Головне управління МНС України в Кіровоградській області

В головному управлінні МНС України в Кіровоградській області діють телефони довіри 229852 [/history.aspx?lang=UA] Головна Подяки від громадян Контакт з нами Мапа області Музей Керівництво Розробки Посилання Вакансії Технічне оснащення Європейська інтеграція Навчальні заклади МНС Форум Прогноз погоди Анонси Фотогалерея Графік перевірки об`єктів Навчально-методичний центр ЦЗ Система обробки інформації Кодекс цивільного захисту України (Проект редакції) Пропозиції та обговорення проекту кодексу цивільного захисту України Пошук Історія :. За свою більш як 245-річну історію місто, яке нині зветься Кіровоградом, не раз міняло свою назву. Найдовше трималася перворідна: Єлисаветград. В біографії Єлисавета, як по простому називали його колись, було немало сумних сторінок. Серед них-масові пожежі, які нерідко знищували цілі квартали.Архівні матеріали подають свідчення про те, що в царській Росії наприкінці XIX століття збитки від пожеж щорічно складали від 500 до 700 мільйонів карбованців золотом. «Исторический очерк г. Елисаветграда» (1897 р.), упорядником і видавцем якого був колишній міський голова О. А. Пашутін, розповідає (цитуємо мовою оригіналу): «Большие пожары в Елисаветграде были: в 1798 году, июля 10 дня, 1812 году, ноября 18 дня; в 1813, 1819, 823 годах; в 1833 году, апреля первого дня; в 1834 году, июля 16 дня; в 1871 году, июля 15 дня». Під час великої пожежі, в 1798 р., згоріли будинки міських присутствених місць та духовного правління. Вогонь знищив їхні архіви, а також дві церкви: дерев'яну Преображенську (єдиновірчеську) на вулиці Преображенській та дерев'яну Успенську на Великій Перспективній вулиці (нині вул. Карла Маркса). Вигоріло тоді більш як 20 кварталів житла та 72 лавки. матеріалів, був організований на початку XIX століття. Перебував він у підпорядкуванні міської поліції, чи, як тоді говорили, управи благочиння. Перші троє коней для обозу було куплено в 1815 році, До цього коней наймали і вони прибували до обозу тільки під час пожежі. Штатний розпис Єлисаветградської пожежної команди було Височайше затверджено 14 липня 1841 року, одночасно зі штатом міської поліції. Був він украй невеликим. О. А. Пашутін у вищезгадуваному виданні розповідає: «Більш правильна організація пожежної частини і придбання більш задовільних пожежних труб наступили тільки наприкінці тридцятих років, з переводом міста (в 1834 р.) у військове відомство. Практично ж ця робота почала проводитися після затвердження в 1841 році штату пожежної частини міста. При цьому одночасно вживали суворих заходів для запобігання пожеж. Окрім цього, для всіх жителів міста постановлено було обов'язковим брати участь у гасінні пожеж, з'являючись на пожежі своєчасно: одним -з водовозними бачками, іншим - з вогнегасними засобами, такими, як відра, лопати, ломи, сокири. Нарешті розквартировані в місті військові частини, з'являючись на пожежу, окрім охорони майна брали активну участь в гасінні самих пожеж». Проте вимоги міських властей, аби всі жителі бралися до гасіння пожеж, виконувалися незадовільно. На пожежі збиралося чимало зівак: приходили без відер, без сокир, без лопат, боячись забруднити або загубити інструмент. Дехто, вияснивши обстановку на пожежі, швидше тікав додому або на околицю міста. Земські збори турбувалися цією проблемою зрідка і то формально. Систематичний Звід постанов Єлисаветградського Земського зібрання за 1865-1895 роки в розділі «Протипожежні заходи» фіксує: «28 вересня 1868 року, параграф 1452. З приводу заяви гласного священника Лобачевського про заходи попередження пожеж в поселеннях і селах зібрання постановляє: передати її на розгляд в Губернське зібрання». Або «26 травня 1879 року, параграф 1453. Зібрання постановило увійти з поданням в Губернське зібрання і: просити турбуватися про