Вивести відому людину на відверту розмову буває досить складно. І все ж, нам це вдалося. Тож всю правду про гурт «Мотор’ролла» ви дізнаєтесь із перших вуст. Лідер гурту Сергій «» Присяжний нам розкаже про те, хто є автором багатьох текстів пісень, що поєднує «Мотор’роллу» та «Фліт», подробиці виступу на одній сцені з гуртом «Metallica», про свою діяльність у русі «Не будь байдужим!», про українізацію радіопростору та багато-багато інших цікавих речей. Отже, поїхали...

- Сєня, зараз у гурту «Мотор’ролла» багато виступів? Є робота?

-    Я би це роботою не називав. Тому що практично всі музиканти нашої команди мають офіційну роботу. Я, наприклад, директор радіостанції. Гітарист наш – працівник продакшну. Барабанщик і клавішник працюють у місцевих оркестрах. Тобто, кожен має свою роботу, а «Мотор’ролла» це… навіть не хобі… Я би назвав це відпочинком.

 

- Подейкують, у вас новий сингл на підході?

-    Так, це пісня «Жар-Птиця». Вперше ми її виконали наприкінці літа в «Докері» в Києві. Пісня ще не записана, але ми вже її презентуємо у живому виконанні. Наступна наша студійна робота буде якраз над синглом на цю пісню і, сподіваємось, відзнімемо відеокліп.

- Текст цієї пісні для вас створила Тома Приймак – людина, яка написала тексти багатьох ваших хітів. Розкажи, будь ласка, про співпрацю з цією дівчиною.

-    Років 5 тому я зустрів її на дні народженні наших спільних друзів. Ми познайомились, і вона запропонувала глянути декілька її текстів. Я погодився. Переглянув. Не зрозумів абсолютно ніц. Після цього вона попросила записати для неї на диск деякі пісні групи «Мотор’ролла». Я їй передав цього диска. Пройшло ще декілька місяців і вона мені передала пачку (текстів із п’ятнадцять) віршів, що вона створила під впливом пісень, які вона почула. Я сказав: «Окєй!». Взяв ці тексти і вони в мене провалялися десь ще з рік. А вже потім, якось випадково, я їхав у поїзді. Їхав сам в купе – так якось вийшло, не було людей. Я з собою віз гітару. І так як я був сам, то бринькав собі щось всю дорогу. І знайшов у сумці, в боковому кармані, оті тексти Томи Приймак. І от, власне, таким чином з’явилася пісня «8-й колір». Після цього розпочалась тісна співпраця з Томою, яка призвела до того, що я останнім часом взагалі не пишу текстів. Тому що моя творчість в порівнянні з текстами, які створює Тома – це дитячі забавки. А те, що вона робить, дійсно пасує мені, і я розумію це, і не секрет, що деякі тексти вона створює спеціально під мене, під групу «Мотор’ролла».

 

- А хто вона – Тома Приймак?

-    Це дівчина з Умані. Працює в Києві старшим бухгалтером. Вона пише вірші, розміщує свої роботи на якихось форумах, спеціалізованих сайтах. Але, вона не видавалась як серйозна поетеса. Можна сказати, займається цим на рівні хобі.

- Як щодо концертів за кордоном? Плануються виїзди найближчим часом?

-    Взагалі, мене цікавлять конкретно декілька країн, до яких нас запрошують уже протягом кількох років. Робота ведеться над цим питанням. Ми дуже добре знайомі з канадською командою під назвою «Klooch». Хлопці навіть допомогли нам – спродюсували дві пісні для нашого попереднього альбому і, скажімо, завдяки моїй протекції, Олег Скрипка запрошував їх в Україну. Вони вже приїжджали на «Рок-Січ» минулого року. Ми зустрічалися. І тепер ми маємо нанести в Канаду «візіт вєжлівості», але документально ніяк не можемо то всьо оформити. Але, чесно кажучи, хтілося би поїхати, знайти українців там в Канаді або у Сполучених Штатах і для них зіграти. Бо, спостерігаючи за нашою сторінкою на «MySpace», я бачу що досить часто заходять представники різноманітних діаспор, дають свою оцінку нашим пісням, нашій творчості загалом. Мені здається, було би дуже цікаво поїхати туди і представити нашу музику.

- А десь у Європі вже виступали?

