версія для друку

Грецький вогонь

  Антон ОРЄХЬ. 12 грудня 2008 р. (ej.ru)

ФОТО РЕЙТЕР ДЕМОКРАТІЯ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПРАВА, А Й ОБОВ’ЯЗКИ. ЦЮ ІСТИНУ, МАБУТЬ, НЕДОБРЕ ЗАСВОЇЛИ ДЕЯКІ ПРЕДСТАВНИКИ РАДИКАЛЬНИХ УГРУПОВАНЬ У ГРЕЦІЇ — КОЛИСЦІ НАРОДОВЛАДДЯ

Я дуже люблю Грецію. Чудова країна, і люди прекрасні. Сумно бачити зараз на екранах площу Омонія, Синтагму та інші знайомі місця, що виглядають абсолютно жахливо, як поле бою. Проте це і є поле бою.

Кожного разу, буваючи в Греції, дивувався політизованості цієї країни. Всю добу по телебаченню лише два видовища — футбол та політичні дебати. Двадцять каналів — і на десяти футбол, а на інших десяти говорючі голови, іноді навіть екран розділений на чотири частини, і в кожній частині – експерт або депутат. І вони весь час немов збуджені. Але в ці дні Греція просто збожеволіла. Те, що там відбувається, може закінчитися і переворотом, і громадянською війною, чесне слово.

Я не можу зрозуміти причину. Бо смерть 15-річного підлітка — це не причина, це підстава. Бо навіть зловмисне вбивство якого-небудь видатного кумира нації навряд чи здатне було б так сколихнути країну, якщо в цій країні все гаразд. А невідомий досі юнак поставив на вуха все суспільство. Причому останні дані свідчать, що загибель його була, швидше, збігом обставин, ніж холоднокровним убивством. Що він брав участь разом із товаришами в безладді, що регулярно влаштовують підлітки, які томляться від неробства на афінських околицях. Адже поліцейське начальство негайно затримало двох винних стражів порядку, а їхнього командира усунули з посади. Тобто зробили все чітко і вірно. І все одно спалахнула пожежа громадського обурення, та так, що в ці дні Греція — новина номер один у світі.

Вражає, що в безладді беруть участь не лише анархісти й радикальна молодь, не лише футбольні фанати, які завжди в перших лавах будь-якої бузи. Солідарність із ними висловлюють викладачі вищих навчальних закладів, авіадиспетчери — та що там казати, всі прошарки й стани. Від загальних погромів перейшли до загального страйку. При цьому існує все ж й інша частина суспільства, яка обурена, навпаки, нездатністю влади хоч щось з усім цим зробити. Тобто незадоволені всі. Незадоволені всім. І вже зрозуміло, що бідний парубок тут взагалі ні до чого. Що в чудовій на вигляд Греції такий заряд негатива, що підірвати країну могло просто будь-що. Як будинок, наповнений газом, вибухає від простого включення вимикача.

А я пригадав, як минулого літа в Греції горіли ліси. У якийсь момент горіла вся країна. І незабаром стало очевидним, що посушлива погода тут не головна причина. Це була серія підпалів, сотні й сотні рукотворних пожеж. Греки спеціально палили Грецію! І не могли зупинитися. Можна було б вважати це окремим випадком божевілля окремо взятого народу. Адже в ці самі дні атаки зазнали посольства й консульства Греції у Берліні, в Лондоні, в інших місцях. Десь бушували етнічні греки, а десь просто сторонні хулігани.

Пригадаємо не таке давнє безладдя в Парижі, спровоковане, знову-таки, конфліктом підлітків-іммігрантів із поліцією. Пригадаємо битви на Сицилії, коли після футбольного матчу шалений натовп почав полювання на поліцейських, влаштовував на них засідки й облави. Пригадаємо Будапешт. Тоді мотивом для погромів, штурму телецентру й будівництва барикад став аудіозапис, що виставляв тогочасного прем’єр-міністра країни обманщиком.

Усі ці випадки різні. Але є в них спільне. Полум’я займається з маленької іскри. Привід абсолютно неадекватний подальшій реакції. Дуже швидко після початку протестів їхня першопричина відходить на третій план і всі, кому не ліньки, починають висловлювати невдоволення всім підряд, а часто просто випліскувати агресію, як зараз в Афінах, коли підпалили навіть театр!

Я чув, що в нас, у тому числі в ліберальному середовищі, зі співчуттям віднеслися до греків: це начебто вияв активності громадянського суспільства. Що греки об’єдналися проти свавілля влади та поліцейської вседозволеності. А я вважаю, що це не суспільна активність, а суспільна хвороба. Коли за око вибивається не одне око, а сотня. Коли у відповідь на насильство слідує терор. І коли викладачі навчальних закладів і вихователі дитячих садків висловлюють солідарність з анархістами-погромниками — це також ознака важких недуг. Значить, у людей у голові перемішується хороше й погане, справедливість та неподобство.

У таких замітках начебто ніяк не обійтися без аналогій із нашою дійсністю. Але я обійдуся. У нас немає громадянської активності. У доповіді громадянської палати вказано, що лише в трьох регіонах Росії таку активність можна оцінити як високу, а на більшій частині країни її немає взагалі. Це дуже погано. Але й відсутність гіперактивності має свої плюси — погромів у нас, слава Богу, немає. Хоч якщо нашу людину довести до ручки, греки відпочивають. Загалом, нам поки залишається просто спостерігати й робити вірні висновки для себе. Не ставлячи в приклад «небайдужу Грецію», але й не бити себе в груди: мовляв, бачте, як проклятий Захід загниває й як там наростають громадські протиріччя.

№229, вівторок, 16 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Завдання для Обами
• Iнформаційна вразливість
• За святе місце

Коментарі читачів: