АнтиЛуческу

"Шахтар" та його маститий наставник виявилися неповторними лише у власній банальності. Верхню ноту у цьому сезоні вони разом змогли взяти лише у суперечках та святкуваннях. На інше, тобто на звитяги, чинних володарів Кубку УЄФА не вистачило. Вони примітивно "здулися" під холостими, хоча й гучними, пострілами першого ж зустрічного опонента, не продемонструвавши при цьому ні майстерності, ні жаги, ні характеру. Реальність виявилася адекватною і відправила претендента на чвертьфінал Ліги чемпіонів вчитися на "кішках"...

Статистика матчу "Тімішоара" - "Шахтар"

Ось так – рано, примітивно і навіть ганебно, проте водночас закономірно – закінчилася нинішня лігочемпіонська кампанія "Шахтаря". Навіть піднявши всіх на ноги, гірникам не вдалося поставити крапку над "і". Кубок Чемпіонів цього сезону на "Донбас-Арену" вже не завітає.

Фотогалерея матчу "Тімішоара" - "Шахтар"

Перед поїздкою до Тимішоари було сказано вдосталь. Ще більше, як здавалося, було зроблено висновків, зарубок на носі й казна де ще. Практично всі в таборі гірників – від капітана Срни до магістра Чигринського – визнавали, що наробили чимало дурниць в першій зустрічі, проте стверджували, що неодмінно пройдуть далі, адже все залишалося в їхніх руках. Для досягнення цього "всього" гірникам треба було зробити єдину "дрібничку" - зіграти в свою гру. Не більше. Але й не менше.

Чомусь про віце-чемпіона Румунії напередодні гри з нашої сторони якщо й згадувалося, то або поверхово, або з долею сарказму, притаманною риториці міського денді в розмові з сільським посіпакою. Чому? Та передовсім тому, що всі ми чомусь вважали "Шахтар" беззаперечним фаворитом протистояння. Про те, що шанси однаково належали й румунам, ми чомусь соромились наголошувати. Хоча "Тимішоара" не менше свого суперника розраховувала на прийнятний для себе рахунок на підставі виїзної гри. Цій команді достатньо було зіграти в нульову нічию. Що, власне, вона чимдуж і намагалася робити.

Попри те, що Луческу неодноразово нагадував, що суперник для нього не тільки знайомий, а й не спроможний на сюрпризи, у діях "Шахтаря" не читався алгоритм, за рахунок якого можна здолати навіть такого, зовні прямолінійного опонента. Незважаючи на те, що донеччани стартували із місця в кар’єр, себто активно й "першим номером", створювати небезпечні моменти поблизу чужих воріт їм фактично не вдавалося. Причому не тільки тому, що румуни віддали територію, обладнавши при цьому багато ешелонований захист, а, вочевидь, через спосіб "Шахтаря" цей захист долати. Короткі численні передачі в центрі поля з подальшим навісом чи закиданням м’яча в карну зону господарів – ось за рахунок чого підопічні Луческу намагалися добитися свого.

Можливо, така схема гри й виправдала б себе в зустрічі проти, скажімо, "Іллічівця", однак у грі проти "Тимішоари" вона не спрацювала в першу чергу тому, що оборонці команди Сабеу – фактурні, високорослі. Переграти таких у повітрі – справа складна. А іноді й невдячна. Одначе саме в такий спосіб у першій половині матчу гірники намагалися застукати зненацька свого суперника. Зайве, мабуть, говорити, що у цьому атракціоні вони не знайшли своєї удачі.

Зате "стандарти" у виконанні "Шахтаря" таїли потенційну загрозу. У одному із випадків Луїс Адріану після розіграшу кутового був близьким до того, аби покарати зухвалих вискочок, проте перший і єдиний небезпечний момент, створений донеччанами у першому таймі, виявився не тільки змарнованим, а й фатальним для його автора та команди в цілому. Через ушкодження бразилець змушений був залишити поле. На цьому можна було ставити жирну крапку.

Вийшов Агахова. Так-так, саме той, нападник, який поки що (чи вже) функціонально не готовий. Але, за великим рахунком, особливого вибору через "вдалу" кадрову політику у Мирчі Михайловича не було: або неготового Агахову, або такого ж Гладкого. Містер вибрав нігерійця. Власне, в середині другого тайму він випустив і українця. Заодно розписавшись не тільки у безвиході, а й певним чином у безсиллі.

У другому таймі малюнок гри дещо змінився. Причому, що саме цікаве, з обох сторін. "Шахтар", як здалося, зробив певні висновки з першого тайму і опустив м’яча на газон, не намагаючись за будь-якої ціни закинути сферу за комірець оборонцям. До того ж, гості додали і в руховій активності. Проте в то й же час активізувалися й господарі. Вони не збиралися лізти поперед батька в пекло, проте свій захисний фронт через "не можу" відсували подалі від свого штрафного майданчика. За рахунок пресингу та самовіддачі підопічним Сабеу довго вдавалося стримувати суперника, переводячи гру ближче до центру поля. Але чим ближче йшлося до фінального свистка, тим відчутніше танули сили "Тимішоари".

Чинні володарі Кубку УЄФА не робили чогось екстраординарного, вони просто тиснули. Нинішня форма гірників не дозволяла їм розіграти зразково-показові комбінації, проте за рахунок індивідуальних дій "Шахтар" із завидною періодичністю отримував право на штрафні та кутові. Стандартні ситуації гірникам більш-менш вдавалися. Проте єдиного прицільного удару вони завдати через різні причини не могли. В одних випадках не вистачало майстерності (як Рацу чи Срні), в інших – фарту (як Чигринському).

Проте, на жаль, танули не тільки румунські сили, а й час матчу. "Шахтаря" вистачило на примітивні навіси та простріли, тоді як господарі навіть могли вирвати перемогу – на заваді Парку уже на самісінькій лінії воріт став П’ятов.

Фінального штурму у виконанні "Шахтаря" просто не було. До того ж суддя Хауге, схоже, не виявився ані шанувальником володаря останнього в історії Кубку УЄФА, ані поціновувачем таланту Михела.

У підсумку "Шахтар", який плекав достоту реальні мрії й надії на вихід до групового раунду Ліги чемпіонів, розтринькавши десь на канікулах амбіції, запал і кадровий потенціал, склав зброю перед першим же суперником. Який виявився посереднім, але впертим.

Ось, здається, і кінець шахтарівській казочці. Везіння Містера, кураж Жадсона й вплив пана Любоша рано чи пізно мав скінчитися. Він і розтанув, як весняний туман – зненацька й миттєво. Навряд чи хтось думав, що це трапиться так швидко. Проте це трапилося. Причому закономірно і показово. В одночасся донецькі футбольні напівбоги з гуркотом спустилися на грішну землю й перевтілилися в звичайнісіньких містечкових фраєрів, а їхній "дядько Чорномор" – в такого собі Арсенія, уся принада якого вміщується в рамки агітплакату кольору дитячої несподіваності...

...А не пішли б і ви, дядьку, протореним шляхом у "Дніпро"?