Кардіограма дійсности
(мистецтво на рівні імпульсів)

“вдивіться в ритм життя,
вслухайтесь в імпульси світу
і Ви відчуєте елементи музики,
яка грає нам через фотографію,
грає у Вас в голові, можливо,
заграє і у Вас в серці”
(Б. Шумилович)

Виставка “Імпульси”, що відкрилася 28 січня у “Дзизі” трьох молодих художників
Юрка Вербовського,
Влодка (Флойда) Романіва
та Олександра Смольського,
куратор – Богдан Шумилович

... аж ніяк не претендує на першість у фотомистецтві, яке наразі так часто експонується у Львові. – Претендує ІДЕЯ.

Саме Ідея. Ідея і пошуки її висвітлення. Ідея і пошуки її ж осягнення. Ідея і можливість її охоплення. Надмір можливостей та підідей. Ідея і спокуса її ідеологізації в усьому й у всіх. Зрештою, Ідея, варта свого Народження. Згодом -Переродження, але не Смерті. Принаймні не зараз – зараз доводиться приймати пологи Ідеї, такої сподіваної та чеканої, такої ще тендітної та незрілої, але виношеної та плеканої, сміливої та гучної. І щойно вона народилася, - заволала на всю, як новонароджена дитина, яка сповіщає світ про своє Народження та Існування, про початок свого нетривкого Існування, врешті, про свою Присутність!

Отож, виставка заволала. Ідея народилася і промовила перше слово – “Імпульси”. На цих “дзиґівських” пологах виставки було безліч глядачів-свідків, які клонували Ідею в собі, адже сама вона (Ідея) ставала імпульсом. Хоча із самого початку народженню Ідеї передував Імпульс. Таким чином, імпульс народив ідею, яка народила імпульс, безліч імпульсів...

Влодко (Флойд) Романів: “Назва нашої виставки, а відтак, і концепція – імпульси. Ідея саме та, що структури, ритм, а також ритм структур природного походження та індустріального, урбанізованого, рукотворного, це все ритмічно поєднане. Тобто ми шукали гармонію між природнім та рукотворним, як це відображено в експозиції та відео Олеся. Якийсь, дійсно, імпульс енергії. Все це не слід дивитися окремо: відео, фото, - це якась така штука синтезована, одне ціле.

Як склався спільний проект? Ми просто колєгуємо. Спочатку був збір матеріалу конкретно для живопису (так як ми є насамперед живописцями-художниками), а потім воно переросло у думку про те, що можна зробити певний проект.

Хто кого знайшов: ідея нас чи ми – ідею? Ідеї в наших головах постійно: вранці, ввечері, вночі, а це те, що нас оточує, що безпосередньо торкається нас, але деколи ми цього не зауважуємо. Ми показуємо на фото такі речі, які неозброєним оком не видно. І ми в тому, скажімо, любилися. Ми фотографували такі речі, які нас привертають, які нам подобаються, які дехто просто відкидає.

Що не вдалося і що прагнеться? Та продовжити. Не стільки змінити, ні. Можливо, реалізувати у майбутньому недопрацьоване. Це річ настільки універсальна, недовершена, і, гадаю, незамкнена, там немає якихось рамок, вона відкрита, це може бути, взагалі, ідея життя або одна з ідей. Будемо думати. Наразі ми зробили те, що ми зробили. Пізніше, може, це буде якийсь перформенс, може, живопис, література”.

...виставка пульсувала разом із нами, бо все життя – набір імпульсів, бо космос, зрештою, ніщо інше, як Імпульс. І все у цьому гармонійному хаосі какофоній та дисонансів пульсувало в унісон, розбивалося на друзки, краплини, піщинки, хвоїнки, камені, балкони та лушпиння шпарагівки, бруківку та травинки, лінії на долонях та тріщини цеглин, кільця зрубаних дерев і сталеві кільця труб, бархатистість листя та плісняви, усе це видозмінювало фактури, і нас в них, на них, під ними, біля них. Подібність ставала очевидною, як і водночас кардинальна протилежність. Природне поєднання непоєднуваного, мистецькі оксиморони, зненацька вихоплені зіницями думки...

Олександр Смольський: “Які речі привернули нас? Напевно, ті місця, де ми ходили і де були: десь у бомбосховищах ходили, по горах лазили. Чи інтуїтивно їх відбирали? Так, ми думали, що там буде щось цікаве і туди йшли, там же, як правило, було щось цікаве завжди, таке, що відрізняється від усього цього однакового. Що диктувало послідовність імпульсів: музика картинки фільму чи навпаки? Воно взаємо поєднувалося одне із іншим. Я завжди щось поєдную. Що складного в роботі? Терміни. Досить мало часу було на відео, мене підганяли, фільм було зроблено за місяць, навіть менше. Але нічого, ми старалися. Продовження? Гадаю, що то би здалося... Можна шукати ритми в глибшому, і навпаки - у вужчих рамках”.