видання закону, що зобов'язав би різночинців приймати участь нарівні з селянами обладнанні пожежного обозу». Параграф 648 цього ж Зводу засвідчує, що ті суми, які виділялися на організацію пожежної охорони, нерідко не використовувалися: «Згідно ст. 201 і ст. 207 положення про натуральну частину, в земську управу надходять суми на облаштування пожежної та поліцейської частин у повіті. На 1 січня 1895 р. таких сум зібралося 745 карбованців 28 копійок. Ніякого застосування цей капітал не знаходить». Міська пожежна команда зміцнилася лише наприкінці минулого століття. О. А. Пашутін засвідчує; «Нині (1897 рік) пожежна команда проти Височайше затвердженого штату майже потроїлася і складається: з брандмейстера, фельдфебеля та ЗО чоловік пожежних служителів. Пожежний обоз має 22 коней, 6 брандсбойтів, 2 лінійки, 5 парних і 2 однокінні пожежних бочки. Утримання пожежної команди та обозу складає нині 10632 карбованці на рік». Перший пожежний обоз Єлисаветграда після його організації розташувався в міських дерев'яних будівлях, що знаходилися між гостинним рядом кам'яних лавок па Великій Перспективній та рядом односкатних кам'яних лавок, що виходили на базарну площу (нині тут комплекс універсального торгового об'єднання «Кіровоград»). Міська ж поліція, в підпорядкуванні якої перебували тоді пожежники, займала міські дерев'яні будівлі на розі вулиць Невської (нині Пашутіна) та Преображенської. В 1850 році і поліція, й пожежники зайняли новозбудоване кам'яне приміщення на Великій Перспективній. вулиці (нині будинок обласної державної адміністрації). Новосілля тут справили міські присутственні місця: дума, міська управа, сирітський суд, громадський банк, міщанське відділення і правління взаємного страхового-товариства. При цій споруді були два одноповерхові кам'яні будинки, в них і розмістилися казарма пожежної команди,. квартира брандмейстера, архів та склад. Кам'яний будинок під овальним, з листового заліза дахом, що виходив на Московську вулицю (нині вулиця Дзержинського), було передано пожежному обозу. Тут знаходилося приміщення для пожежних обозів та цейхгауз. Пожежна команда нашого міста перебувала в цих приміщеннях аж до евакуації 1941 року. Сюди ж вона була відмобілізована в 1944, після звільнення Кіровограда від німецько-фашистських окупантів. Другий пожежний обоз в Єлисаветграді було організовано аж в 1907 році і розташовано в одноповерховій кам'яній будівлі на Великій Пермській вулиці (нині вулиця Верхня Пермська). Тут тепер знаходиться ПДПЧ-З (підлегла державна пожежна частина № 3). На межі XIX-XX століть перший пожежний обоз було організовано в Олександрії - нині найбільшому після обласного центру місті Кіровоградщини, а тоді повітовому містечку Херсонської губернії. За спогадами колишнього олександрійського страхового агента К. Ф. Малошийченка, початок існування пожежної команди Олександрії відноситься до 1875 року. «... обладнання пожежної команди складалося з однієї пожежної переносної труби, п'яти дерев'яних, на дерев'яних же вісях двадцятивідерних бочках з упряжкою в одну коняку. Команда пожежників складалася з 16 чоловік і була розташована в приміщенні в центрі міста, другий двір від рогу Царського проїзду (нині вулиця Первомайська). Пожежна вишка знаходилася в дворі, трималася вона на дерев'яних опорах. Приблизно в 1900 році було збудовано і устатковано пожежне депо (нині його займає СДПЧ-5). Пожежників було в команді вже 26». Дещо раніше організовано пожежні команди Бобринця та Новомиргорода. З касових документів повітової управи, що є в архівах, видно, що ці команди вже були в 1872 році. На початку XX століття вони організаційно й матеріально зміцніли й були організованими одиницями для боротьби з пожежами. На 1910-1912 роки Бобринецька пожежна команда мала в своєму складі близько ЗО службовців, одну лінійку з упряжкою на 2 