Для забезпечення комплексного управління ризиками у банку працює Департамент управління ризиками, у структурі якого функціонують підрозділи з управління кредитними ризиками корпоративного і роздрібного бізнесу, підрозділ з оцінки застав, а також підрозділ з управління ринковими та операційними ризиками.
— Методи управління ризиком ліквідності
З метою уникнення ризику ліквідності банком постійно відслідковуються та аналізуються ті фактори, що впливають на її стан. Серед них особлива увага приділяється:
- поточному стану економіки країни та прогнозу її розвитку на найближчий період;
- поточному стану грошового ринку (міжбанківського ринку кредитних ресурсів);
- фактичному стану та прогнозу грошово-кредитної політики НБУ (у т. ч. у частині доступності для комерційних банків механізму рефінансування НБУ);
- якості кредитно-інвестиційного портфеля банку;
- стану ресурсної бази банку (з точки зору її строковості та диверсифікації);
- рівню довіри населення як до банківської системи України в цілому, так і до банку зокрема;
- репутації банку серед банків-контрагентів, своїх клієнтів та інших суб’єктів фінансового ринку.
Забезпечення мінімізації ризику ліквідності досягається шляхом:
- дотримання показників ліквідності;
- норматив миттєвої ліквідності – Н4;
- норматив поточної ліквідності – Н5;
- норматив короткострокової ліквідності – Н6;
- вимоги НБУ щодо дотримання норми обов’язкового резервування залучених коштів;
- оптимізації нетто-позиції ліквідності (як в цілому за усіма валютами, так і окремо за основними валютами, у яких банк здійснює операції) шляхом встановлення лімітів на розірвання на підставі ГЕП-звіту;
- дотримання достатнього рівня платіжної позиції банку (як в цілому за усіма валютами, так і окремо за основними валютами, у яких банк здійснює операції);
- диверсифікації активних вкладень (для уникнення концентрації кредитного ризику, який також безпосередньо пов’язаний з ризиком ліквідності), у т. ч. шляхом встановлення лімітів на проведення активних операцій;
- диверсифікації джерел залучення коштів (для уникнення залежності від вкладників-кредиторів) та загального аналізу ресурсної бази банку;
- здійснення регулярної інвентаризації банківських активів.
— Методи управління валютним ризиком
Банк визначає валютні ризики на основі зовнішніх даних: макроекономічних індикаторів фінансового ринку (валютних курсів, показників волатильності), а також внутрішніх даних про розмір відкритих валютних позицій банку (їх динаміка та структура за валютами) і фактичних курсів валют за окремими транзакціями.
Здійснення оцінки та розміру валютного ризику визначається у такій послідовності:
- розраховується баланс банку в розрізі валют для визначення розміру відкритих валютних позицій;
- проводяться збір та підготовка даних (динаміка валютних курсів) для розрахунку показників волатильності курсів валют;
- здійснюється розрахунок вартості під ризиком (VaR) як окремо за кожною валютою, так і за портфелем в цілому (з урахуванням кореляцій валют між собою);
- застосовується бек-тестування для порівняння фактичних результатів з оцінками і припущеннями.
— Методи управління процентним ризиком
Банк визначає процентні ризики на основі зовнішніх даних (макроекономічних індикаторів фінансового ринку: рівня процентних ставок, показників волатильності тощо), а також внутрішніх даних про розмір невідповідностей між активами та пасивами, чутливими до змін процентних ставок (на різних часових інтервалах та в розрізі різних валют), показники дюрації, криву дохідності, показники спреду, чисту процентну маржу та чистий процентний дохід.
Здійснення оцінки та розміру процентного ризику визначається у такій послідовності:
- здійснюється розрахунок активів та пасивів, чутливих до змін процентних ставок, у розрізі валют для визначення розміру невідповідностей (на різних часових інтервалах) та показників чутливості балансу до зміни процентних ставок;
- здійснюється побудова кривої дохідності окремо за активними та пасивними операціями;
- здійснюється розрахунок показників спреду, чистої відсоткової маржі та чистого процентного доходу.
— Управління кредитним ризиком
Банк визначає кредитний ризик як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати будь-які фінансові угоди з банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання, у т. ч. ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за активними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником нарахованих доходів і основного боргу за активними операціями проводитиметься з відхиленням від умов договору кредиту, іншого договору або взагалі не проводитиметься).
Питання щодо прийняття/уникнення кредитних ризиків у межах своїх повноважень вирішує Наглядова рада банку, Правління, Кредитні комітети, Правління та Голова Правління банку, інші уповноважені підрозділи банку.
Основи управління кредитним ризиком банку втілені у кредитній політиці, що в свою чергу передбачає:
- регулярне проведення аналізу ринків вкладення кредитних ресурсів;
- визначення основних інструментів/продуктів і категорій клієнтів, з якими працює банк і які можуть забезпечити максимальну прибутковість кредитних операцій при визначеному рівні кредитного ризику;
- оптимізацію управління кредитним портфелем банку з метою диверсифікації кредитного ризику і підтримки необхідного рівня ліквідності.
Основним принципом діяльності банку при здійсненні кредитних операцій є забезпечення необхідного для нормального функціонування банку рівня доходів при мінімальному рівні ризику. Цей принцип досягається завдяки диверсифікації кредитного портфеля за фінансовими інструментами, продуктами, галузями та бізнес-лініями, узгодженості обсягів та структури цих вкладів (за валютою та термінами повернення) з обсягами та структурою пасивів.
З точки зору окремих кредитних операцій з контрагентами/клієнтами банку рівень кредитного ризику регулюється шляхом:
- введення обмежень/заборон на окремі види діяльності, визначення пріоритетних для фінансування видів діяльності/операцій;
- встановлення особливих умов кредитування для суб’єктів різних клієнтських сегментів і позичальників/клієнтів з різною оцінкою фінансового стану, кредитної історії;
- встановлення мінімального рівня розкриття інформації про клієнта чи групи пов’язаних осіб;
- визначення специфічних умов надання окремих кредитних продуктів (що стосуються обмеження цільового використання залучених коштів, термінів кредитування, умов погашення, необхідного забезпечення тощо).