«Утилізація ностальгії»
Старий Новий Рік у «Дзизі» святкували неординарно. Замість традиційної забави працівники мистецького об'єднання разом з присутніми гостями отримали задоволення, яке важко передати у вербальний чи писаний спосіб. Арт-директор галереї «Дзиґа» Влодко Кауфман представив перед наші ясні (проте вже дещо захмелілі) очі виставку інстальованого живопису під містичною назвою «Утилізація ностальгії».
Із часом грушеві дерева стають такими дорослими, що їх солодкі розімлілі плоди злітають на стару бляху древніх споруд, і світ горішній стає для них першою зустріччю із світом нижнім – вони повертаються на землю, звідки прийшли. Звуки їхнього падіння, удари зіткнень їхнього піднебесного буття і людського дому, відраховують черговий цикл. Звуки їхнього падіння – незбагненна музика.
Груші справді були всюди: живі товчені плоди сперечалися з келихами шампанського за почесне місце на святкових столах. Стіни ледь не вгиналися під вагою численних полотен, на яких були зображені виключно груші. Публіка заворожено споглядала це видиво, не наважуючись поворухнутися. Келихи шампанського повільно спуштошувалися, а груші так і залишалися непорушно лежати на столах, втішаючись перемогою над нетривким буттям шампанського. Тріумф Вічного над Тимчасовим, який плавно переростав у Всеперемагаючу Ностальгію.
Ностальгія розпочинається...
Цикл не є вічним – рано чи пізно грушеві дерева старіють і замість плодів на них з’являється омела. Птахи інколи плутають омелу з гніздами.
Людські свята мають натомість стверджувати, що всі цикли є нескінченними. Вони й придумані для того, щоб їх відраховувати. Вважається, що на свята завершення циклу треба зустрітися зі своїм людським або піднебесним домом. Ця зустріч є прощанням і надією.
Ностальгія розвивається...
Вона неминуче пов’язана зі святом, неминуче пов’язана із будь-якою нашою спробою осягнути час. Залишаючи один вимір (календар, традицію), переходимо в інший, назавжди втрачаючи старі свята.
Ностальгія триває...
Цикли не є вічними. Коло не є круглим. У довгій і далекій подорожі.
Ностальгія минає...
Після неї лишається тільки ностальгія за ностальгією...
Юрко Козій
