Новини

Два товариша Сергій Рудкін та Володимир Мироненко стали випадковими свідками нещасного випадку, який стався 14 липня на річці Псьол, що місті Гадяч. Ця випадковість врятувала життя 13-ти річному хлопчику.

Зазвичай Геннадій Муканов, учень 8-го класу школи-гімназії № 1 міста Гадяч на річку без дозволу батьків не ходив. «Він взагалі не вміє плавати, - каже його мама Тетяна, - у минулому році, Гену навчав плавати старший брат, але в нього погано виходило. Тому ми ніколи його самого на річку не відпускали». Подружжя Муканових відправилося 13 липня в село Петрівка Роменська, на батьківщину до Тетяни. Там по господарству було чимало роботи, і консервація, і огородина. Тому молодшого Муканова вдома залишили на бабусю. «Я намагалася його вмовити щоб з нами їхав, але він навідріз відмовився, - згадує Тетяна. – Коли сусідка зателефонувала і сказала, що син знаходиться у реанімації, я втратила свідомість. Чоловік не знав кого відразу рятувати: мене, матір чи бігти у лікарню. Схопивши машину ми полетіли у райцентр». 14 липня сонце пекло нестерпно, тому на місцеві пляжі люди приїздили не тільки із міста Гадяч, а й з найближчих сіл. На місцевих пляжах, які в народі мають назву, «другий пляж», «третій» та «четвертий» людей було дуже багато. «Третій пляж» ще називають «дитячим». Тут, поблизу берега, мілко та безпечно для дітей. Саме туди Геннадій Муканов і відправився, щоб зняти з тіла літню спеку. Відразу залетівши до води, хлопчик хвилин 20 пірнав та плавав недалеко від берега, а тоді, набравшись сміливості, вирішив перепливти з одного пляжу на другий, який знаходився на відстані 10-15 метрів по течії. Шлях цей був недалеко від берега, але йшов через зарослі очеретом та водорості. Ніхто із відпочиваючих не помітив, коли хлопчик почав тонути. Допомога з пляжів прийти до нього не могла, тому що густий очерет стіною закрив потопаючого. «Пам’ятаю як мене почало щось тягти на дно річки, - згадує Геннадій Муканов, - я зрозумів що тону і дуже злякався. Після цього втратив свідомість...».

Через великий переляк потопаючий хлопчик не міг навіть покликати на допомогу. Річка підхопила його тіло і понесла за течією.Сергій Рудкін (17 років), курсант Черкаської академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля саме цього дня приїхав до міста Гадяч для проведення стажування. Ще з ранку він разом із сокурсниками був у Полтаві у Головному управлінні МНС, де і отримав направлення. До Гадяча його направили не випадково, адже сам він звідти родом. Після обіду ще з одним курсантом він приїхав до Гадяцького районного відділу МНС.

«В день, коли курсанти до нас прибули, був для нас дійсно «гарячим», - розказує старший інспектор з організації служби та реагування на надзвичайні ситуації Гадяцького РВ Володимир Мироненко, - о 2 годині ночі майже на в’їзді до міста Гадяч перевернулася вантажівка, яка перевозила шість тон курячої крові. Її везли із Києва на Лебедин. Водій авто не впорався з керуванням і машину занесло у кювет. Так як ємність була не герметична, через неї почала виливатися кров. На щастя витік був не дуже значним, але мороки було на весь день. Доки знайшли підйомний кран, доки поставили вантажівку на ноги… пів дня проминуло. Вже після обіду я взяв Сергія Рудкіна в машину і ми поїхали з ним в рейд по перевірці місць відпочинку людей на водоймах». Проїжджаючи поблизу «третього» пляжу Сергій побачив товариша і попросив зупинити машину. «Я залишив його там, сказавши що на зворотній дорозі заберу, - згадує Володимир Мироненко».

Сергій з товаришем по школі Володимиром Петренком (18 років) не бачився давно, тож їм було про що говорити. Вони стояли на крутому березі, який знаходився навпроти пляжу і тут Володимир каже Сергієві: «Дивися утопленика за течією несе!». «Я повернувся і побачив посеред річки катамаран, на якому пливли двоє дівчат, - згадує Сергій, - на зустріч йому течією несло тіло людини. Над водою було видно тільки спину та руки. В мене навіть майнула думка, про те що це вони так граються, але придивившись я зрозумів – біда! В цей момент дівчата також побачили тіло і гукнули нас на допомогу».

Сергій та Володимир хутко скинули із себе одяг і стрибнули у річку. До катамарана було метрів 25. Сергій доплив швидше він перевернув тіло дитини виліз на катамаран і підтягнув його до себе. Тут підплив на допомогу і Володимир. «Обличчя потонулого було білим. – Говорить далі Сергій. - Ми намагалися знайти пульс, але його не було. Володя поклав хлопчика собі на коліна, повернув його на бік і надавив на грудну клітку. Із рота утопленика потекла вода і майже відразу появилося дихання та пульс. Тоді я пригнув у воду і потягнув катамаран швидше до берега».

Відчувши від ногами землю Сергій взяв на руки хлопчика і виніс його берег. Почувши, що трапилася біда, збіглося багато людей. Серед відпочиваючих був лікар, він відразу підійшов до хлопчика і почав робити йому штучне дихання, з нього знову почала текти вода, він прийшов до свідомості і відкрив очі. Якась жінка викликала швидку допомогу по мобільному… Побачивши, що їх допомога вже не потрібна Сергій та Володимир зайшли у воду і перепливли на другий берег, де залишили свій одяг. Вже спостерігаючи звідтіля, вони бачили як приїхала швидка допомога і забрала потерпілого до лікарні.

Виконуюча обов’язки завідуючої дитячого відділу Софія Фесенко розповіла, що хлопчик потрапив до них у тяжкому стані. В нього був слабкий тиск та низька температура тіла. Вже наступного дня Геннадія перевели у звичайну палату, і хоча він почуває себе добре, додому відпускати не будуть – йому потрібно пройти усі процедури аби не пішло ускладнення на легені. «Вже коли узнав що сину нічого не загрожує, то купив у магазині пляшку горілки «Штурман» і випив, бо всього трясло, - стримуючи сльози згадує батько хлопчика також Геннадій Муканов».

Через тиждень лікарі обіцяють відпустити врятованого додому. Саме тоді сім’я Муканових збирається їхати відпочивати на море, тож для маленького Геннадія буде гарний привід для реабілітації після перенесеного потрясіння.

Світлана Наталенко
Помічник начальника Головного управління
МНС у Полтавській області