-    Жодного разу ми не виступали за кордоном. Нам вистачає роботи в Україні.

- Що, навіть у Росії не виступали? :-)

-    Ні :-) А для кого нам у Росії виступати? Хоча, думаю, якби ми поїхали, приміром, у якийсь Ніжній Тагіл чи Тюмєнь, де реально живуть і працюють українці – мали б успіх.

- Тобто, ти вважаєш, що вашу музику можуть зрозуміти лише українці?

-    Виходячи з того, що ми ще не виступали за кордоном – можна зробити такий висновок.

- Саме тому у вас тільки одна пісня англійською мовою?

-    Та ми не пишемо англійською! :-) Ця пісня з’явилася в нашому репертуарі завдяки нашій подрузі, яка викладала англійську мову в Сполучених Штатах. Це була її ініціатива. Вона взяла нашу пісню «Зранку йшов дощ», переклала англійською мовою. Дуже прикольно вийшло, наскільки я розумію. Взагалі, я дубовий в іноземних мовах. :-) Але я відсилав цей трек друзям-американцям і вони сказали: «Таке враження, що хтось із нас (американців – Р.Р.) її написав». Тому я дуже пишаюсь, що в нашому репертуарі є така пісня.

- А якісь інші віхи творчості будуть втілюватись у життя: книги, фільми тощо?

-    Дуже важко давати прогнози на такі речі… От, наприклад, коли працювали над диском «The Best of «Мотор’ролла», який вийшов у травні, в мене виникла ідея зробити фільм про те, як знімалися кліпи. Я спланував інтерв’ю практично з усіма, хто брав участь у тих роботах. Провів близько 15 інтерв’ю в Києві, потім весь час сидів за монтажем. Подвійний диск вийшов, і там на ДіВіДі наприкінці є 20-хвилинний фільм про те, як ми це створювали. От, власне, це була моя дебютна робота у ролі режисера і продюсера. Мені сподобалося. І останнім часом я, власне, і подумую над тим, щоб зайнятися якимись відеороботами. Спеціально вже придбав собі програмне забезпечення, обладнав вдома міні-студію. Не знаю, може щось із цього вийде… Принаймні, мені приємно цим займатися. А відносно книжок… Да, Фоззік нещодавно приїжджав, презентував свою книжку. Заїжджав до мене в студію. Так само порадував Кузьма - написав «Я, Побєда і Бєрлін». Я спочатку читав книгу, потім, за рекомендацією Ігора Пелиха, став володарем аудіокниги з авторським читанням. І от досі вона в нас в автобусі не виймається з програвача – їздимо з «Мотор’роллою» по Україні і слухаємо цю книгу. І от, послухавши Кузьму, почитавши Фозза, я розумію, щоб стартувати на новій для себе письменницькій ниві, треба бути реально підкованим. Щоб не облажатися перед ними. Бо, реально, мені сподобалось те, що вони роблять.

- Ти відносно нещодавно повернувся до рідного Хмельницького. Що спонукало тебе до цього кроку?

-    Да, я повернувся додому. Та награвся. Я вже доросла людина, і якось так… Та ні, це я себе обманюю. Чесно кажучи, мені було дуже важко їхати з Києва. Тому що я себе досить комфортно почував там. Дуже комфортно. Але, по-перше, вплинула криза світова – якось не стабільно стало раптом у фінансовому плані. А по-друге, моя сім’я не змогла б жити в Києві. Вони пожили зі мною десь із рік і повернулися в Хмельницький. А тим часом я півтора роки жив між Києвом та Хмельницьким: кожні вихідні мотався туда-сюда. І в якийсь момент я вже реально зрозумів, шо вже награвся в то дєло. І заморився, відверто кажучи. Бо з таким режимом роботи, який я мав… Ну, людина має відпочивати у вихідні, а в мене всі вихідні відбувались або на гастролях або в потягах «Київ-Хмельницький», «Хмельницький-Київ». І я плюнув, я кинув один з напрямків своєї роботи в Києві (крім «Мотор’ролли» я займався студійними проектами) – я припинив роботу над створенням радіопрограм для українських радіостанцій. Але, якщо говорити на сьогоднішній день, то я не повністю повернувся. Бо раз на тиждень, раз на два тижня я маю їздити в Київ, бо продюсую молодих рок-виконавців в одній зі студій Києва. Їздю там, рівняю гітари хлопцям (об їх же спини, звісно), якшо вони не вміють грати… :-) Тобто, я якийсь сегмент своєї діяльності прикрив, бо переріс то всьо, і, на сьогоднішній день я задіяний в схожій роботі в Хмельницькому. В мене тут вже є своя студія, тобто частина студії ФДР переїхала до Хмельницького. Ближче до хати, так би мовити.

