№ 9 (21),
вересень 2007

АКТИВ

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Шлях диктують маркери, кордони та джерела

Синяцько-вулканічні перипетії

Похід з географічним закриттям

Катамарани для тихих та норовливих потоків.

Якщо ви надумали стати туристом-водником

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Варіація на тему українсько-румунського кордону

КОЛОРИТ

Змагатися, бавитися, воювати

Переважно для шанувальників фестивального туризму

Золочів. Palazzo in fortezzo.

Замкові повертають шарм королівської резиденції

Пантеон святих і грішних

Про унікальний цвинтар, вирізьблений родиною Папіжів

АВТЕНТИКА

Теплий, вовняний, смугастий і свій

У Квасах на Закарпатті ще не вмерло ліжникарство

Магія коломийок

Дотепні співанки горян про вічне і сьогоденне

З висоти Високих Татр

Гори з цивілізацією але не без адреналіну

Крумплі, бараболя, мандибурка

«Діалектичний» підхід до картопляного меню

 на початок

Сезон масового туризму в Карпатах, можна сказати, добігає кінця. Навряд чи існує достовірна статистика, скільки людей цього літа відвідали наші гори, але неозброєним оком видно, що їх стає з кожним роком більше. Здавалося б, це добре — люди прагнуть пізнати красу Карпат, оздоровитися, місцеві ж мешканці — власники садиб, курортів та інші представники туристичної інфраструктури — отримують можливість заробити. Але в цьому криється проблема, яка останнім часом не те що назріла, а досягла стану «кричущої». Це екологія наших гір.

Кореспонденти журналу теж належать до тих, хто побував, і неодноразово, в Українських Карпатах цього літа — в тих чи інших місцях, у той чи інший час. І всі «привезли» додому одне спільне прикре спостереження. Карпати перетворюються на смітник. Береги рік у селах набрали вигляду сміттєзвалищ. Нема елементарних контейнерів, що й казати про якусь утилізацію. А місцеві мешканці і не переймаються — «ріка усе змиє». Пити воду з оспіваних «кришталево чистих» потоків стає просто небезпечно. На популярних (та й навіть не дуже популярних) стоянках купи консервних бляшанок, пластикових пляшок, поліетиленових упаковок — неодмінний елемент пейзажу. А неприбрані вирубки, плантації поваленого сухостою і тому подібне? А розриті лісовозами (і не лише ними) дороги, які у дощову погоду перетворюються в суцільне багно? Нас, туристів, все це, на жаль, уже й не дивує... Але відповідальність лежить і на нас.

Природно, що в редакцію журналу останнім часом дзвонять, пишуть, звертаючи увагу на екологічну ситуацію в Карпатах. Зрештою, дорікають: мовляв, пропагуємо туризм, а він трагічно позначається на наших горах. Що ж, зупинити потік туристів у Карпати неможливо. І біда, насправді, не в їх кількості, а в якості. Проблема в культурі, у браку самоповаги. Адже людина, що має себе за цивілізовану, по-варварськи в Карпатах поводитися не буде.

Наші читачі, безумовно, в більшості належать до цивілізованих туристів. І сьогодні ми звертаємося саме до них. Журнал в жовтні планує екологічну акцію. Як вона виглядатиме — у значній мірі залежить від вас, наші шанувальники і опоненти. Пишіть, телефонуйте, пропонуйте, зголошуйтесь. Якщо це буде акція невеличкої редакції — навряд чи її помітять, навряд чи буде якийсь ефект. Якщо це буде наш спільний захід, де участь візьмуть не десять, не двадцять чоловік — нас почують. Хай після неї комусь стане незручно шкодити горам, хай хтось замислиться, хай потроху культурний туризм увійде в моду, у добру звичку. Може, колись усе це виросте в потужний екологічний рух «за Карпати» і тоді увагу на проблему зверне НАВІТЬ наша держава.

