До Полтави потрібно їхати з визначеним настроєм. Бути щонайменше готовим до спокійного пересування чистими вулицями міста. Киянам у цьому плані пощастило. Вони можуть о 6.33 ранку сісти у привітний за всіх відношень „Столичний експрес” і після 10 ранку неспішно крокувати пероном станції Полтава-Київська. На самому вокзалі вам без крайньої на те необхідності можна не затримуватися. Всім необхідним — від чаю та кави до бутербродів вас в дорозі забезпечували залізничники. Але якщо ви полюбляєте гостинність—завітайте до вокзального кафе—там кава не менш смачна і за столичними розцінками майже задарма. Втім, у будь-якому разі приїздіть до Полтави. І від вокзалу станції Полтава Київська прямуйте пішки до іншого вокзалу—станції Київ Південний. Для цього вам прийдеться перетнути місто. Часу ця подорож займе чимало, але враження залишаться на все життя.

Не забувайте запитувати місцевих жителів про ту чи іншу споруду, бо практично кожна з них має свою історію. Корпусний парк, закладений ще 1909 р. нагадає площі Санкт-Петербургу. В центрі парку стоїть величний монумент Слави.

Як мені пояснили, це одне з улюблених місць, де закохані призначають один одному побачення. Нещодавно збудований тут підземний торговельний центр—київський „Глобус” на площі Незалежності. Полтавський торговельний центр спорудили у рекордно короткі строки. Кажуть, полтавчани навіть не встигли обуритися тимчасовими незручностями, які виникли з цієї причини. Через дорогу на півколом розташований будинок Полтавської міської ради. Раніше у ньому розташовувалися Губернські присутственні місця. Коли громада міста чим незадоволена, вона прямує безпосередньо сюди — висловлювати задоволення своїх вимог. За київським прикладом, який поширився на всю державу, встановлюються намети, вивішуються плакати та заклики. Одним словом, демократія у дії. Відомо, що майже три роки у Полтаві відсутній міський голова. Аби виправити цю несправедливість наприкінці березня поточного року відбулося створення громадського оргкомітету „За права і свободи полтавських громадян”. Вже проведені акції громадської непокори з мітингом у Корпусному саду. Вимоги ініціаторів акції полягають у наступному: „Мати міського голову— це наше суверенне право...

Ми хочемо, щоб повноправними господарями міста стали самі городяни”. Відзначимо, що подібні виступи в історії Полтави непоодинокі. Тут добре пам’ятають мітинги кінця 90-х років минулого століття, коли почався процес розбудови громадянського суспільства. Отримали порцію негативу не тільки комуністичні ідеї. Серед „постраждалих” опинилася й постать Петра 1. Лунали навіть заклики знищити його пам’ятник. Згодом мітингові пристрасті вщухли і як у добрі старі часи до місця Полтавської битви охоче приїздять туристи. В тому числі зі Швеції. Шведські відвідувачі, доречи вшановують не тільки пам’ять загиблих у цій битві співвітчизників. Я був сам свідком як група іноземців покладала вінок до пам’ятника над братською могилою воїнів російської армії, загиблих у 1709 р під Полтавою.

У Полтаві звертаєш увагу на безперечний витончений смак у поєднанні пам’яток старовини і сучасних забудов. Це можна прослідити на прикладі пам’ятника козакам, які загинули за волю України, обеліску на місці відпочинку Петра 1 після Полтавської битви, пам’ятного знака на честь 50-ї річниці авіаційної операції „Френтік”, що здійснювалася військово-повітряними силами США у 1944р. з Полтавських авіабаз, пам’ятник жертвам аварії на Чорнобильській АЕС і багато інших. Тут навіть пам’ятник Тарасу Шевченку не схожий на ті, що встановлені в інших містах України. Бо його автор— Іван Кавалерідзе, відомий у 20-х роках минулого століття скульптор.

Полтавщина—сільськогосподарський край. Один з доказів цього встановлений на території колишнього Всесоюзного полтавського інституту свинарства пам’ятник свині в оточенні численних поросят. Свого часу полтавські бекони славилися у всьому світі, завойовували нагороди престижних закордонних виставок.

