Атака відчаю:

- блокування рішення КС щодо конституційності попереднього указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України від 2 квітня цього року виглядає як страх перед негативним для глави держави рішенням (незалежно від питання про можливу політичну заангажованість та корумпованість суддів КС) і небезпечно межує з прямим порушенням рекомендацій ПАРЄ;

- як виглядає, юридичне обґрунтування другого указу є не менш сумнівним, ніж першого. Так, тепер у другому указі з’явилося посилання на ст. 90 Конституції України, яка визначає підстави для розпуску парламенту (багато хто трактує це як визнання відвертої неконституційності першого указу, оскільки в ньому таке посилання взагалі було відсутнім). Але посилання непряме, вимагає логічних висновків і ув’язування норм статей 90 та 83: „11 липня 2006 року на пленарному засіданні Верховної Ради України було оголошено про формування коаліції депутатських фракцій, до складу якої були включені народні депутати України, які не входили до депутатських фракцій, що сформували цю коаліцію. У березні 2007 року така практика набула масштабного характеру. Тим самим виникли передумови реалізації права Президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради України на підставі пункту 1 частини другої статті 90 Конституції України у зв`язку з тим, що коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України була сформована не відповідно до статті 83 Конституції України”. Але і у Конституції, зокрема, у ст. 83, і у законах України відсутня пряма заборона на входження до складу коаліції позафракційних депутатів або членів фракцій, які не входять до складу коаліції. Чи протягне таку логічну ниточку між статтями Конституційний Суд? Це сумнівно як з юридичної, так і з політичної точки зору;

- в указі нічого не говориться про вирішення тих законодавчих проблем, які унеможливлюють проведення дострокових виборів і про які мало не щодня говорять члени ЦВК, зокрема, заступниця голови Центрвиборчкому Марина Ставнійчук. А саме – внесення змін до виборчого законодавства, яке б деталізувало процедуру і терміни проводження дострокових виборів, а також прийняття змін до Закону про Держбюджет, які б забезпечили законне фінансування виборів. Без цього вибори залишаються недосяжною фата-моргана;

- кроком відчаю виглядає повернення у крісло генпрокурора такої одіозної особистості як Святослав Піскун. І Кучма, і Ющенко вже звільняли його з цієї посади за серйозні недоліки в роботі. Ця людина вічно займала позицію „і вашим, і нашим, і ще їхнім”. Покластися на Піскуна у якихось справах вкрай ризиковано. З іншого боку, поновлення на посаді було єдиною можливістю уникнути затвердження кандидатури генпрокурора у Верховній Раді. Крім того, сама процедура одноосібного і моментального прийняття рішення у Шевченківському райсуді міста Києва викликає багато питань і, напевне, стане приводом для масштабного скандалу.

Холодний розрахунок:

- Президент раптово перехопив ініціативу у великій політичній грі, зробивши несподіваний для супротивника хід. За висловом „УП”, він „перезавантажив матрицю”

- Ющенко з найменшими для себе втратами на тривалий час нейтралізував Конституційний Суд, де співвідношення сил складалося не на його користь. Подання щодо другого указу вже напевне не розглядатиметься Сюзанною Станік, з’явився час „попрацювати” з суддями, а тому, як-то кажуть, з висновками КС тепер „можливі варіанти”;

- Станом на даний момент вибори призначені на незручний для „регіоналів” термін, оскільки до червня ще не буде проведено наміченого другого підвищення зарплат та пенсій, а отже партія електорально ще „просідатиме” (навіть з урахуванням можливих фальсифікацій у період відпусток). Тим часом рейтинг „Нашої України” набуде піку, викликаного позитивними емоціями „переможців”;

- Піскун протягом принаймні певного часу Ющенка не „кидатиме”. Тут є свої закони жанру, які передбачують якусь інерцію. Можливо, навіть встигне позбутися „донецьких” у керівництві генпрокуратури. А це означатиме якщо не лояльність, то принаймні нейтральність органів прокуратури, що є саме по собі великим позитивом для команди Президента;

- Якщо є правдивою інформація про те, що спецоперація „Піскун-3” була проведена без участі і навіть без інформування Юлії Тимошенко, це означало б знаменний для Віктора Андрійовича факт: він позбувся щоденної опіки, яка, за свідченнями джерел із Секретаріату, ставала надто вже нав’язливою. До речі, останніми днями Ющенко геть витіснив свою любу союзницю з інформаційного простору.

Якщо перечитати аргументи за кожну з версій, переконуєшся: насправді вони не суперечать одні одним. Схоже, що у діях Ющенка присутні і відчай, чи то пак відчайдушність (оскільки ситуація містить дуже серйозні ризики), і водночас холодний розрахунок.

Неважко передбачити, що другий указ Верховної Ради, урядом та ЦВК так само не виконуватиметься, як і перший. Це було б неможливо навіть за великого бажання (див. вище про законодавчу незабезпеченість), а тим паче в ситуації, коли ніякого такого бажання немає.

Натомість Віктор Андрійович має тепер час і зручні позиції для переговорів. Адже кожен день політичної кризи несе „донецьким” величезні втрати і робить їх все більш готовими до поступок.

Не надто схоже, що глава держави вдасться до радикальних методів, на які його енергійно штовхає фатальна „дама з косою” (типу „арешт Януковича”, „призначення указом нового складу ЦВК” тощо). У цьому варіанті розвиток подій є надто непередбачуваним.

Тим паче, що зараз він отримав можливість серйозно домовлятися із справді серйозною і системною людиною на ім’я Рінат, практично вивівши за дужки процесу і Віктора Федоровича, і Олександра Олександровича, і навіть Юлію Володимирівну...