коняки, одну переносну пожежну трубу на дерев'яному ходу з однокінною упряжкою і дві дерев'яних бочки по 20 відер, також однокінні. Розташовувалися пожежники в спеціально збудованому одноповерховому будинку, критому залізом. Він мав дерев'яну пожежну каланчу (тут і донині знаходиться пожежна частина міста). Але каланчу було знищено під час фашистської окупації, Очолювана брандмейстером, пожежна команда Бобринця мала непогану, як на свій час, екіпіровку. Новомиргородська пожежна команда займала одноповерховий будинок по вулиці Поштовій (нині вулиця Кірова). Вона була за штатним розписом менша від Бобринецької - мала в своєму складі 15 пожежників, з обладнання була одна лінійка з переносною пожежною трубою з упряжкою на двоє коней, та 2 бочки по 20 відер з однокінною упряжкою. З плином часу пожежні команди периферії Єлисавет-градського уїзду потроху поповнювалися як людьми, так і обладнанням. За свідченням вищезгадуваного К. Ф. Малошийченка, пожежна частина Олександрії згодом одержала гідрофіл на хорошому ресорному ходу з трикінною упряжкою, лінійку на 8 пожежників з переносною пожежною трубою, з трикінною упряжкою, три металевих: 40-відерних бочки на хороших ходах з упряжками по троє коней. Команда мала вже деяку протипожежну підготовку, а брандмейстер спеціальну. Проте і на периферії уїзду, і в самому Єлисаветграді на початку нинішнього століття пожежі траплялися дуже часто. Основними їх причинами були: недбале ставлення населення до опалювальних печей, загоряння сажі в них, викидання з печей жару надвір. Записки олександрійського страхового агента К. Ф. Малошийченка, які ми вже цитували вище, фіксують дуже часті пожежі в селах: «Запам'яталося: в Зибкому згоріло якось 18 будинків дотла, в Морозівці - 16, Звенигородці- 14. В Олександрії з настанням літніх спекотних днів не було й доби, щоб не лунали тривожні удари в рейки та в дзвони церков, які повідомляли громадян про біду, що прийшла до їхніх сусідів. Будинки горіли найчастіше від необережного поводження їхніх господарів з вогнем. Але нерідко мало місце й підпалювання з метою одержати страхове відшкодування; були підпали з мотивів помсти». Перша та друга частини Єлисаветграда мали в своєму розпорядженні лінійки на ресорному ходу, з упряжжю на двоє коней, з переносними пожежними трубами. Малися також двокінні ходи з діжками по 40 відер. Виїзд пожежного обозу на пожежу для багатьох єлисаветградців був справжнім видовищем. Коні в обох пожежних частинах були різних мастей: в першій-вороні, в другій-гніді, добре вгодовані й доглянуті. Попереду пожежного обозу скакав на рисаку вершник в яскравому мундирі, в білих рукавичках, і сигналами ріжка розганяв зівак та сповіщав про пожежу. За ним торохтів по розбитих міських вулицях пожежний обоз. В цей час, пропускаючи його, нерідко зупинялися трамваї та прольотки. До місця пожежі з багатьох кінців міста поспішали водовози на конях, з бочками різної ємкості. Поліпшенню пожежної справи в Єлисаветграді сприяло будівництво міського водопроводу. За свідченням О. А. Пашутіна, «з будівництвом в Єлисаветграді в 1893 році міського водопроводу мережа збільшених труб простяглася на 17 верст 206 саженів, на вулицях міста було встановлено 167 пожежних кранів, гасіння пожеж для пожежної команди полегшилося і стало більш ефективним». На вулицях Двірцевій (нині вулиця Леніна) та Великій Перспективній, Пашутіна було встановлено близько 20 водозабірних колонок. Цих водних джерел для міста було, звичайно, мало, особливо, коли розгорталася велика пожежа. До того ж, тиск води в колонках був незначним, не могли розвинути його й пожежні труби. В усі часи ефективність боротьби людей з пожежами залежала значним чином від того, наскільки швидко було виявлено джерело загоряння. В літа, про які ведемо мову зараз, головним видом пожежного зв'язку й засобом виявлення пожежі була каланча. Чергування на каланчі вишкового (черговий пожежний) було цілодобовим. Помітивши дим чи вогонь, вишковий вивішував на каланчі чорну кулю (умовний знак). Одну, якщо пожежа розгорялася в центральній частині міста. Якщо вогонь займався в районі розташування другої пожчастипи, на Пермській (нині мікрорайон вулиць Яна Томпа-Куроп'ятникова), вивішувалися дві кулі. Три кулі означали пожежу на Биківській. Але й при найбільшій сумлінності чергового на каланчі помітити пожежу можна було, як правило, лише тоді, коли вогонь уже відкрито розгорявся. В дощову, а тим більше в туманну пору, можна було прогаяти й велику пожежу. Це й було головним недоліком каланчевої служби. Піднятий по тривозі пожежний обоз міг виїхати на пожежу не раніше, як за 3-5 хвилин, а ще ж дорога вимагала часу. Отож пожежники, бувало, приїздили на місце пожежі, як кажуть, на розбір шапок. В 1910-1915 роках в Єлисаветграді робилися спроби поліпшити пожежний зв'язок за допомогою електрики. На ліхтарних стовпах в центральній частині міста було встановлено круглі металеві коробки з кнопками, що були закриті склом. При пожежі треба було розбити скло й натиснути кнопку. Таких сигнальних пристроїв було встановлено більше двадцяти. В дореволюційному Єлисаветграді тільки п'ять вулиць мали кам'яне покриття, а тротуари почали споруджувати лише наприкінці XIX століття. Це створювало багато незручностей для пожежників, які виїздили по тривозі. Важкі бочки по 20, а то й по 40 відер наповнювались з колодязів, водорозбірних колонок або відкритих водоймищ за допомогою спеціальних черпаків. На це витрачалося 15-20 хвилин. Та доки бочка доїжджала на місце пожежі, половина води, бувало, розхлюпувалася. Незручним було обладнання пожежних команд. Приставна дерев'яна драбина висувалася за допомогою цілої системи мотузок чотирма пожежниками. Пожежні багри важили 16-20 кілограмів, сокири 5-7, ломи до 32 кілограмів. Працювати ними було дуже важко. Дії пожежників на пожежі регламентувалися суворо. Статут служби говорив: «Ніхто зі службовців не має права на власний розсуд, без особливого на те розпорядження почати які-небудь дії або припинити почате». Така безапеляційність пожежного Статуту сковувала самостійність дій людей на пожежах, а нерідко була й причиною загибелі їх. Професійні пожежні частини в царській Росії знаходилися в підпорядкуванні поліції. Пожежними частинами міста керував брандмайор, який службове підпорядковувався старшому поліцмейстеру. Кожна пожежна частина керувалася брандмейстером. Він виїздив з підлеглими на всі пожежі. Якщо ж прибував брандмайор чи старший поліцмейстер, то вони брали на себе обов'язки старшого начальника на пожежогасінні. Для роботи на пожежах та несіння служби в розташуванні частини пожежникам видавали обмундирування, вартість якого вираховувалася з заробітку. В комплект пожежного одягу входили: кафтан з сірого солдатського сукна, шкіряна чи мідна каска (качальщикам її не видавали). Поскільки працювати пожежникам доводилося нерідко на колінах, то пожежні чоботи мали дуже високі халяви, низькі каблуки. Брандмайор, брандмейстери та унтер-офіцери носили яскраві мундири й були озброєні шаблями. Пожежна команда складалася, як правило, з їздових, сокирників, трубників, качальщиків. Їздові управляли кіньми лінійних та бочкових упряжок. Справою сокирників була робота безпосередньо в зоні вогню. Вони розбирали та розтаскували дерев'яні конструкції, зривали покрівлі, не даючи вогню поширюватися далі. Трубники гасили його, направляючи в полум'я воду з стволів. Качальщики приводили в дію насоси (труби), їм нерідко допомаг али обивателі. Служба в пожежних частинах не знала змін і вихідних. Була вона цілодобовою. Відпусток не існувало. Тільки у винятку, з дозволу начальника, можна було відлучитись в баню чи магазин. При цьому, пожежників нерідко змушували виконувати роботу, яка не мала ніякого відношення до служби: перевозити покійників, діставати утоплеників, копати могили тощо. Російський дореволюційний пожежник, вступаючи на службу, давав підписку, в якій, зокрема, зазначалося: «За маловажливі вчинки, які не тягнуть за собою судової відповідальності, а також за порушення дисципліни я, за розсудом начальства, можу бути покараним: а) звільненням зі служби; б) вирахуванням з жалування мого від 50 копійок до 3 карбованців, зі звільненням або без такого; в) зміщенням з вищого окладу на нижчий...». Таких рядків було чимало. Були й такі: «Харчуватися я зобов'язуюся з загальноартільного стола на гроші, що вираховуватимуться з мого жалування, по 5 карбованців щомісяця. Обмундирування (крім білизни та постіль) я буду за рахунок вирахування з мене 1 карбованця в місяць. Видана мені форма строків носіння не має. Якщо я якусь річ загублю чи зіпсую, її вартість з мене буде вирахувана». Матеріали 1 - 10 з 117 Наступні 10 > >> В біографії Кіровоградщини було немало сумних сторінок. Серед них масові пожежі, які нерідко знищували цілі квартали. „Історический очерк Елисаветграда” (1897 р.), упорядником і видавцем якого був колишній міський голова О.А. Пашутін, розповідає: „Великі пожежі в Єлисаветграді були в 1798 році, липня 10 дня; 1812 року, листопада 13 дня; 1813, 1819, 1823, 1833 році, квітня 1 дня; в 1834 році, липня 16 дня; 1871 році, липня 15 дня”. На початку шістдесятих років 19 століття в Єлисаветграді з 2502 будинків лише 197 будинків були кам’яні. Решта – дерев’яні, під соломою або тесовими дахами. 26.03.2004 Пожежний обоз з командою в самому Єлисаветграді, за свідченням архівних матеріалів, був організований на початку XIXст. Перебував він у підпорядкуванні міської поліції, чи, як тоді говорили, управи благочиння. Перші троє коней для обозу було куплено в 1815 році. До цього коней наймали і вони прибували до обозу тільки під час пожежі. Штатний розпис Єлисаветградської пожежної команди було Височайше затверджено 14 липня 1841 року, одночасно зі штатом міської поліції. Був він у край не великим. 02.04.2004 Міська пожежна команда зміцнилася лише наприкінці минулого століття. О.А.Пашутін засвідчує: „Нині (1897 рік) пожежна команда проти Височайших затвердженого штату майже потроїлася і складається: з брандмейстера, фельдфебеля та 30 чоловік пожежних служителів. Пожежний обоз має 22 коней, 6 брандсбойтів, 2 лінійки, 5 парних і 2 одноконні пожежних бочки. Утримання пожежної команди та обозу складає нині 10632 карбованці на рік”. В 1850 році і поліція й пожежники зайняли новозбудоване кам’яне приміщення на Великій Перспективній вулиці (нині будинок обласної державної адміністрації). 09.04.2004 Другий пожежний обоз в Єлисаветграді було організовано аж в 1907 році і розташовано в одноповерховій кам’яній будівлі на Великій Пермській вулиці. На межі 19-20 століть перший пожежний обоз було організовано в Олександрії - нині найбільшому після обласного центру в місці Кіровоградщини. Дещо раніше організовано пожежні команди Бобреня та Новомиргорода. З касових документів Повітової управи, що є в архівах, видно, що ці команди вже були у 1872 році. На 1910-1912 роки Бобринецька пожежна команда мала в своєму складі 30 службовців, одну лінійку з упряжкою на дві коняки, одну переносну пожежну трубу на дерев’яному ходу з однокінною упряжкою і дві дерев’яні бочки по 20 відер, також однокінні. Розташовувалися пожежники в спеціально збудованому одноповерховому будинку, критому залізом. Він мав дерев`ну пожежну каланчу (тут і донині знаходиться пожежна частина міста). 