- Які саме гурти ти продюсуєш?

-    Останній такий серйозний доробок – це група «Фліт». Відсотків 60 альбому «Фліта» – це моя гітара. Ну, і фактично я продюсую всі радіоверсії, які ФДР розсилає по всіх радіостанціях України. За останні 7-10 років я зрозумів, якою має бути пісня, щоб вона потрапила максимально в радіоефір незалежно від того, поп-музика це чи рок-музика. Можна рок-музику зробити так якісно, що вона не буде покидати перші місця хіт-парадів. Ну от над цим, власне, я зараз й працюю. Ну і продюсую альбоми гуртів: «Фліт», «Трансформер». Я відповідаю за студійне звучання. Трохи незвичне використання цього слова для нашої країни – «продюсер». Бо в усьому світі продюсер відповідає за звучання, а той, кого в нас звикли називати продюсером – називається менеджером. Наприклад, мені ставлять задачу: така-то група має зазвучати так-то. І я, використовуючи свої знання, свої навики, свій досвід, це роблю: переписую аранжування, переписую якісь там ключові моменти в піснях… і от вони звучать по-іншому. Буває всяке… От, наприклад, працював з групою «Without Limits». Зробив їм звучання, приїхали хлопці, послухали і кажуть: «Все дуже класно, але це не «Without Limits», це «Мотор’ролла». От чомусь такі слова здебільшого звучать з уст починаючих музикантів. Інший приклад: Кузьма, коли я писав йому рок-версію «Пающіє труси» був задоволений, взагалі поклявся один з альбомів групи «Пающіє труси» записати у нас на студії і щоб я був продюсером. Потім, Вадим Красноокий з «Mad Heads XL», Фома з «Мандрів» залюбки звертаються до нас і я їм так само продюсую радіоверсії пісень. Тобто, це частина моєї роботи, від якої я отримую афігєнний кайф.

- Крім цього, ти ще працюєш директором хмельницької ФМ-радіостанції «Поділля-Центр», яка нещодавно радикально змінила свій формат…

-    О! Звичайно! Я вступив на роботу ще півроку тому і з моєї подачі готувалася дуже велика бомба. Так сталося, що на такій посаді я раніше не працював. І виявилось, що на цій посаді є низка обов’язків, які відтягували той щасливий момент, коли радіостанція нарешті мала змінитися. Зараз це сталося. Ми радикально змінили формат: на хвилях радіо «Поділля-Центр» буде звучати музика виключно українська. Тобто, музика українських авторів та українських виконавців. Це моя радикальна позиція. Особиста, громадська позиція. Тому що я впевнений, що треба підтримувати своїх. Якщо в радіо просторі Хмельницького зараз є 13 радіостанцій і жодна з них не опікується власними авторами, то хто, як не державна радіостанція, має це робити? А я впевнений, що це мають робити радіостанції, телеканали для того, щоб виплачувати авторські винагороди не кому-небудь, а українським авторам та виконавцям, щоб вони отримували гроші на розвиток української культури.

- Спротиву вищого керівництва не було?

-    Справа в тім, що потрапив на таку посаду, що в мене в посадовій інструкції є такий пункт, як «розробка концепції мовлення» відносно ліцензійної угоди з нацрадою. Я повністю вивчив це питання і зрозумів, що не те що можна, а потрібно це зробити. Тому було проведено великий обсяг роботи і нещодавно таки радіо «Поділля-Центр» зазвучало в іншому форматі – українському.

- Якщо вже ми зачепили мовне питання. Ти був одним з засновників громадської ініціативи «Не будь байдужим!», яка пізніше переросла у громадський рух. Розкажи про свою діяльність в межах цього руху.

