версія для друку

«Тоталітаризм загрожує не лише Росії, а й Україні»

У грудні відбудеться прем’єра фантастичного фільму «Населений острів», знятого Федором Бондарчуком за сценарієм Сергія та Марини Дяченків

  Катерина НОВИКОВА

ХОЧА ДІЯ КАРТИНИ ВІДБУВАЄТЬСЯ В XXII СТОРІЧЧІ НА ПЛАНЕТІ САРАКША, БАГАТО ЯКІ ДЕТАЛІ УПІЗНАВАНІ. АДЖЕ У ФАНТАСТИЦІ, ВВАЖАЮТЬ ТВОРЦІ, ТРЕБА ПОДОЛАТИ БАР’ЄР НЕВІРИ

ФОТО З АРХІВУ «Дня»

ФОТО З САЙТУ KINOPOISK.RU ФЕДІР БОНДАРЧУК НЕ ЛИШЕ ЗНІМАЄ СТРІЧКУ «НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ» ЯК РЕЖИСЕР, А Й ГРАЄ В НІЙ РОЛЬ ПРОКУРОРА

«Населений острів» являє собою екранізацію однойменного роману братів Стругацьких. Сценаристами кінопроекту стало подружжя Дяченків, яке пише в жанрі фантастики з 1994 року: їхньому перу належать 100 авторських книжок, безліч сценаріїв науково-популярних і художніх стрічок. Ми попросили Сергія й Марину поділитися враженнями від роботи над новим фільмом.

— Розкажіть, як почалася робота над сценарієм?

Марина: — До нас звернувся продюсер проекту Олександр Роднянський, з яким ми вже співпрацювали раніше. Ми одразу погодилися взяти участь у роботі над фільмом за романом наших улюблених авторів. Перший варіант сценарію режисер одразу прийняв, а потім уже розпочався творчий процес, коли ми вносили необхідні зміни.

— Наскільки сценарій відрізняється від книжки?

Марина: — Ми намагалися йти точно за книжкою, але, зрозуміло, там є деякі розходження. Це пов’язано з тим, що структура кіно менш вільна, ніж літературна; ми вдалися до змін, що, з нашого погляду, органічні, існують в рамках ідеї цього роману.

— Ваш співавтор — Едуард Володарський. Яка його частина роботи, а яка — ваша?

Марина: — До Володарського як до метра кінодраматургії звернулися продюсери з самого початку, але він чесно зізнався, що не любить фантастику. І в плані сценарію запропонував військову драму, що мала, безумовно, свої переваги, але не відповідала задуму режисера, оскільки до фантастики в широкому сенсі не мала жодного стосунку. Тому ми починали роботу з нуля.

— У процесі створення сценарій переписувався близько тридцяти разів — що хотів побачити в ньому режисер і чим не влаштувала Бондарчука робота Володарського?

Сергій: — На це запитання, напевно, зможе краще відповісти сам Бондарчук; що ж до Володарського, то він — один із моїх вчителів і дуже шанована мною й Мариною людина. На самому початку роботи перед нами стояло складне художнє завдання — вибудувати все на побутовому рівні, на рівні деталей, взаємин людей таким чином, аби читач і глядач у це повірили. Адже у фантастиці найважче — подолати бар’єр недовіри. Коли люди бачать титри «Планета Саракш», їхня підсвідомість не приймає цього. І треба було зробити так, аби той чужий світ і його жителі стали своїми, а їхні емоції викликали співпереживання. Не кожному письменнику або сценаристу це до снаги.

Марина: — Я думаю, що наш сценарій відрізняється від сценарію Володарського передусім жанровими особливостями. Треба було, з одного боку, представити нашого сучасника — землянина ХХ ст., який потрапив з щасливого й гармонійного світу Полдня на планету з абсолютно іншим устроєм. У життя Саракша ми прагнули привнести елементи того, що нас оточує, оскільки вигадані події цікаві глядачеві лише тоді, коли мають відгук у його душі, коли проводиться паралель із тим, що людина вже випробувала. Ми намагалися досягти філософського узагальнення, а військова драма не могла вирішити це художнє завдання.

«ГОЛОВНЕ — НЕ ВТРАТИТИ ДУХ РОМАНУ»

— Що було найскладнішим під час написання сценарію?

Марина: — Певний страх не зашкодити, не втратити духу роману. Ми наважилися на це одразу, але потім виникали моменти, коли ми побоювалися, що виявимося не гідними наших вчителів.

