ІГОР ШВАЙКА: Дії Харківської міської влади, так само як і багатьох місцевих влад в Україні спрямовані на те, щоб розвиток національної культури постійно загальмовувався. Для цього як окремі випадки ініціюється створення самодіяльних колективів, проведення фольклорних свят. Але це відбувається на фоні тотального безгрошів’я на фінансування закладів культури і відсутності мережі дошкільного дитячого виховання. Це дає підстави стверджувати, що в Україні проводиться свідома політика на знищення національної культури. Навіщо? На догоду іншим меншинам, на догоду якимось космополітичним проявам масової культури. Все робиться для того, щоб українці на своїй Богом даній землі забули про свої корені, свої традиції, свою мову і свої звичаї. І це не категоричний висновок чи радикальний заклик. Це — констатування фактів. Де систематична робота на відтворення національних святинь, створення національних природних парків, створення самодіяльних колективів — хорових, танцювальних та інших? Ті паростки культури, які існують — це або виключення, яке підтверджує правило, або діяльність таких людей, як Олександр Гава. З точки зору нашого політичного об’єднання, підтримка культури — це пріорітет державної політики.

АЛЕКСАНДР ГАВА: Звичайно, що панові Ігорю хочеться, щоб було все і одразу. Мені здається, що саме зараз починає розвиватися національна культура, етнокультура. За радянських часів ця культура мало розвивалася, її просто забороняли. Було навіть розпорядження Міністерства культури про заборону святкувати свято Івана Купала. Фольклорні колективи були, це правда, але вони не мали ніякого виходу. А сьогодні розвиток фольклору набуває систематичного значення. Обласне управління культури веде планову роботу. Тоді українські традиції не підтримувалися. Коштів давалося більше, це правда, але на зовсім інше. Щоб одягли українські сорочки і заспівали пісню про Леніна.

В.Ф.: Чого бракує сьогодні в Харкові?

І.Ш.: Коли я чую українську мову, я повертаю голову і, як правило, бачу знайому людину. Це стало добрим виключенням. Щодо мене, то іншою, ніж українською, мовою я не спілкуюся, може цитати десь вставляю російською. В усіх анкетах пишу: володіння іноземними мовами — російська. Російська мова — мова національної меншини… На жаль, не всі зрозуміли важливу річ: культура — складова душі народу, складова державного суверенітету, складова національної безпеки. Це є внутрішнє виховання, внутрішній вишкіл, завдяки чому українець стає українцем. Як було при більшовицькому режимі? Національна культура була, але носила шутівський характер…

В.Ф.: Але українську мову і літературу в школі викладали краще, ніж сьогодні…
І.Ш.: Весь курс української мови дитина вивчає російською мовою. Це нормально? Дитину можуть за станом здоров’я звільнити від вивчення української мови. В мене була така однокласниця…

В.Ф.: А що ще входить в поняття національної культури?
І.Ш.: Пісні, традиції, національні свята, обряди. На жаль, люди не тому святкують Святого Миколая, що це є свято, і воно традиційно святкується із року в рік, і ця традиція передається від батька до сина… Вони святкують тому, що так треба. Традиція втрачена, і як результат — люди втрачають свою національну самобутню культуру. А влада підбурює щоб люди швидше забули своє.
А.Г.: Хочу опонувати пану Ігорю. Двомовність на Лівобережжі — це надумана політична ідея. Коли я навчався в селі, ми всі предмети вивчали українською. А коли поступали в інститути, все викладання велося російською мовою. І для нас не було в цьому ніякої проблеми. І зараз її не існує. Інша справа — питання етнокультури. Якщо людина народилася і живе в Харкові, вона може бути тільки українцем.

В.Ф.: Так я не зрозумів, хто страждає? Мову викладання вибрати можна. Традиціям і обрядам теж ніхто не заважає. Які проблеми?
А.Г.: Перепон не дуже багато. Український етнокод забороняли століттями, але українська нація здатна на самовідродження. І зараз воно відбувається. Якби йому тільки трошки допомагали.

В.Ф.: А от цікаво, де виготовлена ваша сорочка? В якій країні?
А.Г.: Це не означає — культура. Це не той рівень культури, про який треба говорити. Ви ж кажете не про одяг, а про матеріал. Льон завжди вирощували в Україні.

В.Ф.: А як зветься ваша сорочка, пане Ігор?
І.Ш.: Це звичайна традиційна українська вишиванка. Це мій улюблений одяг. Постійно хочеться купити ще одну, тому що в Україні є, як мінімум, 10 центрів, які зосереджують в собі абсолютно різні стилі гаптування. Це сповідування духу невмирущості народу… Хочу опонувати Олександру Васильовичу. Так, формально перешкод для вибору мови немає. Формально більшість шкіл у Харкові — українські. Але тільки за формою. Вийдіть в коридор школи і послухайте, якою мовою спілкуються діти? Якою мовою спілкуються вчителі в учительській кімнаті? У мене є величезна проблема. Для своєї дитини, якій наразі два роки, я не можу знайти україномовного дитячого садочку. Їх в Харкові фактично не існує. Українські вивіски висять. Але я хочу, щоб моя дитина була занурена в національне середовище, щоб вона вивчала ті ж самі колядки. Щоб вона розуміла, чим відрізняються колядки від щедрівок. І щоб вона знала це не один раз на рік, коли їх треба перед хрещеним батьком заспівати. Щоб вона чітко усвідомлювала, яка існує різниця.
А.Г.: Справа не в тому, щоб усі одночасно почали розмовляти українською мовою. Це процес довгий. Комуністи зробили все дуже швидко — за один рік: зробили Голодомор і заселили територію людьми з Росії, які розбавили наш український етнос і, таким чином, з’явилася двомовність. А нам треба переходити повільніше. Найголовніше, що діти розуміють українську мову і можуть нею спілкуватися.

