "9 Сiчня" на вулицю "Архiтектора Артинова" у створеннi та забудовi якої вiн брав безпосередню участь. Нинi на одному з будинкiв вулицi Архiтектора Артинова встановлено пам'ятну дошку на честь ювiлею вiд дня народження зодчого. Над її проектом працювали архiтектор Олександр Коротких та скульптор Юрiй Козерацький. Наш доробок ми адресуємо сучасним архiтекторам, мистецтвознавцям та усiм зацiкавленим як першу спробу вiдкриття видатної iсторичної постатi - вiнницького мiського архiтектора 1900-1919 рр., будiвничого та громадянина Григорiя Григоровича Артинова.

Головний архiтектор м.Вiнницi
Олександр Рекута

"Артинови - українськi архiтектори, брати...", - це, що можна дiзнатись про Артинових у статтi доктора архiтектури В.Є, Ясiєвича в бiблiографiчному довiднику "Мистецтво України" за 1997 рiк. Здавалося б, вже повиннi бути у вiтчизняному архiтектурознавствi i грунтовнiшi данi про наших дiячiв, зокрема i про таких, як Артинови. Однак, цю важливу справу лише розпочато. Майбутнiй мiський архiтектор Вiнницi народився 1860 року в Нiжинi на Чернiгiвщинi в родинi дворянина, грека за походженням. Про iнших членiв родини вiдомо, що старший на 7 рокiв брат Григорiя - Михайло також обрав фах цивiльного iнженера i доволi плiдно практикував у Києвi, приблизно в той час, коли Григорiй повернувся в Україну i розпочав службу мiським архiтектором у Вiнницi. А розпочинав вiн свiй шлях навчанням в реальному училищi в Кронштадтi. Потiм вступив до Санкт-Петербурзького Будiвельного училища (пiзнiше - Iнститут Цивiльних Iнженерiв). Освiта, яку отримав Г.Г. Артинов, була вищою в прямому розумiннi i, без перебiльшення, унiверсальною. Iнженерiв готували для вiдповiдальної технiчної роботи, яка нiколи не виключала творчого опрацювання форм та розв'язання художнiх завдань. По закiнченнi навчання у 1889 р. Григорiй Артинов в чинi "Гражданскiй Инженеръ" 10 класу був вiдряджений працювати технiком при Санкт-Петербурзькiй мiськiй управi. Потiм була Ломжинська губернiя, де Григорiй працює в комiсiї з влаштування казарм (принаймнi, до 1893 р.), а далi його чекала Волинь. З архiвних документiв вiдомо, що в Луцьку Артинов побудував церкву Св. Пантелеймона на Рованцях (1898-1900 рр.), а вже по тому його призначили Вiнницьким мiським архiтектором. Можна припустити, що попереднi посади були епiзодами бiографiї Г.Г. Артинова у порiвняннi з "вiнницькою епохою" довжиною в два десятилiття, якi вiн вiддав мiсту.

Символiчно, що XX столiття Григорiй Артинов зустрiв головним архiтектором нашого мiста. Та й саме мiсто розпочало новий вiк усвiдомленням того, що час вже йому потурбуватись про власне архiтектурне обличчя. Адже на зламi столiть Вiнниця, як i бiльшiсть провiнцiйних осередкiв, робила лише першi кроки до надбань новiтньої цивiлiзацiї. Та як би там не було, а до призначення Артинова у Вiнницi не iснувало посади мiського архiтектора. Деякий час в мiськiй Управi займався облаштуванням територiї землемiр Олександр Волков. Є вiдомостi про М.Д.Зайцева, який жив у Вiнницi з 1889 р. i збудував казарми артилерiйської бригади (1889-1891 рр.). Протягом 1885-1890 рр. тут працював Д.К.Пруссак, який запроектував комплекс окружної психiатричної лiкарнi (1897 р.). В 1875-1880 рр. молодший архiтектор губернського вiддiлення К.О.Введенський виконав проекти мурованого гостинного двору, дерев'яного мосту з греблями та шосе до залiзничної станцiї. Та це були окремi заходи i окремi споруди, що зводились державним коштом на вiдомчих землях i мiсту, як правило, не належали.

