Весна переможе

Європейські перспективи двох інших українських команд в Кубку УЄФА – "Шахтаря" та "Металіста" – поки що покриті все ще лютневим туманом. Хоча зимовою безнадійністю вже аж ніяк не пахне.

У першому, причому не абиякому, а історичному поєдинку між двома українськими командами на євроарені перемогу святкував досвід. Іншого звучного, вартного свята в тій зустрічі не прослідкувалося. Мабуть, вага матчу набагато перевищила його суто смакові характеристики. До того ж, обидві команди зіграли настільки щільно, компактно і загалом уважно, що очікувати від них феєричного видовища апріорі не доводилося.

Однак маємо тішитися хоча б тим, що як би не закінчилася дуель двох українських столиць, одна із них обов’язково опиниться в чвертьфіналі. Що для новітньої футбольної України на кшталт одкровення.

Показово, що попри очікування на саме такий лейтмотив матчу, незважаючи на те, що протистояння "Динамо" й "Металіста" декому набивають оскомину, саме цей поєдинок, а не чергове протистояння Україна – Росія виносилося за дужки (себто на передній план) в вервечці матчів 1/8 фіналу Кубка УЄФА. І це також приємно. Й не тільки через те, що своя сорочка ближче до тіла. Здається, ми вже просто переросли комплекс неповноцінності, позбавились родимої плями "молодшого брата", коли головним було насолити москалеві, а не зробити приємне собі.

А загалом, якщо говорити з точки зору максималіста, дії наших команд на цій стадії єврокубку, особливо в порівнянні з попереднім раундом, виглядали без особливого емоційного забарвлення. Та й, будемо відвертими, особливо змістовними вони не вийшли. Але, по-перше, ще є повторні поєдинки, котрі можуть якісно, а то й кардинально змінити перші враження. А по-друге, подібні висновки ми робимо з позицій, скажу навіть – з висоти здобутих в 1/16 результатів. Тоді, наприкінці зими, майже ніхто не очікував від українців вагомої гри і серйозних результатів. Але все це, попри скепсис, прийшло.

Певна річ, що тепер, після того, як биті англо-італо-іспанські фаворити, ми миттєво стали балувані. До хорошого звикаєш швидко. Тому й чекали, наполягали на продовженні банкету. Тим паче, що за святковим столом – всі свої. Або майже свої.

Хоча очікування певним чином не збулося, навряд чи варто говорити про те, що воно було ліпшим за саме дійство. У Києві дві гідні команди продемонстрували майстерність витискати максимум із мінімуму, у Москві не менш гідні команди витиснули мінімум із максимуму. В обох випадках знайдуться гурмани для таких страв. У обох випадках голоси скептиків розділяться приблизно однаково з хором оптимістів. А все це компенсується усвідомленням, що в усіх наших повпредів залишається реальна можливість - у вигляді повторного поєдинку - зробити висновки з помилок і перевершити себе коханих.

Цілком можливо, що цього може й не статися. Маю на увазі "перевершення". Але це стане зрозумілим за тиждень. Поки ж що маємо загалом непогані шанси. І надію.

А ось чого не маємо – так це абсолютного рекорду "Металіста". Харківська команда в Кубку УЄФА не пропускала шість матчів поспіль, причому останні п’ять із них узагалі вигравала з сухими рахунками. Для того, аби переписати історію, команді Маркевича треба було зберегти свої ворота сухими і в Києві. Не зберегли. Постарався Вукоєвич.

Хоча не можна не віддати належне й гостям. Вони також старалися. Але й цього разу не знайшли вагомих аргументів проти команди Сьоміна.

А ЮрПавлович, між іншим, продовжує ставити своїх колег-візаві в непристойні пози. Кілька днів тому наставник "Ворскли" Павлов був, м’яко кажучи, здивований, коли "біло-блакитні" зіграли проти його команди з трьома центральними оборонцями та двома лінійними. Здавалося, що таку схему російський тренер застосує і в матчі проти команди Маркевича. Проте "Динамо" знову здивувало багатьох (за таких проблем в захисті) – і вийшло з чотирма оборонцями.

Не знаю, чи стало це несподіванкою для Мирона Богдановича, але щільний і водночас обережний оборонний редут киян не дозволив слобожанцям претендувати на щось більше, окрім випадку.