-    Ідейним натхненником цього всього був Положинський. Ми з Положиком ще з часів Червоної Рути 97-го року такі теми обговорювали. В мене є свій погляд на такі речі. Справа в тім, що я не вивчав українську мову. Я є українець, я прожив все життя в Україні, але завдяки якимсь дебільним законам, я був звільнений від вивчення української мови. І реально, на сьогоднішній день я це відчуваю на собі. Я сам, власними зусиллями, вивчив українську мову, але знаю її не на такому рівні, як знають її мої однолітки, які вивчали мову в школі. Таким чином, ми потрапили в цей рух, знайшли ще однодумців – не музикантів, а бізнесменів, які могли мінімально проплачувати майданчики, апаратуру… Отак зібрали контору і погнали по всій Україні кататись. І от реально ми два з половиною роки їздили з безкоштовними концертами, під час яких закликали народ поважати, вчити та вживати українську мову. Потім ми припинили роботу в такій формі і займаємось кожен своєю справою. А декілька таких відгалужень у вигляді діджеїв, що крутять українську музику, тури українських письменників тощо – це все працює. Можливо, немає на поверхні якихось гучних акцій, але робота ведеться. Вигадуються нові форми роботи. З засновниками та учасниками НББ ми часто бачимось, зідзвонюємось, перетинаємось десь, бо за той час, коли ми працювали разом настільки все сплелося, що ми майже родичами стали. Зараз ми, так би мовити, акумулюємо сили, енергію, ідеї для майбутніх звершень.

- Повернімось до «Мотор’ролли». Колись група славилась своєю соціальною спрямованістю текстів пісень. Зараз іде нахил у бік романтики. Часом не планується повернення до «соціалки»?

-    Це була данина юнацькому максималізму. З віком інтереси людини міняються. З’являються нові теми… Хоча, соціальна тематика нам притаманна й досі. Можливо й не у такому стовідсотковому відношенні. Ось в останньому альбомі, що має назву «Кольорові сни», є пісня «Я не бачу кольорових снів». Ця пісня є гостросоціальною. Також пісні «Струм», «Міни на магнітах» – ці тексти не зовсім про кохання, скажімо так. Тому не можна казати, що ми перестрибнули з одного на інше. Ми дорослішаємо, еволюціонуємо (перший альбом ми записали 13 років тому). І це цілком природньо.

- Ви були першою рок-групою, яка скористалась послугами діджея…

-    Наживо так. Бо до нас «Грін Грей» використовував діджея, але вони не грали наживо на концертах, а використовували фонограму з записаними семплами. А наш діджей Андрій «Хольт» Захарко в 96-97 роках у складі «Мотор’ролли» їздив зі своїм програвачем по фестивалях, шкрябав платівки. Прикольно було!

- Зараз мати діджея в групі стало модним. Ви не плануєте й собі повернути до складу гурту діджея?

- Те, що зараз відбувається – це якийсь черговий виток. Може, це й модно, але я не знаю… Я якось переріс цю штуку. І вважаю взагалі діджеїв шарлатанами, які тупо крадуть музику, а публічно висловлюються, що вони грають на дискотеках. От я, наприклад, стираю пальці свої, я купляю струни, інші штуки, я наживо співаю пісні, кожен концерт у мене – як окремий перформенс. А оті що крутять музику – ну от що вони грають? Я чому собі дозволяю так говорити. Бо другий альбом ми записували в Києві і там сталась така ситуація, що наші колеги, які займалися продюсуванням отих всіх штук – вони пороз’їжджалися і мені прийшлося в студії самому прописувати ці скретчі, умовно кажучи. Я зрозумів, що то не настільки складно, як то описують. Тому, я особисто не бачу необхідності появи такої людини в групі. Ну, я не бачу в наших аранжуваннях таку штуку.

- Коли важче було триматися «на плаву»: 10-13 років тому чи зараз – коли шоу-бізнес дещо розвинувся і треба «тримати марку»?

-    Чесно кажучи, я взагалі не знаю, яке група «Мотор’ролла» має відношення до шоу-бізнесу… Враховуючи те, що, наприклад, відкриваєш модний журнал і там наприкінці пару сторінок тіпа модні тусовки, всяка срака-банька і якийсь гурт. Жодного разу я там «Мотор’ролли» не бачив. Всі є, бл..! А «Мотор’ролли» немає! Судячи з цього, до шоу-бізнесу ми маємо якесь дивне відношення. А відносно триматися «на плаву»? По-моєму нічого не змінилось. Ну, гонорари виросли з тих часів, більше можемо витрачати на якісь дорогі інструменти. А так, в принципі, нічого не змінилося. Хіба що запрошують на всякі фестивалі в якості гостей, хедлайнерів.

