Блог: Наталка

Давно хотіла написати щось до блогу. То часу не було, то думки не ті приходили)))).... А тепер просто не можу втриматися, щоб не розказати....Не те, що хотіла колись, не те, для чого приходить натхенння, а те, що раптово сталося...

Напередодні Дня закоханих усе дихає любов'ю! На прилавках бачимо валентинки, статуетки у вигляді серця, іграшки, що говорять: "I love you!"

А яке воно-кохання? Раптове, щире, чисте, магічне?.. Тепле, світле, глибоке почуття. У кожного своє. :-) Кохання.... Та що я знаю про нього?... :-) Воно різне і неповторне...

За вікном багато-багато снігу насипала зима... Так гарно навкруги. Все біле-біле... Дерева стоять замріяні у теплих шубах, що їм подарувала матінка-природа, діти з санчатами з гори спускаються, катаються на ковзанах. Багато людей гріються під новорічною ялинкою в центрі міста. Мороз усе сильнішає, вже близько -15ºC, говорять до -30 ºC підніметься. Такої зими давно не було, справжня, холодна, сніжна.  А після Нового Року свята ще продовжуються. Сьогодні по традиції за вечерею збереться вся родина, адже завтра Різдво. І так по-дитячому хочеться вірити в казку...

 У невеликому місті жила дівчинка... І було їй 10-11 років. Життя її нічим не відрізнялося від того, що мали її однолітки – вчилася, гуляла на вулиці, допомагала батькам, весело проводила час із друзями.

Одного разу, повертаючись зі школи, вона з подругою побачила, що до них у місто приїхав цирк. Зупинився він на великій площі в парку. Власного цирку чи зоопарку нема в місті, тому для дітей їх приїзд є досить важливою подією. І, звичайно, дуже хочеться піти. Дивишся на той намет, аж серце завмирає – уявляєш гімнастів та акробатів десь високо, майже в небі. Та поки цирк лише приїхав, машини стоять з тваринами, вони нервуються. Повним ходом іде підготовка. Ставлять сцену, каси... І діти ходять, зазирають за огорожу – цікаво ж :-). І дівчинка з подругою по дорозі в школу стежить за підготовкою. Приходять діти додому і починається:

Чи то в мене настрій такий, чи життєві ситуації так склалися, але дуже хочеться написати про кохання... Хоча зараз не весна, а перші дні грудня, все одно тема любові залишається вічною.

Це почуття приходить раптово, коли його зовсім не чекаєш... А може бути й навпаки... Не приходить, коли так необхідно. Чи варто зустрічатися з людиною, яку не кохаєш? Навіщо гаяти свій час та дарувати надію іншому, якщо знаєш, що з того, скоріше за все, нічого не вийде? І чому завжди (не знаю, правда, як у кого) ти порівнюєш стосунки з тими дорогими для серця, що колись були... «А з ось ВІН (коханий) так би не вчинив... Він би зробив по-іншому.» І кожна маленька помилка чи неприємна дрібниця людини, яку не кохаєш, почнає переростати у проблему... Але ж це несправедливо! Як сказати, що ти не кохаєш... І чи сказати взагалі?... Чому так важко відпустити минуле і, чи варто позбуватися спогадів, які іноді так зігрівають серце?

Підвищення вартості проїзду в метрополітені та наземному транспорті – є найбільш важливою проблемою мешканців Києва минулого тижня. Про це пишуть у пресі, повідомляють по радіо та телебаченню. Не можу втриматися, щоб не залишити коментаря.

Минуло багато часу з того дня, коли завершився фестиваль "Пророк" у м. Конотопі, Сумської області. На жаль, не мала можливості раніше поділитися враженнями, а зараз вони вже не такі актуальні, але напишу хоч декілька слів. :-)

Знаєте, не люблю писати щось, що якимось чином стосується політики чи влади, чи чогось на зразок цього... Але :-)
Нещодавно до університету, де я вчуся, мав приїхати ПРЕЗИДЕНТ та інші важливі особи.
Що робилося...:-)
Поклали блискучий паркет, прибрали територію біля корпусів. Пофарбували стіни. Невже думають, що гості не відчують цей неприємний запах:-)Навіть килим новий застелили. НАМАГАЛИСЯ зробити гарний ремонт за декілька днів, закрили всі переходи з корпуса в корпус, треба було обходити дуже довгими шляхами, щоб кудись потрапити.

Різні люди, характери, долі… ;-)

Саме вони складають невід’ємну частину нашого життя. Лише їм під силу впливати на нього позитивним чи негативним чином. Саме люди, які нас оточують мають безпосереднє відношення до нас самих. Звичайно, не всі, не кожен.

Весна у січні... Цього року зими майже не було. І температура надовго не опускалася нижче нуля, і снігу мало випало. Звичайно, місяць ЛЮТИЙ ще попереду, та все-одно дуже хочеться весни. Ідеш вулицею міста, вдихаєш тепле повітря, мружишся від яскравих сонячних променів, відчуваєш подих легеньгого вітру, не носиш на собі товстенні шуби... :-)