ВОПРОС ПО ТЕЛЕФОНУ: Якщо ваш клієнт буде спілкуватися з вами російсько мовою, ви відмовитеся від надання йому правових послуг? І друге питання. Як давно ви перейшли у своєму спілкуванні на українську мову?
І.Ш.: В моїй юридичній практиці був лише один такий випадок. Людина дуже не хотіла платити за послуги, фактично їх споживши, і єдина підстава, до якої вона змогла додуматися, була така: «Мне неудобно с вами говорить, и вообще — вы на своем украинском языке что-то мне не так сделали». Просто не хотілося сплачувати за виставленим рахунком, і все. З людьми, які приїжджають з Росії, я спілкуюсь абсолютно спокійно російською мовою. Є випадки, коли доводиться спілкуватися англійською, то не є перешкода. Я перейшов на українську приблизно два роки тому. Якось спитав себе: ким ти себе усвідомлюєш? Якщо «касмапалитом», то тоді можна спілкуватися «как все, не отличаться от людей».

В.Ф.: Таку позицію, як ваша, називають радикальною. А радикалізм завжди відштовхував людей.
І.Ш.: Не згоден. Який радикалізм? Я кажу про бездіяльність чинної влади в галузі підтримки національної культури і про свідому діяльність по знищенню цієї культури. Такі установи, як Український культурний центр, створюють культуру, відтворюють її і відроджують. А влада не може зробити нормального фінансування. Задачі, про які ми говорили, вимагають просвітництва, а для просвітян повинна бути державна підтримка. Щоб вони не були вигнані, як зараз, коли в 15 квадратних метрах перебувають 20 осіб персоналу або однодумців, а були б нормальні, за державний або комунальний кошт, приміщення. Я просто радикально оцінюю. А що таке радикальне? Це чорне і біле. Це або правильно, або неправильно. Чорним кольором я фарбую те, що робить сьогодні влада. Вона не пускає своїх виборців до національної культури.
А.Г.: Нагадаю, що був прийнятий спеціальний закон. У нас нема національностей. Ми всі — народ України. І я не можу доказати, хто я за національністю. В паспорті у нас немає такого запису.
І.Ш.: Це ще одна проблема. Наше об’єднання виступає за повернення графи «національність» у паспорти і свідоцтва про народження.

МНЕНИЕ ПО ТЕЛЕФОНУ: Ви насаждаєте здесь определенную культуру. И делаете это очень агрессивно. Когда-то вы приехали сюда и выучили украинский язык. И теперь всех хотите построить!

І.Ш.: Яка культура й була нав’язана українському народу, так це культура «общепонятного, одного для всех языка». Національна культура має міцні корені. Якщо ми звернемося до традиційних творів, то найкращим класичним прикладом справжнього весілля є «Сватання на Гончарівці». Звідки пішов твір? Та це ж Харків! На сьогоднішній день кращого твору, як видати дівчину заміж, немає.
А.Г.: Я проти цього. Найкращий твір, як видати заміж, або провести весілля — інший. Автор той самий — Квітка-Основ’яненко, але треба дивитись не комедію, а твір, який так і називається — «Сватання». І всі зараз живуть цими законами. Недавно зателефонували з Миколаївської області. «Мене запросили посватати, а я не знаю, як це робиться». Я розказав. «О, так я це знаю, я читав!» Це і є наш етнокод — український.
І.Ш.: Мене звинуватили, що я хочу насаджувати всім українське. Я українське хочу відродити. Яка культура й була насаджена, так це з одного боку — проросійщина, а з іншого — культура безнаціональна, космополітична, те, що є в Європі і Америці. Це яскраві приклади масової культури, які існують при підтримці міжнаціональних корпорацій.

В.Ф.: Підбиваємо підсумки. Що робити?
А.Г.: Потрібна законодавча основа. Щоб ми не чекали, коли з бюджету лишня копійка випаде, щоб провести якісь фестивалі або пошити костюм. Щоб була не тільки можливість заробляти, а й спонсорська допомога. Щоб люди могли віддавати гроші на розвиток культури.
І.Ш.: Критично ставлюся до тих можливостей, що за спонсорський рахунок можна щось зробити. Треба українцям в Україні здобути владу. Якщо Олександр Гава завтра буде міністром культури, в мене буде абсолютно спокійна душа. Він точно знайде гроші і для українського кіно, і для розвитку українського театру. Культура — як мала дитина. Вона не може сама розвиватися. Її треба підтримувати. Підприємство, яке живе в ринкових умовах, спокійно пройде конкуренцію. Культурні заклади конкуренцію не можуть пройти. Їм треба забезпечити виключно державну підтримку. Так, поруч з меценатською допомогою. Але державна підтримка повинна стояти на першому плані.

                                                                                                                  Эфир радио «Новая волна» от 1 июля 2008 г.