Редколегія

Отже, номері такі матеріали:

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші Штурмувати масив Ґорґани можна з різних стартових туристичних пунктів. Найвідоміший — село Осмолода на Івано-Франківщині, з якої кількома десятками шляхів розпочинаються гірські маршрути. Громадська фундація «Карпатські стежки» ще й подбала про їх розчищення та маркування. Шлях, який було обрано цього разу, частково пролягав старим чесько-польським кордоном. За п’ять днів не без труднощів та різноманітних пригод, учасники маршруту або «в лоб» або траверсуючи подолали гори Грофа (1748 м), Паренки (1736 м), Мала Попадя (1598 м), Попадя (1741 м), Гича (1274 м). Протяжність переходу — приблизно 75 кілометрів. Вийшли до села Мислівка Долинського р-ну. Вражень додали надзвичайна краса тутешніх місцин, гарне маркування маршрутів та сонячна погода.		З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг Перепустки, дозволи, штемпелі, отримані на прикордонній заставі «Шибени» — це необхідність, яку не варто обминати, якщо ви плануєте здійснити велоподорож, умовно названу «від Чорного Черемошу через Стіг до Білої Тиси». Адже подорожувати доведеться нейтральною смугою вздовж українсько-румунського кордону. Стартували учасники у селі Зелене Верховинського р-ну Івано-Франківської області. Якщо уважно вивчити маршрут за мапою, блукати не доведеться, як це сталося з велосипедистами. Врятувала від емоційних розчарувань «гостинність» гори Чивчин (1766 м), де легко було знайти колиби для ночівлі. Ще 20 кілометрів шляху наступного дня і, нарешті, «екватор» — гора Стіг (1651 м). Після суворої, похмурої і малолюдної місцевості річки Чорний Черемош спуск веселою, «оздобленою» поселеннями річкою Біла Тиса приємно радував.
Золочів. Palazzo in fortezzo Історія середніх віків частково «заховалася» в українському місті Золочів, розташованому близько 70 кілометрів на схід від Львова. У центрі міста з XVII століття без суттєвих руйнувань зберігся величний замок родини князів Собєських. Перебування у Золочівському замку захоплює відчуттям переносу в іншу епоху: вали, бастіони, вежечки-кавальєри з родовими гербами по кутах фортеці, в’їзна брама, тераси, камені із загадковими готичними написами, Великий та Китайський палаци. До речі, останній — найдавніший з існуючих у світі «китайських палаців». «Старожили» замку-музею «наповнять» вас до країв цікавими історичними фактами-подіями, пов’язаними із Золочевим та його минулим. Не обійдеться й без містики та таємниць, захованих у віках.		Теплий, вовняний, смугастий і свій Ліжник — це не лижник з лижними палицями на схилі гори влітку. Кожний мешканець Карпат знає, що ліжник — це особливе вовняне домотканне покривало, виготовлення якого потребує неабиякої майстерності та відповідного приладдя й сировини. Він красивий, теплий і навіть лікувальний. Авторка статті мала можливість дізнатися про подробиці історії ліжникарства, особливості технології виробництва та познайомитися із майстрами цієї справи під час фестивалю-ярмарку «Барви квасівських ліжників» в день святкування Дня села Кваси, що на Закарпатті.
З висоти Високих Татр Відвідати Польські Татри влітку ви зможете при умові, якщо маєте нестерпне бажання отримати «гірський» адреналін, закордонний паспорт, візу та близько 200 доларів на 3-4 дні (у місцевій валюті це становить трохи більше 500 злотих). Якщо так, то вирушайте перемишльським поїздом до Польщі, а там чи то бусом чи то потягом через міста Жешів, Тарнів, Краків — до м. Закопане. Звідти, проїхавши спочатку автобусом до Татранського національного парку, а потім, пройшовши 9 кілометрів пішки звичайною асфальтованою дорогою, дістанетесь нарешті до «родзинки» Польських Татр — озера Морське Око (1395 м над р.м.). Піднявшись ще на кількасот метрів угору, дійдете до не менш величного озера Чорний Став (1583 м над р.м.) під горою Риси (найвища точка Польських Татр — 2499 м). Краси побаченого не передадуть жодні слова, а від втоми нічого й не залишиться. Розвинута система туристичної інфраструктури подбає про вас і ваш відпочинок у цій подорожі.

У номері ще багато чого цікавого:

— Синяцько-вулканічні перипетії

— Катамарани для тихих та норовливих потоків.

— Змагатися, бавитися, воювати

— Пантеон святих і грішних

— Теплий, вовняний, смугастий і свій

— Магія коломийок

— Крумплі, бараболя, мандибурка