Ловіння невловимого

“Дзиґа” фіксації

Об раз фотографії чи фотографія образу ? Фотомалярство Анджея Вальчака.

Фотографія як фіксація миті і живопис – немов продовження її тривалості у часі.

Мабуть, це вельми захоплююче заняття – гратися з миттю, замалювувати її у різноманітні барви і відтінки, додавати динаміки чи спокою, вимальовувати гру світла і тіней, акцентувати деталь на фоні тла. Митець (чи то пак, фотохудожник?) стає не лише фіксатором, а повноцінним деміургом, здатним і спроможним по-своєму переробити те, що побачило око і зафіксував об'єктив фотокамери. Він може творити нові образи і змісти, лінії і горизонти, вертикалі і заглибини, погляди і порухи...

Польський митець Анджей Вальчак, виставка фотомалярства якого під назвою “Шляхом” відкрилася у МО “Дзиґа”, саме з таких людей. Він (якщо говорити про процес) вишукує до нестриму і незмоги приваюблюючі око картини, які не лише фіксує, а й переносить на полотно, де згодом довершує роботу помахами пензля. Словом, цілковито ототожнюючи концепцію з назвою, йде шляхом. Подорожей. Пошуку. Творення. Креативу. Праці. Натхнення.

Його погляд вловив пейзажі африканської Намібії чи азіатського Тібету, перевтілив маленького хлопчика із здивованим поглядом у наливальника чаю монахам-буддистам, дав у руки маленькій допитливій дівчинці фотоапарат і камеру, зосередивши таким чином навколо неї ауру простору... І таких робіт, покликаних дивувати глибиною і емоційністю неочікуваності та ірреальності у Анджея Вальчака чимало.

“У більшості випадків сучасні художники, які захоплюються фотографією, використовують її специфічні можливості, неповторну здатність фіксувати миттєвості навколишнього життя, - так пише про Вальчака директор Інституту проблем сучасного мистецтва АМ України, професор, віце-президент Академії мистецтв України Віктор Сидоренко. – Зустрічаємо проте чимало цікавих спроб конструювання за допомогою фотографічних зображень оригінальних творів, безпосередньо наближених за своєю виразністю до живописних композицій...

У творах Анджея Вальчака виявляємо характерні якості, які назагал властиві сучасному мистецтву, - виразне тяжінння до надреальності, часових і просторових парадоксів, характерну багатопланову знаковість, здатну викликати у глядача конкретні асоціативні ряди. Ці якості активно формуються і проявляються на двох основних стадіях творчої праці художника - у процесі пошуку об'єкта фотозйомки, тобто відповідного мотиву чи сюжету, та у ході йогго наступного ретельного і довготривалого опрацювання шляхом домальовування окремих деталей і певних комп'ютерних трансформацій.

Прикметною рисою творчості Анджея Вальчака є помітне домінування глобальних філософських тем загальнолюдського значення над вузькорегіональними їх контекстами. Разом з тим, у творчості митця не відбувається цілком можливого у цьому випадку відриву від конкретики, навколишньої реальності. У процесі опрацювання натурного фотоматеріалу образи його героїв лише загострюються, поглиблюються у загальному емоційному звучанні, а пейзажні знімки одержують немов би узагальнені масштаби космологічного значення. Цей космологічний контекст, або ж вишукана інтелектуальна гра з простором, відчувається не тільки, наприклад, у циклі творів, позначених особливим духовним піднесенням і пов'язаних з мандрівками автора до Тібету, але й, навіть, у такій, здавалось би, „приземленій” серії робіт, як зображення трамвайних колій старого міста”...

Анджей Вальчак:

•  За фахом я є архітектором, свого часу проектував будинки. А потім почав робити фотографії. З чого усе почалося? Одного разу поїхав за місто - на околиці Кракова, де є дуже гарні гори. Завше споглядав там сосни, проводив з ними чимало часу. Сосна не надається до фотографування, так само як моя бабця. Але одного разу мені вдалося сфотографувати і бабцю і сосну. А ще зауважив одну річ - що там ростуть прекрасні тюльпани. Сфотографував і їх. Це зайняло секунд п'ятнадцять. А потім почав працювати над освоєнням цих об'єктів. Адже кожну фотографію потрібно освоїти. Двадцять років я працював над цим. І це було б неможливо без досконалої техніки, спеціальної друкарки. Кожна з моїх фотографій є надрукованою п'ять-сім разів, для того, щоб вловити настрій, колір... Найбільше у тій сфері мені подобається структура образу, тематика є не настільки істотною.

Щодо праці над цими знімками, то над одним можу працювати навіть кілька років. Багато з них поступово мінюю, вони немов чекають свого часу, аби бути видрукуваними. Це ж дуже важка техніка. Не просто знімки, а лінії пензля, з яких постає образ. І невідомо, що є правдою образ фотографії чи фотографія образу. Що було першим?

Оксана КЕРИК

P . S . Фотомитець вперше представив свої роботи в Україні. У Польщі він також не виставляв їх жодного разу.