Наукові журнали українських протестантів: од монологу до багатоголосся

Мета статті – вивчити трансформації подачі матеріалу науковими протестантськими медіа України в умовах принципового плюралізму постмодерного суспільства.

Під терміном «наукові журнали» маємо на увазі якісні видання для підготовленої аудиторії, як правило, обумовленої інтелектуально й професійно, чиї публікації відповідають вимогам до наукових праць. Науково-популярні видання протестантів – журнали «Реалис» (Київ, 1999–2005), «Христианство» (Київ, 2001–2003), «Диалог» (Донецьк, 2001), «Гость» (Донецьк, із 2003), «Весть о здоровье» (Київ, із 2004), газети «Призвание» (Одеса, 2001–2006) і «Разумный замысел» (Рівне, з 2006) – сюди не включаємо, оскільки вони заповнюють нішу, відмінну в авторському, стильовому, аудиторному, ціновому аспектах. Середньою ланкою між цими типами видань постає науково-апологетичний вісник «Ad Notem» (Сімферополь, із 2005), однак фактично під цією назвою виходить книжкова серія.

Відповідають запропонованій дефініції журнали «Богомыслие» (Одеса, 1990–2007), «Христианская мысль» (Київ, 2002–2005) і «Богословские размышления» (Одеса, з 2003).



Засновниками цих часописів є освітні заклади євангельських церков: богословські семінарії («Богомыслие» – журнал баптистської Одеської богословської семінарії (ОДС), «Христианская мысль» – часопис п’ятидесятницької Української євангельської семінарії богослов’я або їх корпорації: євроазіатський журнал богослов’я «Богословские размышления / Theological Reflections» видається Євроазіатською акредитаційною асоціацією (громадською організацією, створеною богословськими школами євангельських конфесій пострадянського простору для приведення роботи цих закладів у відповідність до міжнародних стандартів теологічної освіти) як міжвузівське періодичне видання, що має на меті представлення світовій християнській спільноті богословських напрацювань пострадянського протестантства.

Постійність виходу таких видань забезпечується наявністю сталого редактора, редколегії, яка поділяє місію видавничого проекту, лояльністю керівництва установи-засновника й адекватним фінансуванням. Оптимальні умови створює централізація влади, коли часопис є необхідною складовою статутних завдань установи та / або її головним / важливим комунікативним каналом, а видає його колектив осіб, який суміщає мотивацію до редакторської діяльності з повноваженнями щодо розподілу коштів. Простіша ієрархічна структура засновників-громадських організацій спричиняє вищу життєздатність їх видань.

У випадку «Богомыслия» періодом стабільності був час редакторства Сергія Саннікова (1990–2000). Зміна головного редактора, керівництва семінарії та пріоритетів її роботи, та (, як наслідок?,) фінансові труднощі спричинили нерегулярність виходу: у 1990-х щорічна періодичність порушувалася двічі, але компенсувалася виходом двох випусків за 1994 рік; у 2000-х за сім років було оприлюднено двоє чисел, обсяг яких було зменшено майже вдвічі, багато публікацій набуло російського ура-патріотизму (новий редактор обумовив зміну авторського складу), ліберальних тенденцій та не вповні доречної публіцистичності. А вихід «Христианской мысли» й зовсім припинився на сьомому номері (2005) через брак коштів. Існує домовленість щодо виходу матеріалів восьмого числа цього часопису під обкладинкою «Богословских размышлений».

