версія для друку

Україні потрібен... «Кличко»

В прямому та переносному значенні

  Оксана МИКОЛЮК, «День»

ФОТО РЕЙТЕР

Два місяці тому, після перемоги над Семюелем Пітером, Віталій Кличко на прес-конференції сказав, що життя без перемог, у тому числі над собою, не має смислу, і це стосується як окремої людини, так і країни в цілому. Очевидно, таку філософію також сповідує його молодший брат Володимир, який 13 грудня в сьомому раунді загнав суперника, 36-річного американця Хасима Рахмана, в нокдаун. «Як суперник він, вочевидь, є найкращим на даному етапі. Таким суперником я задоволений. До того ж, він колишній чемпіон світу, двічі вигравав титул», — сказав за два тижні до бою Володимир Кличко. Тож наразі Володимир відстояв титули чемпіона світу в суперважкій категорії за версіями WBO, IBF, та IBO, втерши носа тим, хто був скептично налаштований щодо перемоги українця в цьому поєдинку: пам’яталася ще поразка Володимира Кличка в двобої з Корі Сандерсом та Семюелем Пітером. Але кількатижневе тренування в Іспанії дало результати — Володимир знову чемпіон.

Цей поєдинок дивилися навіть люди, які до цього часу майже ніколи цього не робили (не через байдужість до спорту, а через таку собі неестетичність боксу). Мотив — дуже простий: тоді, коли з екранів телевізорів та з радіо, по дорозі на роботу та в чергах в магазинах можна почути лише про те, як усе погано, а завтра буде ще гірше, ми отримали можливість подивитися, як це класно — перемагати. Суперника, ситуацію, самого себе, навіть уесь світ, адже Володимир Кличко — чемпіон світу. Дивлячись, як Кличко-молодший одягає пояс чемпіона, ми тріумфували, тому що на той момент він уособлював Україну, а ми — теж українці, отже, це й наша перемога. Ми — живі люди, і нам потрібно чимось добрим і радісним розбавляти настрій від наслідків політично-економічної кризи, бо вже й так рівень соціального песимізму, за даними компанії «Research & Branding Group» в Україні впав до рекордно низької межі: у листопаді 92% українців сказали, що вважають політичну ситуацію нестабільною, 89% назвали економічний стан країни поганим, до того ж 67% — незадоволені особистим життям. У ситуації, коли аж так упав наш дух, хоч на якийсь час підносять його нам українські спортсмени: спочатку на Олімпіаді в Пекіні, потім — там же на Паралімпіаді, за ними настрою нам додали брати Клички. Але як би не було складно дати раду собі із своїм песимізмом, знавці людських душ перефразовують відоме прислів’я «У здоровому тілі — здоровий дух» на «Де здоровий дух — там здорове тіло» і вважають, що за стан свого самопочуття, в першу чергу, відповідальність має нести сама людина. Наприклад, має задуматися — дивитися на ніч передачі про кримінал (або взагалі новини) чи ні, шукати в житті хороше чи акцентувати увагу на поганому, що читати, з ким і на які теми говорити, до кого звернутися по допомогу. Хоч як би банально це звучить, але якщо не все, то багато чого — в наших руках; і наші перемоги — теж. Віталій та Володимир Клички сприймають це буквально.

КОМЕНТАР

Роман ЛІЩУК, кандидат медичних наук, психотерапевт, директор Інституту проблем наркоманії та наркозлочинності:

— Поряд із безвідповідальними заявами та діями політиків на екранах наших телевізорів та по радіо ми можемо побачити та почути не так багато добрих, життєстверджуючих програм. Те саме — в житті: добрі новини не так часто почуєш. Я дивився цей репортаж, і коли показали весь зал, який так вболівав за Кличка, коли було чути українську та російську мову, коли в залі майоріли жовто-блакитні прапори, це було дуже приємно. Шкода, що таких приємних моментів, коли ми, українці, по-доброму можемо виділятися з-поміж інших країн у світі, дуже мало — в основному, перемогами братів Кличків та інших спортсменів сьогодні ми живемо. Через це імідж України сильно страждає, і як його змінити — сказати важко, адже такі поєдинки відбуваються раз у кілька місяців, якщо не років, натомість наші політики роблять Україні чорний піар чи не щодня. Перемоги братів Кличків хоч на якийсь час піднімають наш дух, але вони не можуть бути панацеєю для народу. Готових рецептів, як підтримувати свій моральний дух, немає, а сподіватися на те, що щось ззовні принесе в наше життя позитив — неправильно. Так, потрібно сподіватися на краще, радіти від перемог наших співвітчизників на рингах, але при цьому треба бути реалістом: у кожної людини є своє життя, і слід навчитися давати собі раду, знаходити свої перемоги. В наш непростий час є декілька правил, як справлятися з кризами. Риторика політиків, політологів і всіх, хто коментує ситуацію, яка нині склалася в Україні, повинна бути не такою драматизуючою і більш конкретною. Тому що поведінка та висловлювання політиків призводять до невпевненості людей, відчуття безперспективності та до зневіри в майбутньому. Я б порадив, що робити окремій людині, яка страждає від несприятливих обставин в житті, оскільки Україна складається з мільйонів окремих доль. Зрозуміло, що економічна криза вже зачепила всі сторони життя і стала об’єктивною реальністю. Її заперечувати не потрібно, натомість ситуацію слід прийняти, оцінити і шукати шляхи виходу. Тобто — не депресувати, склавши руки. Наприклад, оптимізувати власний бюджет. Коли ж людина відчуває, що в неї депресивний стан, не потрібно зволікати час у такому стані, тому що депресія має здатність поглиблюватися. Можна звернутися за допомогою до друзів, близьких, Бога, не заперечуючи допомогу фахівців — психотерапевтів, психологів, якщо навіть потрібно — психіатрів. Зрозуміло, що послуги приватних фахівців є недешевими, але в кожній поліклініці є фахівці, які можуть допомогти безкоштовно.

№229, вівторок, 16 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• У пошуках справжнього
• «Чорнобильські» закони є — грошей немає
• Коротко / УКРАЇНА

Коментарі читачів:

20.12.2008 16:03
І знову слушні поради читаємао у коментарі фахівця.Шкода,що програми "Свобода слова",яку вів мер Києва , і САвіка Шустера на ТРК "Україна" 19 грудня,пройшли після виходу цього матеріалу. Відтак вони була б хорошою ілюстрацією до багатьох суджень психіатра щодо відповідальності політиків і державників за духовне,психологічне самопочуття тих,кому вони адресують свою риторику.
Світлана Таращанська