На жаль, традиції виробництва вітчизняної продукції нині майже втрачені. На моє прохання до продавщиці одного з супермаркетів почастувати виключно полтавським, вона запропонувала сервелат по-фінські. Але такого добра і у Києві достатньо.

„Ви обов’язково відвідайте,—радили полтавці,—Білу альтанку. Вона ще носить назву Дружби народів. Місце де вона споруджена рівно 50 років тому, чи не найвище у місті. Звідти Полтава як на долоні. Ми порівнюємо краєвид, який відкривається від Білої альтанки з тим, що спостерігають кияни зі схилів Дніпра”. Крокуючи містом мимоволі повертаєш голову вліво-право, бо величність соборів, церков, монастирів не може не зацікавити.

А ще завдяки пішій прогулянці можна поспілкуватися з привітними полтавчанами, які дізнавшись, що гість з Києва, розпитують про останні новини, як мовиться с перших вуст. Мовляв, телебачення та газети розповідають одне... А як насправді?” „Україна буде жити”,—відповідаю своїм випадковим знайомим. „То й добре”,—погоджуються вони.

...От і вокзал станції Полтава Північна. Тут можна відпочити у затишній залі очікування. Лунають повідомлення диктора про прибуття та відправлення поїздів. Годинник на адміністративному будинку Полтавського тепловозоремонтного заводу кожні 15 хвилин сповіщає час. На пероні „знайшовся” знайомий залізничник. „Ви, мовляв, років вісім тому були на дільниці, ми розмовляли про майбутнє галузі...Що нас чекає найближчим часом?”. „ Все буде нормально,—кажу давньому знайомому. —Залізниця себе ще покаже!”

До знайомства з Полтавою довелося готуватися ретельно. Взяв довідник майже у тисячу сторінок і позначив у ньому об’єкти, які варто було відвідати. Підбиваючи підсумки екскурсії містом стало зрозумілим: це лише початок знайомства. Поза уваги, на жаль залишилися Борисоглібська фортеця, споруджена 1731-39 рр. за зразковим проектом фортець Української лінії. Малося за мету відвідати також грузинські поселення, які створені на Полтавщині Указом імператриці Анни Іоанівни 1738 р. На Полтавщині поселилися понад 2300 родин солдатів Грузинського гусарського полку. Можна було б завітати й до колишнього Полтавського інституту шляхетних дівчат. Розповідають, що тут давали освіту, естетичне і етичне виховання і право на посаду виховательок дворянських і духовних дітей. Чи не з тих далеких часів у полтавських дівчат залишилася врода, шляхетність та поміркованість у своїх вчинках? На одній з вулиць я побачив досить приємну для спостереження картину. Десяток молодих мам у колисках неспішно вигулювали своїх чад весняною алеєю. Підійшов до них, висловив свій захват. Мовляв, поповнюються ряди полтавчан молодими громадянами. „ А ви звідки? — Запитали молоді мамаші.—З Києва? То врахуйте: мітинги мітінгами, а займайтися справжніми справами теж необхідно”.

А ще, на майбутнє, можна було б запланувати знайомство з місцями, пов’язаними з відомими діячами мистецтва та науки, заповідниками та парками.

У Полтаві народилося або жили відомі люди. Серед них—теоретик космонавтики Юрій Кондратюк, письменник, основоположник нової української літератури Іван Котляревський, вчений у галузі ракетно-космічної техніки Володимир Чоломей, військовий і політичний діяч, публіцист, перший президент УНР Симон Петлюра, артист естради і кіно Юрій Тимошенко (Тарапунька), кіноактриса Віра Холодна, лікар-хірург Микола Скліфосовський, російський письменник Іван Бунін, байкар Леонід Глібов, письменник Микола Гоголь, історик, етнограф, громадський діяч Михайло Драгоманов, поет, художник Тарас Шевченко, педагог Антон Макаренко, співачка Раїса Кириченко і багато- багато інших людей, які прославили землю Полтавщини.

Якщо ви стомилися і замало часу, сідайте у тролейбус і він довезе вас до вокзалу станції Полтава Київська. Звідти—прямісінько до столиці. За вікнами „Столичного експресу” швидко змінюватимуться станції. Можна заплющити очі і згадувати затишок прекрасної Полтави, міста до якого хочеться повернутися.

Василий Шимко