 | | |
На мальовничому березі села Михайлівка, що на Полтавщині, у липні цього року вже вп’яте відкрився терапевтичний наметовий табір «Повернення любові» — табір для ВІЛ-інфікованих і тих, хто вживав наркотики або алкоголь.
«Повернення любові»… Що таке любов? Кожен з нас у своєму житті не раз намагався відповісти на це питання й вистраждав свою відповідь, можливо, не одну. Під час лікування людина, яка не хоче більше залежати від наркотиків чи алкоголю, усвідомлює, як обділила своїх рідних любов’ю, як жорстоко ставилася до тих, хто був поруч і постійно намагався допомогти. У пам’яті зринають слова акафіста іконі Божої Матері «Невипивана Чаша»: «Прийми, Пресвята Богородице, молитви матерів, які за дітей своїх сльози проливають; дружин, які за чоловіками своїми плачуть; дітей, покинутих та вбогих, яких заблудші лишили; та всіх нас, що до ікони Твоєї припадають. Нехай дійде це благання наше молитвами Твоїми до Престола Всевишнього».
Напевно саме тому табір має назву «Повернення любові»: любові до природи, до людей, любові до себе та Бога. Людина змінюється тут не лише фізично, але й психологічно, духовно. Відбувається своєрідне очищення: очищення спілкуванням, природою, роздумами та вірою. Навколишні одразу бачать ці зміни, а сама людина не завжди помічає, що відбувається в її душі та тілі. Вирвавшись зі щоденного кола спілкування, з буденності, можна побачити своє власне «Я»: яка я людина? Що в мені є доброго й поганого? Що мені скажуть інші й що мені сказати Богові?
Запитую у хлопця, що йому дає цей табір.
— Завдяки терапевтичному процесу — реабілітації за програмою 12 кроків — я залишився живим. У буденній суєті зазвичай не вистачає часу побути наодинці з собою, а тут є нагода обдумати своє життя, виправити недоліки, поспілкуватися з такими ж людьми, як сам, скористатися їхнім досвідом або ж передати свій… Навколо такі ж, як і я, і вони теж намагаються вирвалися з тенет залежності.
Чому я навчився? — Одразу й не скажеш… Забагато змін, вражень, думок, забагато нового. Я отримав для себе певні навики життя без наркотиків та алкоголю, навчився жити з ВІЛ, при цьому допомагати не лише собі, а й іншим людям, які цього потребують.
Я віруюча людина, як і моя матір. Віра в Бога допомагає мені виживати й жити далі. ВІЛ-інфікована людина забуває про матеріальні цінності й більше думає про те, що очікує на неї після смерті, і як потрібно прожити останні роки. Зараз я думаю про час, коли лежатиму зі СНІД в інфекційній лікарні. Розумію, що це буде за час. Але все одно намагатимуся кожного ранку ходити до печер на Літургію, адже віра у Бога дає мені сили вірити в себе і своє майбутнє. |