версія для друку

Я відкриваю Фронт Змін

  Арсеній ЯЦЕНЮК, народний депутат України

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Поштовхом до написання цієї статті для мене стала нещодавно опублікований на одному з інтернет-сайтів лист Кирила Сєргєєва під назвою «Хочу таку партію!» В його зверненні я вкотре прочитав ідеї, співзвучні моїм думкам, про сильну державу з високими стандартами та прагненням нарешті побачити справжню партію, яка була б орієнтована саме на Україну.

Разом із Незалежністю України, 17 років тому, я розпочав свій самостійний життєвий шлях, як студент юридичного факультету. Моє становлення, як громадянина і політика, збіглося в часі із становленням Української держави. Від щирого серця тішився здобутками країни й переживав за її проблеми, але завжди робив для нашої держави те, що я вмів . Так буду продовжувати і надалі. Проте самотужки багато не зробиш.

Знаю те, що на цьому шляху я не один, поруч ідуть мільйони українців, мільйони не лише молодого покоління, а таких, як мої батьки, які пам’ятають історію і вболівають за майбутнє, таких як мої діти, які через певний період часу почнуть своє самостійне життя.

Моя мета і прагнення: щоб всі, незалежно від віку, статі, покоління й віросповідання були впевненні в майбутньому, яке залежить від нас і нашого вибору, в тому числі й через вибір політичних лідерів.

Країні необхідні сьогодні Зміни. Кардинальні Зміни, а не звичайне переформатування, яким ми живемо останні сімнадцять років. Маючи міцний історичний фундамент, ми повинні збудувати міцні стіни української державності.

Україну привели на роздоріжжя, через внутрішню слабкість та розбрат вона не здатна відповідати на сучасні виклики. Ні в політикумі, ні в суспільстві, ні в мене особисто немає остаточних відповідей на ці виклики. Тому я ділюся з вами своїми роздумами і запрошую вас до розмови та дій, щоб подолати першочергових 17 викликів за 17 років Незалежності України.

Найважливіший виклик — це Збереження демократії. Сьогодні демократія в Україні під загрозою. Вона не може персоніфікуватися, а її рівень залежити від того, хто і як з високопосадовців тлумачить цю основоположну цінність.

Весь історичний досвід української державності та розвиток світової сучасної європейської історії сформував у мене переконання, що Україна має бути парламентсько-президентською республікою. Наша держава не буде мати ні Царя, ні Цариці. Українське суспільство цього не сприймає.

Необхідно зупинити «українську традицію» вносити зміни до Конституції під ситуацію та особистість. В деяких проектах української Конституції, які розглядаються в сучасному політикумі, залишається тільки одне — вписати туди прізвища Президента, прем’єра та голови Верховної Ради України. І це може бути «вищою» формою української демократії?!

Завжди працював за принципом — «Влада це ярмо, а не реалізація особистої самозакоханості». В першу чергу, влада — це відповідальність політиків перед людьми. Головна вимога до політика — це виправдати довіру.

Сьогоднішня економічна криза, стала іспитом для політиків, які 17 років мали цей мандат на управління країною. І «завдяки» яким ця економічна криза була спровокована. Результат очевидний. Було би нечесно відокремитися від ситуації. За кожен день своєї роботи я маю звіт. На посаді міністра економіки, керівника Національного банку, першого заступника голови Одеської обласної держадміністрації, міністра закордонних справ, голови Верховної Ради, я робив все можливе, що від мене залежало. Але біда в тому, що я був один. Спрацювало правило — більша частина перемогла якісно іншу.

Скажу відверто — економічне цунамі безжалісне, і система влади країни до нього була не готова, навіть часто-густо підливала масла в огонь. Відсутність внутрішнього ринку, залежність від зовнішнього сектору , політичні та соціальні феєрверки на догоду політикам за рахунок державного бюджету, витрачання більше заробленого, відверта економічна брехня — ось корені української економічної кризи, але і це можна подолати.

На жаль, сьогоднішня криза вимірюється не лише цифрами, а в першу чергу людськими долями. Вона може перерости в кризу суспільно-політичну, культурну та духовну.

Економічна Криза; — це ще одна перепона на шляху розвитку Української держави. І таких перешкод буде чимало. Але важливо інше — чи знаємо всі ми, куди йдемо? Зараз я думаю про Національну ідею. Із прикрістю хочу зазначити, що у кожного «великого» політика є своя ідея, яку він ототожнює з національною.

Насправді ж Національна ідея — це збереження мови та культури, осмислення минулого та роздуми про сучасне, але не тільки це. У моєму розумінні, Національна ідея — це сильна держава і свідомий громадянин гордий тим, що він має український паспорт. Це родина, яка має за що жити, і дитина, яка має за що вчитися та знає куди вона піде працювати. Це майбутнє.

Закінчення на стор. «П О Д Р О Б И Ц I»

№229, вівторок, 16 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Навіщо нам вороги
• Бойова труба сфальшивила
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ

Коментарі читачів: