І він знову опинився там.. Весь степ простягся перед ним, наче на долоні.. Під синім небом переливалось золоте колосся… Вітер то налітав, і, мов звір шматував, намагався все те розвіяти, розпорошити; то враз раптово зупинявся і ніжно лоскотав ніздрі запахом степових трав…
Він їхав на коні. Баский, дужий неначе справжній змій він з легкістю ніс наїздника.. Шабля час від часу подзенькувала в стременах, але ніхто не зважав на неї. Бувала була шаблюка, це підтверджували численні зазубрини на лезі.. І хто б ото в таку пору з шаблею роз’їжджавпо степах.. Відповідь була одна - козак. Всього одного погляду вистачало, щоб впевнитися у цьому. Широкі червоні шаровари, чоботи-кармазини, синій жапан - все це вказувало на його приналежність до козацького стану… » Читати продовження «

От вирішив паралельно з одним твором писати інший… Побачим що вийде… :)

Він прокинувся ще до того, як перші пломені сонця торкнулися вранішньої роси. Але вже чувся спів жайворону… Звівшись на ноги він оглянувся навкруг себе.. Неозорий степ розкинувся перед його зором… Відчуття власної нікчемності охопило його… Воно тисло на нього і від цього він здавався ще мізернішим… Він тікав від нього але не міг втекти, він ховався, але його знаходили, він не міг залишатися спокійним… Він знав - йому не втекти… І тоді наставала темрява…
» Читати продовження «