версія для друку

За святе місце

Вибір глави РПЦ визначить напрямок її політики

  Юрій РАЙХЕЛЬ

Церковне життя в Росії почало нагадувати світське. Через відносно короткий час, 28 – 29 січня 2009 р., на Помісному соборі буде обрано нового патріарха. Навіть за радянських часів за всієї безальтернативності передвиборні пристрасті перед соборами вирували бурхливо, тільки їх ретельно приховували від сторонніх очей. Що вже там казати про сучасне становище, коли можливі кандидатури на вищу церковну посаду обговорюються відкрито не лише в церковних колах, а й світськими людьми та владою.

Формально церква відділена в Росії від держави, але це не більше ніж димова завіса. Починаючи з часів Петра I, церква завжди була частиною державної машини. Хоча більшовики розстрілювали й гноїли в таборах священиків і ієрархів, влаштовували в церквах склади або клуби, вони завжди ретельно стежили за тим, щоб церковне, нехай і усічене, життя було під повним контролем. За якість і повноту його відповідав збройний загін партії ВНК – ОГПУ – НКВС – МДБ – КДБ. Є відомості, що й кар’єра померлого патріарха Алексія II була такою стрімкою не без підтримки цієї всесильної організації. У архівах Ради міністрів Естонської РСР залишилися непрямі свідчення такої співпраці. Хоча прямо ім’я Алексія II (в миру Олексія Рідігера) не називається, але деякі дані, наведені в матеріалі «Звіт про агентурно-оперативну діяльність за 1958 рік 4-го відділу КДБ при Раді міністрів ЕРСР», дозволяють відносно просто ідентифікувати агента «Дроздова» (1929 року народження, священик православної церкви, з вищою освітою, кандидат богослов’я... Завербований 28 лютого 1958 року... для виявлення й розробки антирадянського елемента з числа православного духовенства... При вербуванні враховувалося в майбутньому (після закріплення на практичній роботі) висунення його через наявні можливості на посаду єпископа Таллінського й Естонського). Що й сталося через дуже короткий час.

На екстреному засіданні Священного синоду місцеблюстителем було обрано митрополита Смоленського й Калінінградського Кирила (Гундяєв). Оскільки засідання було екстреним, то не встигли приїхати два постійні члени синоду — предстоятель Української церкви митрополит Володимир (Сабодан) і предстоятель Молдовської церкви митрополит Володимир (Кантарян). Тож засідання синоду відбулося в неповному складі. Традиція передбачає, що місцеблюстителем стає найстаріший за єпископською хіротонією з числа постійних членів Священного синоду. Сьогодні найстарішим є митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Володимир (Котляров), якому в травні наступного року виповниться 80 років. Порушення традиції стало відправною точкою чуток і прогнозів щодо кандидатури майбутнього патріарха.

Постійних членів Священного синоду після смерті патріарха залишилося сім. Явно непрохідним серед них є митрополит Кишинівський і всієї Молдови Володимир (Канторян). У обізнаній частині церкви, що приймає рішення, в нього репутація доброго єпархіального шофера, котрий за збігом обставин потрапив на архієрейську кафедру. Але він орієнтується на митрополита Кирила, котрий виступав заступником Православної церкви Молдови. Митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький Володимир (Котляров) має вельми похилий вік (у травні 2009 р. йому виповниться 80 років). Відомий скандалами й ультраліберальними, за мірками сьогоднішньої церкви, ініціативами. Митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій (Поярков). Немолода (73 роки) й хвора людина з репутацією, підмоченою лібералізмом і екуменізмом. Як людина, близька певний час до патріарха, він зміг просунути до єпископату значну кількість своїх ставлеників, що робить його власником значного пакету голосів на майбутніх виборах. Митрополит Мінський і Слуцький Філарет (Вахромєєв), будучи керівником Білоруського екзархату, зумів налагодити відносини з бацьком Олександром Лукашенком, пригасити конфлікти між білоруськими й російськими націоналістично налаштованими священиками. В інших умовах у нього були б непогані перспективи, але, за відомостями білоруських церковних інтернет-видань, у Філарета слабке здоров’я. Характерно, що після смерті патріарха він не відправив заупокійної служби в кафедральному соборі, хоч єпархіальна прес-служба підкреслила, що митрополит братиме участь у всіх передбачуваних заходах Синоду.