- Не важко носити зірковий статус? Адже, якщо вас запрошують у якості хедлайнерів – значить ви уже зірка.

-    У якості зірки не знаю, а от у якості хедлайнерів – важкувато. Тому що багато уваги до тебе і треба «тримати марку», умовно кажучи. Вже не нап’єшся перед виходом на сцену та не даси якогось панк-року. Мда, важкувато.

- Як гурт «Мотор’ролла» відпочиває? Разом вільний час проводите?

-    Ми шо – дебіли разом відпочивати? :-) Цей міф тримається ще з часів групи «Бітлз». З бас-гітаристом деколи на пиво ходжу, а так взагалі-то ми всі дуже різні люди. В житті ми майже не перетинаємось. Тільки на репетиціях та на концертах. А так – у кожного своє життя. Хіба що мене пов’язують з нашим бас-гітаристом кумівські відносини, то ми на цьому ґрунті дещо перетинаємось. Та й часу нема. Постійно якісь ідеї, роботи та таке інше… А відпочиваємо… Робимо собі таку відпусточку: десь в липні-серпні, коли більш-менш вільний графік і нема стільки концертів, роз’їжджаємось по морях, хто куди. Але, намагаємось не перетинатися на відпочинку. Відпочивати треба так само і один від одного.

- Був такий фестиваль «Рок-Київ» в 1999-му році і ви там виступали перед гуртом «Metallica». Це правда, що «Metallica» сама вибрала «Мотор’роллу» для «розігріву»?

-    Так. Продюсерам «Металіки» було запропоновано 8 груп, серед яких були: «Армада», «Дат», «Далеко» й інші. Вони вибрали «Мотор’роллу», з чого я дуже тішуся. Таким чином ми потрапили на цей фестиваль. Після цього фестивалю нас в Києві всі люто незлюбили: там запідозрили, що ми щось «підкрутили-підмутили». Реально, я це відчував на собі досить довго. Зустрічаючись з деякими музикантами, відчувалось, що якийсь камінь у них за спиною є. Але час пройшов і ми рухаємось далі.

- З «Металікою» познайомились хоч? :-)

-    Нє, ви знаєте, якраз із ними познайомитись не вдалося. Вони виступили, погрузились на літак і полетіли додому. Зате ми після концерту пили пиво з групами «Smokie», «Uriah Heep» та «Monster Magnet».

- Найвища вершина, яку гурту «Мотор’ролла» хотілося б підкорити?

-    Не знаю, як це прозвучить… Але ніяких вершин, цілей я для себе ніколи не ставив. Не знаю як решта хлопців, але я особисто дуже кайфую від живих виступів, від спілкування з людьми на концертах. Це мені набагато більше подобається, аніж запис у студії, зйомки кліпів, інтерв’ю і прочая-прочая фігня. От люблю виступати і всьо! Можу виступати і 3, і 4, і 5 годин без перерви, чим вже замучив, певно, своїх музикантів. От. І якщо це оформити в мету, то мета: щоб такі концерти були кожен день, наприклад. От така мрія.

- А картинка на обгортці альбому – що це таке? Бо є багато версій...

-    Це один із методів, який використовують психіатри, щоб встановити діагноз хворого. І було дуже прикольно, коли вийшов цей альбом – у кожної людини, що брала в руки диск, була або позитивна, або негативна реакція. Не було байдужості.

- І на останок ліричне запитання: які сни сняться?

-    Кольорові. :-) Серйозно. Коли мені років 5 було, в Ізяслав (містечко Хмельницької області, де я виріс) приїхав якийсь ілюзіоніст в гарнізонний будинок офіцерів. І він показував шоу: виводив якихось людей на сцену, вони там під гіпнозом робили усілякі рухи прикольні. Ми всі сміялися-сміялися, а під кінець цього шоу він каже, що в подарунок всім, хто прийшов на його шоу, він зробить так, що всі присутні бачитимуть тільки кольорові сни. Я настільки запам’ятав цю фразу, що фактично вона і стала назвою нашого альбому. Я реально вам хочу сказати, що ч/б снів я не пам’ятаю – всі сни у мене кольорові. А коли я сильно замучений, то вони сняться в таких кислотних тонах, що просто суперкіно дивлюся.