— Як ви думаєте, наскільки актуальною є тема роману в наш час — адже його написали сорок років тому?

Марина: — Безумовно, тема не лише не застаріла, а з кожним роком набуває більшої актуальності. Ідея глобального промивання мізків, маніпуляції великими групами людей — усе це в нас є. Крім того, тоталітаризм, що загрожує всім, не залишився в минулому; можливо, він чекає людей у майбутньому. Це виклики, загрози людству, на які йому доводиться відповідати кожні декілька десятиліть. Тобто роман, написаний у 1960-х роках, виявився дуже актуальним зараз, і, гадаю, буде актуальним завтра, післязавтра...

— Продовжуючи питання про актуальність — наприклад, що робити з такими реаліями роману, як всесвітній комунізм, що переміг на Землі, а також із зображенням планети Саракш як заповідника проклятого капіталізму?

Марина: — Річ у тім, що комунізм залишається за кадром, це світ Полдня, створений братами Стругацькими, звідки з’явився Максим, головний герой «Населеного острова». У Стругацьких є цикл романів, повістей про Полдень, це світ перемоги комунізму, де реформа системи освіти, виховання породила нову людську генерацію, співтовариство творчих, вільних людей. І однією з проблем, що стояла перед нами, було пояснити сучасному молодому глядачеві, звідки взявся цей хлопець. Ми вирішили це завдання, як могли, але, напевно, різні люди фільм сприймуть по-різному, оскільки він багаторівневий. Школяр побачить там дію, погоні, поєдинки, студент відчуває вищий прошарок, хтось відкриє прошарок політичний, соціальний, філософський, хтось відстежить історію кохання. А шанувальники Стругацьких, безумовно, розпізнають і світ Полдня.

Сергій: — Передати в жанровому фільмі, розрахованому на масову юнацьку аудиторію, дух і глибину роману було від початку творчою проблемою. Але, незважаючи на обмеженість екранного часу, мені здається, нам вдалося передати відчуття фантастичного світу через особистість, реакції й емоції нашого героя. Він дуже тривалий час реагує на те, що з ним відбувається, з усмішкою, доброзичливо, як блаженний. Лише потім до нього прийде розуміння ситуації. Ми не показували Землю в майбутньому у вигляді величезних міст і щасливих людей; дія відбувається лише на планеті Саракш. Проте світ Полдня там є. Якщо він не буде активним, то це наша невдача.

ПРО ВПЛИВ КІНОФАНТАСТИКИ

— Яким є зараз, на вашу думку, вплив кінофантастики на глядача? Чи можуть такі фільми примусити глядача замислитися, чи, може, це лише розвага?

Марина: — Вплив кінофантастики колосальний. Адже сучасний світ влаштований так, що з розваги виростає щось більше. Книжки також свого часу створювалися як забава, і лише потім закладена в них мудрість почала сприйматися людьми. Скоро говоритимуть, перефразовуючи Висоцького: «Потрібні фільми в дитинстві ти дивився», бо фантастичні стрічки виховують у молодого покоління бажання бути сильними, мужніми, добрими, щирими. Можливо, я видаю зараз бажане за дійсне, але навіть екранізовані герої коміксів — спадкоємці Д’Артаньяна. Адже якщо раніше хлопці читали книжки про трьох мушкетерів і мріяли бути схожими на них, то персонажі сучасних фантастичних фільмів розбурхують уяву, примушують нас подивитися на небо й замислитися — можливо, там, серед зірок, є інші світи? Можливо, шлях людства від печер до творчості, науки, мистецтва — це і є справжнє диво?

Сергій: — Я думаю, що в найближчі десятиліття більшість фільмів належатиме до жанру фантастики. І це невипадково, бо з допомогою такої парадоксальної, яскравої, видовищної форми можна достукатися до багатьох людей. Фантастика може навчити вирішувати етичні проблеми, а також ті соціальні завдання, з якими людству ще тільки належить зіткнутися з розвитком цивілізації. Є декілька культових фантастичних фільмів, що стали кров’ю й плоттю громадської свідомості та підсвідомості. Наприклад, «Чужий», «Володар кілець», «Матриця», яка стала кодовим фільмом для декількох поколінь. І я дуже сподіваюся, що «Населений острів» виявиться в тому ж ряду, адже пострадянське кіно вперше змогло вирішити проблеми кінофантастики на такому рівні. Для цього знадобилися величезні кошти, праця фахівців, синтез технічних і творчих зусиль, за допомогою яких змогли побудувати світ іншої планети, перенести туди наші земні проблеми й показати їх у такому ракурсі, щоб люди замислилися над багатьма речима, а молоді хлопці й дівчата могли взяти позитивний приклад з головних персонажів.

