виставка Мирослава Ягоди
«Я + God= А»,
живопис, графіка

Трійця варварів (маніфест)

З народного досвідчення – «вилізки на ряску»
З власного досвідчення – «якого хліба
тобі дитино - насущного»
Знак + А = А ?

Художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії.
Він - як людина-катапульта вибирає вісь прагнення, тобто подорожує поза простором , як оса, яка вибирає собі ціль, кидаючись на ворога, що порушив її спокій. Хтось вибирає басейн, хтось дерево, а хтось може камінь. Пустеля трьох починається від лінії – край образу, що гнется , ніби лук, з якого треба вистрелити в крапку і осягнути універсум. Блакитна крапка в кінці тунелю. Створіння власного контекту в історії, то вибір медитаційного варвара, який є злочинець в естетиці знищення або творення. Просіває його решть історії, він же буде падати дощем на ваші голови. Художник є звабником дівочи ліній і фарб; вирушує в незвичайні подорожі надчутливості – до кінця периферійного нейтрону почуттів.

Вперід-без зупинки-запізно!
Завжди в нас є щось з дерева.
Забудеш кінець початку.
Все нетривале стане тривалим.
Нуль стане правдою чисел.
Від Я до Я.Все випарується.

Починаючи від деструкції,тобто від цегляної стіни,художник веде до затиснутого п’ястуку і то є Гармонія. Все треба порівнювати : малювання картини, то танець шамана перед нею. То оргія фарб і гра світла з шаленою енергією, яка виходить поза картину. Вийти поза картину, за її рамки – то зробити крок в Універсам. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині – в студію – сповнюється багато вимірність через внутрішньопредметне діяння. Художник – блазень в ковпаку, половина в білому, половина в чорному – його сповідь в молодості приводить до аскетичності , як ло Гори. Гіпнотизер гріха, дюдина яка після сповіді, тобто після акту творення, вичерпується як остаточний крок в Ніщо, який має досвід переможної поразки, створивши шедевр.
Чи можна проникнути з своїм золотим яйцем до нутра таємниці, тягнути цілий код живих і мертвих? Чорна дзюра втягує в себе все, що її оточує.

Релігія – гігієна.
Політика є накинута.
Незнана мова – то свідма мова.
Невимовлена мова – то
Мова смерті та одкровення.

Малювання картини – то як кохання під автомобільної аварії.
В стародавніх часах казали, що правдивим є (прекрасне - реальне), яке описувалось словом – Декорум, всі звірі і ціле діло існуюче і жодному людському праву не підлягаюче, тільки від Царя Небесного!!!
Я є маленька краплина в взаємнопов’язаному світі. Мій ангел падає в Небо. Глибина вимірює виссоту, невимовне. Зброя художника скерована до нутра – епіцентрум Космосу. Ніщо дивиться наскрізь картини і збоку займається твоєю космічною здобиччю, як видіннями. Тим, що виходить поза горизонт, тим, який зайшов до забороненої кімнати в палаці – людина знаюча Ніщо. 3) Львів – місто – пивниця, в якому відбувається карнавальна забава зв’язана з багатьма стихіями, де варвар сидить в кріслі як Орфей і споглядає на свою гру – хвору уяву де щурі вигризли в його тілі дзюри. Орфей в забаві баче світ мертвих, але в ритм його музики і співу не всі вийдуть з спраги і з ядра Землі. Хочу намалювати стогін Землі – і то є правда!!
Яка тривалість неіснування?!
Не бути – як це є ?!
Через хребет до рум’янців. Чи по галереї будуть ходити вовки і дивитись на народжену з піни і на Оголеного? Пошанований дає тобі код – з вузликів Землі – до вузлика Землі. Між ними сніг. Обдарувати своєю присутністю прийдешніх як в відбитку, в якому восковий портрет споглядає з ехом. Чи не трісне нитка життя: Чи затримаєш свою пам’ять в портреті соняшника, який відмірює час, керуючи безмежністю, на шляху або на надгробку існування чужих тіл?
Ті, які приходять з вогню не дозволять тобі ввійти в гру, тільки ти бавилися як тобі ввійти в гру, тільки ти бавишся, як та акула чи вовк в лісове братство. Хочу намалювати стогін Землі. Змучений. Лютий. З скреготом зубів, Трійця варварів дійде до триєдиності. Тлін падає на прах. Мистецтво – то кохати в собі і далекому ближньому Творця. Але найбільше мистецтво – то мистецтво виживання. О, мій Боже!!!

М. Ягода
2 березня 2006 р.
м. Львів