 | | |
«Будьте милосердні, як Отец ваш Небесний», — говорить Святе Письмо. Ідеал служіння ближньому проповідується Церквою в усі часи. Вона лікує хворих, опікується старенькими, виховує сиріт. У роки гонінь атеїстична влада позбавили Церкву властивого їй служіння. Сьогодні соціальна робота Церкви відновлюється, розширюється благодійна діяльність, метою якої є примноження любові і благодаті у душах людей.
„Не отвергни мене під час старості, коли буде занепадати сила моя, не залиши мене”, – говорить Святе Письмо.
У отця Михаїла багато турбот, бо ж старенькі потребують не тільки даху над головою і харчування, але й уваги і духовної підтримки. «Ми стараємся їм допомогти, дати батьківську опіку”, – розповідає отець Михаїл. До стареньких тут ставляться з особливим терпінням і турботою, бо керуються не розписаними інструкціями, а Божими заповідями, велінням серця. Нагодувати, підлікувати, вимити, випрати – це лише дещиця того, що робить отець Михаїл і матушка Галина: «Сьогодні Церква піднімає ту соціальну роботу, якою вона споконвічно займалася. Це майбутнє нашої країни. Ми це відроджуємо. Якщо ми не будемо старість поважати, у нас не буде майбутнього».
У Тамари Михайлівни померли чоловік і син. Так би і залишилася бабуся на цьому світі зовсім самотня, якби не прихистили її у будинку престарілих.
Тут у кожного мешканця власний біль. Хтось залишився без квартири, від когось відмовилися родичі. Але всіх їх об’єднує під своїм дахом будинок милосердя, де все відбувається з молитвою і любов’ю. Життя у притулку йде своїм звичаєм. Зранку моляться у церкві, яку збудували цього року. Тут же отримують духовні настанови, причащаються Святих Христових Таїн за Літургією. Храм у стилі дерев’яного народного зодчества, з теплою підлогою, бо ж розрахований на літніх прихожан. Усе тут зроблено добротно.
Приміщення притулку теж досить затишне і привітне. Кімнати у ньому розраховані на дві-три особи. Жодна з кімнат не замикається: кожен може зайти, погостювати. Старенькі почуваються справжніми хазяями. Всюди чисто, затишно. У просторій їдальні в обідній час завжди людно. Трапеза починається спільною молитвою. Немічним людям обід приносять просто у кімнату. Таких мешканців у притулку четверо. Вони потребують особливої опіки і турботи. «Ті, хто можуть фізично, обов’язково помагають», – розповідає матушка Галина.
При будинку престарілих є велике підсобне господарство: корови, свині, гуси, кури. Тож продукти харчування всі свої. Поратися по господарству допомагають не тільки сестрички. Мешканці притулку самі з задоволенням виконують роботу, що їм під силу. Кожен з них вибирає сам, чим займатися. Григорій Єфимович слідкує за порядком на території.
Ольга Федорівна взяла на себе піклування про підсобне господарство. На схилі літ важливо відчувати, що ти ще комусь потрібен. Бабуся залишилася одна, тож матушка забрала її у свій будинок. «Пішла до матусі і кажу: «Візьміть мене у будинок престарілих, бо я не подужаю...», – розповідає Ольга Федорівна.
Справжньою гордістю притулку є великий яблуневий сад. Старенькі радіють з того, що кожного року він встелений яблуками. Фруктів вистачає і на сушку, і на соки, і на варення. На сьогодні отець Михаїл і матушка Галина закінчують очищати став. Працювали над цим два роки. Навесні планують запускати рибу. Загалом мешканці хутора говорять, що з появою будинку престарілих у селищі багато що змінилося: провели газ, з’явилися робочі місця, згодом побудують магазин.
„Возлюби ближнього свого, як самого себе”, — говорить Святе Письмо. Людина покликана Христом до служіння ближньому, і обув’я’зок християнина — робити все, щоб допомогти тому, хто поруч, проявити до нього співчуття та діяльну любов, яка полягає у справах добра і милосердя. |