Судячи з усього, головна боротьба відбуватиметься між митрополитом Калузьким і Боровським Климентом (Капаліним) і митрополитом Смоленським і Калінінградським Кирилом, який уже зайняв посаду місцеблюстителя. Климент — другий за молодістю (59 років) і наймолодший за стажем (з 2003 р.) постійний член Синоду. Як керівник справами Московської патріархії — аналог адміністрації президента у вертикалі світської влади, він, звісно, має справу з вищою державною владою й, судячи з усього, порозумівся з нею. Він єдиний у Синоді явний консерватор і вирізняється рідкісною серед єпископату, але цінною в церкві, скромністю, й тому має непогані шанси отримати багато голосів провінційних делегацій.

Митрополит Кирило — нинішній глава відділу зовнішніх церковних зв’язків — останнім часом був найбільш публічним з церковних керівників. Активно брав участь у возз’єднанні російської й закордонної православних церков у травні 2007 р. За Кирилом стоїть і серйозний адміністративний ресурс — рідкісне питання церковного життя вирішується без затвердження у Відділі зовнішніх церковних зв’язків, який він очолює. Шанси митрополита Кирила збільшує рішення Синоду обрати його місцеблюстителем. Ця посада не може бути гарантією перемоги на церковних виборах — наприклад, 1990 р. місцеблюстителем було обрано митрополита Київського й Галицького Філарета, однак патріархом став Алексій II.

Проте саме в цього кандидата в церкві може з’явитися найпотужніша опозиція. У РПЦ дуже сильні консервативні настрої, ілюстрацією яких став гучний скандал з чукотським єпископом Діомідом, що звинувачував керівництво РПЦ у надмірному зближенні з державною російською владою й заграванні з представниками інших конфесій. На думку політолога Станіслава Белковського, консервативне крило зміцніло й після об’єднання Російської й Закордонної православних церков, оскільки остання традиційно витримувала лінію церковної ізоляції. Проти Кирила буде й досить довгий шлейф скандалів, пов’язаних з комерційними справами. Його в церковних колах чимало людей називають «тютюновим митрополитом». Значна частина консервативно налаштованих церковних керівників, можливо, голосуватиме не за Климента, а проти його конкурента.

Судячи з усього, поки сили головних претендентів приблизно рівні, вирішальною буде позиція митрополита Київського й усієї України Володимира (Сабодана). Адже третина парафій і 59 єпископів (контрольний пакет при голосуванні) знаходяться на території України. Певно, що представники Української церкви віддадуть перевагу саме Кирилу, оскільки він неодноразово висловлювався за поступове й безболісне відділення УПЦ від Московського патріархату. Але тут треба зважати на те, що одна річ заявляти так будучи митрополитом Кирилом, а друга — санкціонувати самостійність УПЦ на вищій церковній посаді. Тут можливі будь-які зміни, зазвичай найнесподіваніші. Можна заздалегідь говорити про те, що світська російська влада такому повороту не зрадіє. Українська карта на церковних виборах може бути козирною, а може дати протилежний результат.

І, врешті, третій, й, мабуть, вирішальний гравець у цій церковній електоральній грі, — російська влада. Її можливості вельми великі від Москви до самих до околиць. Вищі ієрархи діятимуть за згодою Кремля, а представники провінцій на Помісному соборі мають озиратися на своїх місцевих світських начальників, адже потім їм із ними жити далі. Зважаючи на ці обставини, значний вплив на вибір визначиться лінією влади. Консервативна течія в РПЦ ближче до Кремля ідейно, але за високими стінами мають враховувати, що в церкві вже тривалий час спостерігається застій, про що неодноразово говорив Алексій II. Патріарх-консерватор може не зібрати мирян і багатьох кліриків, а, навпаки, посилити відцентрові тенденції й таким чином значно примножити нинішні труднощі. Такі самі проблеми можуть виникнути при активному оновлювальному процесі. Безсумнівно, церковна й світська влада стоять перед нелегким вибором, який, до того ж, визначатиме вектор політики РПЦ на роки.

№229, вівторок, 16 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Завдання для Обами
• Грецький вогонь
• Iнформаційна вразливість

Коментарі читачів: