04.02.2009 00:39
БЕРЛІНАЛЕ: Україна побореться... За що?
Переглянув деякі матеріали вітчизняних ЗМІ... Про фестиваль, що входить у трійку найвизначніших кінофорумів світу (поруч із Канном чи Венецією), — або ж нічого, або передрук із російських джерел (слово в слово, навіть характеристики з Вікіпедії)... Чи дурниці на кшталт «Україна побореться за головну нагороду Берлінале». Це щодо включення фільму «Діагноз» молодого українського режисера Мирослава Слабошпицького до конкурсу короткометражних стрічок. Справді, приємна подія — і для режисера, і для українського кіно. Одначе головна нагорода фестивалю розігрується все ж у конкурсі повнометражних стрічок.
Український «Діагноз»
У короткометражному — теж «Ведмеді», золотий і срібний, і коли Слабошпицький отримає приз (як сталося це аж сім років тому із нашим Степаном Ковалем та його анімаційним «Йшов трамвай № 9»), то це буде подією. На жаль, призи великих фестивалів не справляють враження в Україні. Три роки тому, скажімо, дипломна картина «Подорожні» Ігоря Стрембіцького навіть у короткометражному конкурсі Канна перемогла — і що то допомогло молодому режисерові? У нашій країні нині героями є політики і чиновники: їхні щурячі перегони — основний різновид вітчизняного екранного мистецтва. Зайвим доказом того є практичне викреслення кінематографа з цьогорічного державного бюджету. Навіщо — треба буде, нардепи Шуфрич і Ляшко і так збацають «шонібудь художественне».
Яким буде «Діагноз» Слабошпицького (Ліга українських меценатів, за підтримки фармацевтич¬ної фірми «Дарниця») — ще не знаю, не бачив. 15-хвилинний фільм оповідає (за наданим синопсисом) про сьогоднішнє соціальне дно. Наркомани, наркобізнес, міліційні облави... Злі язики одразу скажуть: ну так, рецепт відомий — «чорнуха» про наше життя сприймається на Заході, на тамтешніх фестивалях, значно краще, аніж якийсь «позитив». Одначе не поспішаймо з висновками, це по-перше. А по-друге, треба знати Берлінале — тут зазвичай віддають перевагу кіно, зосередженому на аналізі соціальних проблем, виявленню суспільних бід.
Зробить, до прикладу, котрийсь із наших режисерів повнометражну картину про нашу українську мафію (не бойовичок, а серйозне аналітичне кіно), і шанси потрапити у великий конкурс наступного фестивалю у німецькій столиці будуть чималими. Або з’явиться великий аналітичний фільм, який із безпощадною тверезістю відтворить нас із вами: не тільки бандюків од політики, а й «пересічного українця», чий моральний кодекс, незрідка, так само впав «нижче плінтуса» (верхи певною мірою віддзеркалюють низи; інакше їх би просто не було). Таке «діагностичне» кіно вкрай потрібне — передусім нашому суспільству, що тоне в зоні непрозорого безуму і надто прозорої безкультурності. Будемо сподіватися, що фільм Слабошпицького є одним із кроків назустріч новим ідеям...
«Діагнозу» ставитимуть діагноз три члени журі — філіппінський режисер Кван де ла Круз, молода актриса з Косова Арта Доброші (у Берліні реагують на геополітичні зміни; так було і на початку 2005-го, коли у велике журі був запрошений наш Андрій Курков) і доктор Ларс Генрік Ґас, директор фестивалю в Обергаузені. А змагатимуться зі Слабошпицьким режисери з Румунії (кіно там продовжує розвиватися у доволі цікавих формах), Бельгії, Куби, США, Ізраїлю, Індонезії, Мексики... — словом, зі всього світу. Тим цікавіше.
Плюс екзотика, мінус Росія
Організатори Берлінале завжди відзначалися особливою увагою до екзотичних кінематографій. Скажімо, у секції «Покоління» можна буде познайомитись із короткометражною «Посмішкою Будди» бурятського режисера Баїра Дишенова. У Росії, за умов фінансового та економічного зростання останніх років, виник інтерес до фінансування та продюсування національних кінематографій у Татарстані, Бурятії, Башкортостані, Якутії. Знов¬-таки доводиться гірко посміхнутися — після невеликого сплеску 2005—2006 років національний капітал збайдужів до українського кіно. Бо переконався — «відбити бабки» у прокаті не просто, нині й зов¬сім неможливо. Таке враження, що серед нуворишів суцільні тобі «чукчі» з відомої анекдотичної серії: посадили картоплю, а вже наступного дня копають — бо сильно «кушать» хочеться.
Велике фестивальне журі очолить знаменита британська актриса Тілда Свінтон («Хроніки Нарнії: Лев, відьма і шафа для одягу», «Пляж», «Караваджо» та ін.). Конкурсну програму вже оголошено. До неї увійшли 26 фільмів з Арґентини, Великої Британії, Греції, Данії, Ірану, Іспанії, Італії, Німеччини, Перу, Польщі, Румунії, США, Угорщини, Уругваю, Франції. Доволі звичне для останніх років географічне представництво. Хіба що немає японців, а так звана Східна (вона ж Центральна) Європа цього разу презентована польською («Солодкий порив / Tatarak» знаменитого Анджея Вайди, з Крістіною Яндою у головній ролі) та румуно-угорсько-британською («Катарін Варґа», дебют Петера Стрікланда) стрічками. Ще будуть «Рікі /Ricky» Франсуа Озона, «Шері / Cheri» Стівена Фрірза, «В електричному тумані / In the Electric Mist» француза Бертрана Таверньє... А от росіян у великому конкурсі знову немає — вже вкотре за останні роки. Хоча, як відомо, у Канні чи Венеції їхня присутність є мало не обов’язковою. Одначе у Берліні вочевидь вважають, що російське кіно нічим не відзначається у плані соціального та геополітичного аналізу.
Отже, 5 лютого у Berlinale Palast урочисте відкриття фестивалю. Фільм відкриття — «Інтернаціонал»/Internationale знаменитого німецького режисера Тома Тиквера (2002-го його «Рай» так само відкривав Берлінале). Це трилер, головні ролі виконують Клайв Оуен та Наомі Воттс. Наприкінці лютого стрічка виходить у прокат — український так само. Світ нині такий, що й справді нагадує глобальне село: побрехенька з одного краю на інший доходить за лічені години і дні. У кінематографі сюжетів, брехеньок-¬правдивок, вистачає. На наш вік вистачить точно.