16.04.2004 С плином часу пожежні команди периферії Єлисаветградського уїзду потроху поповнювалися як людьми, так і обладнанням. Будинки частіше горіли від необережного поводження їх господарів в вогнем. Виїзд пожежного обозу на пожежу для багатьох єлисаветргадців був справжнім видовищем. Поліпшення пожежної справи в Єлисаветграді сприяло будівництво міського водопроводу. В 1893 році мережа збільшених труб міського водопроводу простяглася на 17 верст 206 саженів, на вулицях міста було встановлено 167 пожежних кранів, гасіння пожеж для пожежної команди полегшилося. Цих водних джерел для міста було звичайно мало, коли розгорталася велика пожежа. В усі часи ефективність боротьби людей з пожежами залежила значним чином від того, на скільки швидко було виявлено джерело загорання. 23.04.2004 В Дореволюційному Єлисаветграді тільки 5 вулиць мали кам`яне покриття, а тротуари почали споруджувати лише наприкінці XIX століття. Це створювало багато незручностей для пожежників. Незручним було обладнання пожежних команд, дії пожежників на пожежі регламентувалися суворо. Професійні пожежні частини в царській Росії знаходилися в підпорядкуванні поліції. Пожежними частинами міста керував брандмайор, який службово підпорядковувався старшому поліцмейстеру. Кожна пожежна частина керувалася брандмейстером. Він виїздив з підлеглими на всі пожежі. 30.04.2004 Для роботи на пожежах та несіння служби в розташуванні частині пожежникам видавали обмундирування, вартість якого вираховувалася з заробітку. Брандмайор, брандмейстери та унтер-офіцери носили яскраві мундири й були озброєнні шаблями. Пожежна команда складалася, як правило, з їздових, сокирників, трубників, качальщиків. Служба в пожежних частинах не знала змін і вихідних. Була вона цілодобовою. Відпусток не існувало. Пожежників нерідко змушували виконувати роботу, яка не мала ніякого відношення до служби: перевозити покійників, діставати утоплеників, копати могили. 07.05.2004 Після 1900 року й аж до 1917 пожежна команда в Єлисаветграді. практично, не збільшувалася. В 1917 році в ній числилося 34 пожежники та 19 коней. Як на той час команда була добре оснащена й зодягнена. Треба сказати, що крім пожежних команд, для боротьби з вогнем на території нашої області на початку XX століття створювалися добровільні пожежні дружини при волосних управліннях 14.05.2004 Така дружина у складі 30 осіб добровольців і 1 найманого пожежника була створена, зокрема, в Новоукраїнці в 1905 році. Мала вона на озброєнні насосно-діжковий двокінний хід, а підпорядковувалася волосному старшині. Пізніше такі дружини було створено в Знам`янці та Гайвороні. Саме вони в перші радянські роки були реорганізовані в пожежні команди цих цих населених пунктів. 17 квітня 1918 року голова Ради Народних Комісарів Росії В.І. Ленін підписав декркт „Про організацію державних заходів боротьби з вогнем”. 21.05.2004 Економіка регіону, як і всієї країни , була в руїнах. На початку 1921 року в Єлисаветграді лише частково працювали 3 машинобудівних підприємства. На біржі праці в місті в 1921 році було зареєстровано 5447 безробітних. Рятуючись від голоду та епідемії, частина городян вирушила на села. Населення Єлисаветграда за 1920-1923 роки зменшилася з 77,1тис. чоловік до 50,2 тис. Відродження пожежної справи вимагали значних коштів, сил і часу. Словом, значної уваги держави. 28.05.2004 Матеріали 1 - 10 з 117 Наступні 10 > >> ПРЕСА ГУМНС України в Кіровоградській області Телепрограма на каналі «Кіровоград» «Служба порятунку 101» (виходить щопонеділка о 13 год 45 хв) Телепрограма на каналі «Стимул» «101 повідомляє» (виходить щоп’ятниці о 08 год 05 хв та 19 год 30 хв; повтор у суботу о 07 год 30 хв) Радіопрограма на обласному радіо «Вісник 101 інформує» (виходить щочетверга о 20 год 20 хв) Фотоінформаційний ресурс Кіровоградської області «FotoInform» При використанні матеріалів сайту у ЗМІ посилання на прес-службу ГУМНС України в Кіровоградській області обов`язкове ............10200 Сайт розроблено співробітниками відділення інформаційних технологій на підставі матеріалів центру пропаганди ГУМНС України в Кіровоградській області ©