Хоча не згадати моменту з падінням у карній зоні "Динамо" Коельйо не можу. Як мені здалося, цибатий бразильський форвард опинився на газоні все ж таки не без допомоги динамівських оборонців. Однак англійський служитель Феміди Райлі, як нещодавно його українські колеги Годулян та Можаровський, трактував спірні епізоди на користь "Динамо". Як бачимо, і в цьому випадку гору взяв досвід. Якщо можна так сказати.

ФК "Шахтар"

Марсело Морено (99) змарнував два моменти для взяття воріт

І це при тому, що "Шахтар", попри прогнозовані складнощі гри на штучній стодолі "Лужників", достоту впевнено почувався в грі проти ЦСКА. Чи то далася взнаки тривала адаптація до такого газону (нагадаю, що підопічні Луческу ще за три дні до початку поєдинку почали призвичаюватися до галявини), чи може армійці діяли не настільки переконливо, але "шахтарі" довго тримали честь марки. Причому настільки, що цілком могли розраховувати на пристойний результат. Тобто як мінімум – на нічию.

Мабуть, вони саме так і розраховували. Журавель, схоже, їх не цікавив. Достатньо було й синиці. Чи не ця мінімізація зіграла з гірниками злий жарт? Хоча попервах не до жартів було Зіко. Луческу відрядив до центральної зони одразу двох хвилерізів – Хюбшмана і Дуляя. У підсумку ці двоє вигризали м’яча в московських хавбеків, і, таким чином, армійська команда була позбавлена як простору, так і можливостей для оперативного маневру. Більше того, чомусь у структурних побудовах віце-чемпіонів Росії неозброєним оком було видно розриви між лініями, в які без особливих проблем проникали атакуючі гравці "Шахтаря".

Проте одразу ж після цього у "Шахтаря" чомусь починалися проблеми. Склалося враження, що гірники або не знали, що робити з цим оперативним простором, або вже занадто орієнтувалися на власні тили. Так чи інакше, але чимало (як для поєдинку такого рівня) потенційно небезпечних моментів, створених донеччанами, залишилися нереалізованими через їхню ж надмірну пасивність чи обережність. І в цьому контексті треба згадувати не стільки ляпи Луїса Адріано, до яких ми звикли у внутрішній першості, а й якась разюча нерішучість (особливо в першій половині зустрічі) Фернандиньйо, Срни, Жадсона та компанії.

Вочевидь, гості таки дійсно грали на нічию. Боролися за синицю. Яка їх, безумовно, влаштовувала. Про що зайвий раз наголошував на передматчевій прес-конференції й Мирча Михайлович.

Однак подібні дії ефективні лише в порівнянні, на тлі бездіяльності чи недбалості опонента. Довгий час – фактично весь перший тайм – армійці грали під чужу музику. Не виділявся Жирков, не виокремлювався Вагнер Лав, загубився Дзагоєв. Лише Красич був на рівні.

Проти такого ЦСКА можна було грати. І "Шахтар" грав. Варто було армійцям заграти швидше, а головне – компактніше, тобто залатати розриви між ланками – і гірникам стало непереливки. Причому настільки, що Рац у простій ситуації зрубав Красича.

На жаль, у цьому епізоді претензій до італійського рефері бути не може: оборонець "Шахтаря" грав саме в ногу, а не в м’яч. Вагнер Лав із одинадцятиметрової позначки також зіграв у м’яч.

Надалі й ЦСКА, й "Шахтар" намагалися грати в м’яч. Але не намагалися переадресувати його до воріт. Москвичі якось непереконливо берегли прийнятний для них рахунок, донеччани на своєму особливо не наполягали. В підсумку кожен залишився при власних інтересах.

Це, взагалі-то, добре. В усякому разі – значно більше, ніж нічого. Бо, окрім надії, залишається ще й реальний шанс у вигляді матчі-відповіді. До того ж, фрагментами гра дозволяє розвіяти лютневий туман інерції та лінощів.

Але в той же час неможливо повністю позбутися відчуття присутності схоластичності, якоїсь кострубатої прямолінійності, котра може безболісно поглинути весну. Незважаючи на шалені преміальні.

Особливо тоді, коли цю весну не надто чекаєш.

Післяматчеві коментарі:

Луческу: ми не заслуговували поразки в Москві

Сьомін: результат матчу "Динамо" - "Металіст" справедливий

Маркевич: пенальті в ворота "Динамо" був