Гордістю Олексія Васильовича був кінний завод, де вирощували орловських рисаків. Багато михайлівців працювали в графських конюшнях, дбайливо доглядали за кіньми, випасали їх на луках, степових землях (нині заповідник «Михайлівська цілина»). Зліва дороги з Михайлівки на Лебедин на луках біля р.Псел знаходився іподром, де проводилися кінні змагання (його обриси можна бачити і сьогодні).
Олексій Васильович дуже любив коней, слідкував за тим, щоб за ними здійснювався належний догляд.
Батько ветерана війни, жителя Михайлівки І.Я.Устяна, Яків Федорович, до революції 1917 року працював конюхом у графа. За його свідченням, під час огляду коней Олексій Васильович витягав із кишені білу хусточку і витирав нею коня. Якщо хусточка ставала брудною, конюх повинен був продовжувати чистити коней.

Породисті коні з михайлівського маєтку постійно брали участь у різноманітних змаганнях у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, де завжди займали призові місця.
Граф О.В.Капніст виділяв значні кошти на спорудження двоповерхового приміщення школи у Михайлівці, прокладання бруківки до Лебедина і залізобетонного мосту через річку Псел.
Олексій Васильович був великим цінителем української культури і мистецтва, власним коштом утримував прекрасний хор чисельністю понад 50 чол. Збереглося фото кінця 19 ст., де хористи одягнуті в українські вишиванки. Разом із графом сільські аматори сцени виступали в Москві, Харкові, Сумах, Лебедині та інших містах.

О.В.Капніст успадкував від батька прекрасний двоповерховий палац, про який у 1914р. писав історик мистецтва та великий знавець архітектури Г.К.Лукомський: «Полно неожиданностей бывает приближение к неведомой, впервые посещаемой усадьбе. Вызывает восторг вдали белеющая колоннада. Опытный глаз различает сразу хорошие пропорции, и от предстоящего художественного наслаждения волнуется сердце. Михайловка едва ли не одна из красивых и типичных усадеб всей Украины». Далі автор захоплено відгукується про прекрасні картини, меблі, портрети, чудові українські килими графського палацу.
Більшовицький переворот 1917р. викликав соціальні конфлікти і масове кровопролиття в країні. Він мав трагічні наслідки в долі О.В.Капніста та його родини. У кінці 1917р. Олексій Васильович змушений був назавжди покинути Михайлівку.
Навесні 1918р. у розпал анархії в країні згорів і графський палац. Величезні цінності, що зберігалися в ньому, не давали спокою професійним грабіжникам. Як розповідали старожили, за допомогою своїх прибічників – жителів Михайлівки Микити Ворони і Григорія Букші вночі були викрадені найцінніші речі на сотні тисяч карбованців. Щоб замаскувати сліди крадіжки, Г.Букша підпалив всередині приміщення палацу портьєри. Коли пожежа поширилася і стала помітною ззовні, М.Ворона і Г.Букша почали подавати сигнали у пожежний дзвін. Збіглося багато місцевих жителів, дехто з них намагався приборкати вогонь, а більшість почали витягувати вцілілі речі і мерщій відносити до своїх домівок.
Деякі картини, меблі чудом уціліли. Їх зібрав лебединський мистецтвознавець Б.К.Руднєв. Саме вони стали основою для створення 20 листопада 1918 року історико-краєзнавчого музею в Лебедині (потім переймено-ваний у художній музей).
Доля закинула михайлівського графа у далеку Францію. Зі слів його онука А.А.Мусіна-Пушкіна, О.В.Капніст проживав на півдні Франції, займався вирощуванням квітів, які використовувалися для виготовлення парфумів, потім деякий час працював водієм таксі. Олексій Васильович був тричі одружений. Після розлучення з першою дружиною С.П.Карповою, він одружується з Надією Олександрівною Ігнатовою (13.8.1881-9.2.1936р.р.). Після її смерті у 1937р. дружиною графа стає Олександра Сте¬панівна Макарова (12.7.1885-2.2.1982рр.), дочка адмірала Степана Йосиповича Макарова, героя російсько-японської війни 1904-1905р.р. О.С.Макарова мала сина Вадима, якого усиновив О.В.Капніст. Помер Олексій Васильович 27.10.1958р. у м.Антіб (Франція).
А тепер декілька слів про онука Є.В.Капніст (Мусіної-Пушкіної) Андрія Андрійовича Мусіна-Пушкіна. Вперше він відвідав Лебедин і Михайлівку у серпні 1996р. А 24 серпня 2008р. Андрій Андрійович вдруге приїхав на рідну землю його предків – михайлівську. З великим інтересом і хвилюванням гість із Франції оглядав місця, де була колись прекрасна садиба графів Капністів, познайомився з матеріалами музею с.Михайлівка, подарував автору цих рядків книгу і фото сім’ї В.О.Капніста. Граф А.А.Мусін-Пушкін нині проживає у Франції. Народився він у 1943р., закінчив ліцей у Греноблі, школу інженерів в Ліоні, інститут управління в Ніцці, працював комерційним менеджером хімічної фірми «Роні енд Гаас» в Парижі. Андрій Андрійович виконує обов’язки керуючого справами Союзу дворян і голови Фонду графів Мусіних-Пушкіних. Його дружина – Єлизавета Маврикіївна Мае, професор природничих наук, закінчила Сорбонський факультет лінгвістики, інститут східних мов. Подружжя має дочку Марину і сина Олексія.
А.А.Мусін-Пушкін займається підготовкою до друку 3-томного видання родоводу Мусіних-Пушкіних. У Михайлівці для цього він отримав багато фотодокументів, інших матеріалів, які проливають світло на життя його родичів у ХІХ- поч. ХХ ст. У свою чергу ми теж сподіваємося отримати від А.А.Мусіна-Пушкіна різноманітні документи про життя михайлівських Капністів та їхніх спадкоємців за кордоном.