Юрко Вербовський: “Дійсно, це поєднання двох різних структур, стихій: природного і урбаністичного. Це все дуже подібне, нам так здалося, принаймні. Що найцікавішого в роботі? Ми ходили різними об’єктами, але вже до того, живучи, ми собі фіксували щось, знаходили відповідні образи, які нас зворохоблювали, тож, ми мусили брати до рук фотоапарати чи там фарби і якось то зобразити. Нас самих цей процес порівняння здивував, саме тих речей, які надзвичайно і дивно подібні, і водночас це прості аналогії... Спочатку була ідея, яку згодом ми розширили. Але, скажімо, йдучи на урбаністику ми знаходили природні речі, які нас зацікавлювали, і навпаки, в природні – втручання людини. Нам уже запропонували виставитися в Києві в “Совіарті”, думаю, що так і станеться”.

...сліди-на-піску-камені-під-сіткою-лавки-лавки-лавки-дірки-у-стіні-ще-дірки-цеглини-брук-брук-каналізація-брук-сходинка-сходинка-листя-сходинка-листя-листя-безліч-осіннього-листя-і-сходинки-вниз-ґрати-вікна-балкони-вікна-вогні-імпульс-вогнів-трава-шкаралупи-лупи-лупи-солома-солома-соло-лома-кільце-дерев-кіль-це-імпульс-де-рев-це-ім-пульс-пульс-.....

Богдан Шумилович, куратор проекту: “Як воно бути куратором тої виставки? Це не зовсім те кураторство у західному розумінні, тобто я би мав більше взяти на себе роботи. Але хлопці дуже активні і їх треба було лише скерувати: куди воно має рухатися, як його об’єднати і т. д. Був також великий масив матеріалу, я прийшов – фотоматеріалів куча, тобто треба було щось думати. Отож, думали і придумали.

Воно дуже гарне лягає в ідеї структуралізму як методу, і не тільки наукового, а й художнього. На основі принципу структуралізму було створено дуже багато робіт в 70-их, і це не просто розкладання об’єкту на складові, а порівняння цих складових, “вузлів сполучень”, як каже Андрухович. Вони самі між собою грають, маючи відповідні спільності. Якщо ти знайдеш ці спільності, то, можливо, ти пізнаєш об’єкт.

Хоча, як каже Умберто Еко, структура – невловима, її пізнати неможливо в принципі, ти можеш до неї бігти, слухати її вібрацію, дивитися на імпульси. Бути куратором хлопців (із якими ми давно друзі) – це просто радість така, відповідно це не сухе кураторство, екранізація ідеї, ні, це творча співпраця.

Поки що є усна домовленість із “Совіартом”, галерея хоче побачити цей проект у себе. Сама виставка – не фото експозиція, адже фото – це лише метод відображення ідеї. Тут багато іншого, Львів інакший, середовище інакше, не таке, яке ми звикли бачити.

Цей весь бетон – це наше місто. Пульсуючий бетон. Адже внутрішня логіка є і в природі, і в місті. Я собі згадував Кузьму, який любив казати про Новояворівськ: “Шкло і технологія – це моє місто”. Для тих, хто виріс у Львові у пустельних районах – те саме. Для мене Львів – і вокзал, і бруківка, все разом. Не є щось краще, щось гірше.

Майбутнє виставки? Ми вже продали кілька робіт із неї, але щодо ідей розширення (до речі, в нас немає одного ідейного натхненника, - це середовище), то так, плануємо тему дослідити глибше, хочемо досягнути повного синтезу. В принципі, те, що є зараз, - це експеримент до шляху повної інтерактивності, синтезу, щоби включити і людину в це переживання і показати те, що є навколо, під руками”.

...вимірювання імпульсів приладами свого внутрішнього “я” (мозку, душі, бажань) із діагнозом – Життя. Життя, бо є імпульси. Бо є пульс. Людині не дано припинити цей рух (хоча вона намагається), ані прискорити, ані достеменно виміряти. Ані зрозуміти, нарешті. Як би вона того не прагла і не хотіла. Але вона (Людина) може відчувати пульс, черпати з нього натхнення та силу, бо підключена зі світом до однієї глобальної мережі живлення. Може навіть креслити, як і молоді митці виставки, кардіограми дійсности, бо тоді можна відчути “елементи музики, яка грає нам через фотографію, грає у Вас в голові, можливо, заграє і у Вас в серці”.

Марія ТИТАРЕНКО