Серед перших своїх робiт на новiй посадi Г.Г.Артинов 1900 року проектує будинок жiночої гiмназiї. Для фiнансування робiт мiський голова Микола Васильович Оводов залучив вiдомого в мiстi купця й мецената Аврама Йоновича Мар'янчика. На той момент торгово-ремiсницька єврейська громада була чи не єдиною реальною фiнансовою силою мiста. Пiдтвердженням цього припущення може стати спорудження Артиновим у 1903 р. нової синагоги на вулицi, яка нинi зветься Червонохрестiвською. Не буде перебiльшенням сказати, що знайомство з А. Мар'янчиком та iншими купцями спонукало Артинова до вiдкриття приватної архiтектурної практики, орiєнтованої на досить вибагливих замовникiв. Такими були вiдставнi вiйськовi (див. будинок капiтана Чоткова на вул. Пушкiна - 38 та особняк капiтана Л.Длуголенского на вул. Першотравневiй - 66, будинок полковника Турчановича на вул. Свердлова - 89) росiйськi пани, яким набридли мiста пiвночi Росiї, а також заможнi покупцi мiських домоволодiнь з околиць (вул. Архiтектора Артинова - 45, вул. Козицького - 22,). Артинов береться за зведення особнякiв i прибуткових будинкiв в центральних кварталах мiста (вул. Соборна - 95, вул. Михайличенка - 12, вул. Соборна - 44, вул. Грушевського - 2, вул. Зої Космодем'янської - №5). Плiдна творчiсть Г.Г. Артинова багато в чому визначила образ Вiнницi - традицiйно затишного i водночас доволi розвиненого мiста. Однак, великий розвиток потребував великих зусиль. Тому мiськi особняки та прибутковi будiвлi були лише другорядною частиною дiяльностi мiського архiтектора. Мiсту були потрiбнi водогiн, каналiзацiя, освiтлення, надiйнi мости, а також транспорт, сучаснi бiблiотеки та лiкарнi, готелi i банки, магазини, ринки, судовi, повiтовi, земськi установи. Для нового будинку мiського театру (1910 р.) та готелю "Савой" (1907-1912 рр., тепер готель "Україна") Артинову знадобились майже виключно "iсторичнi" стилiзацiї, хоча i в iнтерпретованих за модерновими принципами варiантах. Припускаємо, що на це вплинули стилiстичнi вимоги щодо оформлення цих будiвель так само, як i будинку окружного суду. Є пiдстави припускати, що при проектуваннi цiєї будiвлi мiського архiтектора допустили лише до прийняття iнженерних рiшень, усунувши вiд розв'язання архiтектурних завдань, оскiльки Вiнницький окружний суд 1909 року проектував архiтектор Мiнiстерства юстицiї, академiк В.А. Пруссаков, для якого Григорiй Артинов виконав кресленики конструкцiй i, зокрема, ферм покриття.

З 1860-го по 1900-тi роки населення Вiнницi збiльшилось втричi i нараховувало у 1910р. 80 тисяч чоловiк. Активна забудова мiськими особняками мiкрорайонiв Слов'янки та Замостя викликали до життя i новi громадськi заклади. Артинову доручають проектування мiської Гоголевської бiблiотеки (1902-1907 рр., Тепер обласна державна наукова унiверсальна бiблiотека iм. К.А. Тiмiрязєва), церкви Воскресiння Христова (проект - 1902 р. будiвництво завершилось у 1910 р. Тепер дiюча церква по вул. Хмельницьке шосе), кам'яних сходiв до Бугу (1908 р. Тепер в парку "Кумбари"). 1911 року пiд керiвництвом Артинова закiнчується реконструкцiя та оздоблення будинку мiської Думи (1870-1911 рр., тепер товарна унiверсальна бiржа). Творчий доробок мiського архiтектора Вiнницi Г.Г.Артинова доволi рiзноманiтний. З подiй, описаних пресою 1915-1919рр., видно, що Григорiй Григорович особливо пiклувався про озеленення та благоустрiй мiста, розвиток мiського водогону (першi лiнiї - 1910 р.) i каналiзацiї (також 1910-тi рр.). В кривавiй коловертi революцiї 1905 року, Першої Свiтової, а потiм громадянської вiйни, мiський архiтектор Вiнницi продовжував не лише виконувати свої службовi обов'язки, але й виступив iнiцiатором створення у вереснi 1919 р. "Товариства добробуту мiста Вiнницi", проектування мiської вертикальної каналiзацiї з бiологiчними фiльтрами, використання енергiї Пiвденного Бугу, подальшого благоустрою та планування нової забудови мiста, а також планування заходiв щодо реконструкцiї iснуючих комплексiв забудови.

Зважаючи на ту обставину, що Артинову пощастило уникнути репресiй, принаймнi до кiнця 1919 року, а також на вiдсутнiсть будь-яких згадувань про нього в мiсцевiй полiтичнiй хронiцi 1918-1919 рр., можна зробити висновок про обережне ставлення мiського архiтектора до полiтики. Тим часом ще у 1919 р. Григорiй Григорович Артинов займався своєю професiйною справою, намагаючись досягти разом з вiнничанами чогось значного. Вiн пережив свого старшого брата Михайла, який помер 1913 року, щонайменше, на 6 рокiв. Дата смертi та мiсце поховання першого головного архiтектора Вiнницi невiдомi.

Дослiдник культурної спадщини та урбанiстики Подiлля
Олександр Царенко

В цьому роздiлi ми пропонуємо до перегляду знiмки будiвель, зведених впершiй чвертi ХХ столiття. Як правило, вони втратили свiй первинний шарм, перебувають в занедбаному станi, але все ще притягують погляд вишуканою архiтектурою.

Не виключено, що декотрi з них поляжуть в "боротьбi" з бульдозерами, якi готуватимуть майданчики пiд новi будiвлi. Так вже було на Єрусалимцi - мiкрорайонi, де спонвiкiв селились вiнницькi євреї. Тож, хай цi фото збережуть обличчя нашого мiста початку ХХ столiття для майбутнiх шанувальникiв архiтектури i краєзнавцiв.