Творці першого з аналізованих часописів сподівались на його конфесійну самодостатність. Вісім чисел (1990–1999) «Богомыслия» містили анотацію: видання «має на меті описати й розвинути богословську думку російськомовного євангельско-баптистського братства. Журнал розраховано на ПОРІВНЯНО ВУЗЬКЕ КОЛО ЧИТАЧІВ… публікуються статті, написані ТІЛЬКИ В НАШОМУ БРАТСТВІ. …роботи, що виражають розуміння євангельських християн-баптистів, але при цьому заохочуються різні підходи й погляди, що не виходять за рамки догматики, прийнятої в нашому братстві (1 кор. 11:19, Фил. 3:15). …ОПРИЛЮДНЮЮТЬСЯ РІЗНОДУМСТВА, ЯКІ НЕ ПЕРЕХОДЯТЬ У ЄРЕСЬ». (До речі, в наведеній тут першою фразі ап. Павла щодо меж богословської свободи в Церкві («Бо мусять між вами й ПОДІЛИ [у Синодальному перекладі РАЗНОМЫСЛИЯ] бути, щоб відкрились між вами й досвідчені») стоїть слово aireseis, де варіант перекладу ЄРЕСІ є переважнішим від різнодумств, ідейного поділу тощо). Такий розрахунок на «внутрішніх» авторів пояснюється чисельною перевагою баптизму в протестантському середовищі Євразії, а також статусом цієї конфесії як посередника між православним і євангельським анклавами на пострадянських теренах. В силу цього серед баптистських інтелектуалів є популярною установка на інкультурацію євангельської вістки – концепція «неповторної особливості», «самобутності» (Богомыслие. — 1999. — № 8. — С. 254) слов’янського протестантства як органічного продукту православної культури (Богомыслие. — 2004. — № 10. — С. 88—125), а Реформації як явища, іманентного для християнства як такого: «…навіть православні богослови говорять про «перманентну реформацію» – безупинну зміну, вдосконалення. Протестантизм не становить загрози для догматичних основ православної віри й може розглядатися як критичний метод богослов’я, загальний для всіх конфесій» (Богомыслие. — 2007. — № 11. — С. 20). Із православної теології та філософії у праці цих баптистських науковців переходять ідеї повної дихотомії «Схід-Захід», містифікації російського менталітету, історії, духовності на грані обожнення – впізнаванних імперських міфологем (Богомыслие. — 2004. — № 10. — С. 60—87). Сторонність «Заходу» вважається аксіоматичною зарівно й для пострадянських протестантів; мовляв, наплив євангельських місіонерів із західних країн у пострадянські часи завадив місцевим деномінаціям набути власного обличчя. На інтелігенцію євангельських церков покладається місія пошуку слов’янського коріння цього релігійного руху й перетворення руху на помітний компонент «канонічної території» православ’я.

Редколегії «товстого журналу» не вдалося послідовно реалізувати орієнтацію авторського складу. Наприклад, Вікторія Любащенко, доктор філософських наук, науковий співробітник Інституту українознавства НАНУ, автор ледь не найґрунтовнішого дослідження, що побачило світ на сторінках журналу, належить до іншої євангельської течії; установка на ЕКУМЕНІЧНЕ прочитання суперечливої історичної особи виводить її студію за конфесійні межі комунікації. А Майкл Берер (Богомыслие. — 2004. — № 10. — С. 43—59) і Девід Говард (Богомыслие. — 2007. — № 11. — С. 107—148), відповідно, не є євразійськими авторами.

На противагу названому органу «Христианская мысль» (далі «ХМ»), часопис Української євангельської семінарії богослов’я, постулювала позаконфесійний характер і була спрямована виключно на оприлюднення найкращих розвідок викладачів і студентів Української євангельської семінарії богослов’я (студії вихованців Одеської семінарії склали п’ятий випуск «Богомыслия» (1994). Заснована на десятий рік існування семінарії, «ХМ» була вочевидь покликана до рекламних функцій – демонструвати академічний рівень освітньої установи. Заявлена доктринальна широта не завадила авторам-п’ятидесятникам досліджувати проблеми, принципові для їх спіритуалістської теології: «помазання», «хрещення» й інші аспекти роботи Святого Духа в житті віруючого, «усиновлення» вірника Богом, фактори релігійного пробудження в Церкві й суспільстві; історичні розвідки майже виключно торкались поширення п’ятидесятництва (український аналог назви – зеленосвятківства) в Україні й світі. Критичний пафос «Богомыслия» був спрямований на нехристиянські рухи (Церкву Об’єднання Муна, «Нью Ейдж», кришнаїзм, «мережеву» духовність інформаційного суспільства) й згодом переключився на містичні аналоги в священній історії (гностицизм) і полеміку з ідеєю «канонічної території». Автори «ХМ» поборюють іманентні труднощі релігійного життя: раціоналістичні течії в богослов’ї, надмірну впевненість у спасінні, а також соціально-психологічні проблеми (депресію, суїцид).

Ігор Михайлин указує, що аналіз дискусії на шпальтах органу є ефективним способом прояснити його ідеологію [Михайлин І. Журналістика : розуміти чужі та створювати свої тексти / І. Михайлин // Михайлин І. Журналістика як всесвіт : Вибрані медіадослідження. — Х. : Прапор, 2008. — С. 163–164]. Дописувачі не обійшли тему хрещення Святим Духом, яка є одною із головних відмінностей баптистського та зеленосвятківського вчень. Перші вважають, що Святий Дух поселяється у віруючому в момент каяття і водного хрещення, другі твердять, що вірнику слід додатково «пильнувати» щодо зішестя Духа. Власне, це дискусія не індивідів (аналізовані статті розділяє більше п’яти років, писано їх у різних країнах), а теологічних традицій. Баптистський автор Михайло Медведєв є випускником Санкт-Петербурзького християнського університету, його розвідку подано на здобуття звання бакалавра богослов’я, п’ятидесятник Максим Ачкасов – магістр богослов’я Манчестерського університету.