— Постає питання в суто російському контексті. Зараз Росія стає дедалі більш тоталітарною країною, оспівується світле сталінське минуле й тому подібне. Чи буде фільм Бондарчука викликом у такій ситуації, чи пробудить він хоч якісь дискусії, чи, може, все перетворять на розвагу?

Марина: — На наш погляд, процеси, що відбуваються в Росії, не такі жахливі, як заведено говорити в нас, хоча певні складності там є. Але вони є у будь-якій країні. Тінь Сталіна — це, на мою думку, просто лякалка. А тоталітаризм загрожує не лише Росії, а й Україні. Адже боротьба з тероризмом призводить до загальної керованості, а загальна керованість дорівнює тоталітаризму. Усе елементарно й без Сталіна. Щодо виклику, безумовно, фільм містить якісь політичні нотки, але загалом він не про це. Адже тоталітаризм — це не те, що ми собі вигадали, а те, що вже дише нам у потилицю. У нас є лише ілюзія свободи, насправді ж ми всі керовані в сучасній реальності.

Сергій: — Можу лише повторити: фільм — не відображення якогось політичного моменту. Його проблематика — можливість керування людською свідомістю — існувала й 400 років тому, тільки тоді вона звучала інакше. Такого охоплення інформаційного простору, такого величезного поля для можливості маніпуляцій у минулому не було. А зараз воно більшає з кожним роком, і тому ця стрічка — узагальнений погляд на подібні речі й у минулому, й у сьогоденні, й у майбутньому. Також хочеться сказати, що в будь-якому фільмі або романі є те, що протиставляє країни й культури. Тут, навпаки, є багато об’єднувальних моментів для Росії й України — наше спільне минуле, тоталітарний режим, пов’язаний зі Сталіним. До того ж, зйомки фільму відбувалися здебільшого в Україні, в Криму, який став планетою Саракш; прем’єрні покази фільму проходитимуть у Києві й Одесі. Таким чином, ми намагалися об’єднати наші країни, донести до людей те, що в нас спільний менталітет і проблеми теж спільні.

— Чи вдалося вам втілити в сценарії все, що хотілося, а режисеру — показати це?

Марина: — Таке відчуття, що нам вдалося дуже багато чого. Справа в тому, що кіносценарій — це дуже складний документ, де ми повинні враховувати побажання режисера і продюсера, а також технічні можливості. Можливо, якби в якомусь ідеальному світі зйомки тривали не сім місяців, а 70, можна було б щось ще додати, вигадати, підтягнути. Але нам здається, що, виходячи з поставлених перед нами задач, вийшло майже все.

Сергій: — За моєю спиною багато фільмів, і тому мені дуже знайоме крижане дихання бюджету, коли потрібно то обрізати якісь сцени, то замінити масовку загальними планами та інше. Тут я вперше як сценарист не тільки не відчував себе калікою, а відчував дійсно творчо вільною людиною. Завдяки тому, що продюсери та режисер не пожаліли грошей, навіть вклали в цей проект свої власні кошти, вперше вийшов такий вільний фільм на пострадянському просторі.

— А що найбільше вразить глядачів?

Марина: — Думаю, що вразить головний герой своєю харизматичною зовнішністю й внутрішньою неоднозначністю.

Сергій: — Упевнений, що всі дівчата закохаються в Степанова (який грає Максима, головного персонажа).

Марина: — Захоплять батальні сцени, зйомки поєдинків, зроблені на рівні голівудського кіно, адже «Населений острів» унікальний тим, що поєднав у собі масове блокбастерне кіно та авторський підхід, чудові акторські ролі й величезну масовку. А глядача, який сприйняв цей фільм у всьому його різноманітті, вразять розроблені братами Стругацькими ідеї, які ми намагалися зберегти й донести до аудиторії в повному обсязі.

— Чи просувається екранізація ваших власних книг — роману «Відьмин вік» та повісті «Дві»?

Марина: — Роман «Відьмин вік» перебуває зараз у стані легкої заморозки, тому що троє режисерів, які намагалися взятися за цей проект, через різні причини були відхилені продюсером Ігорем Толстуновим. Зараз ми розглядаємо різні можливості реалізації цієї ідеї і сподіваємося, що це станеться незабаром. Що стосується повісті «Дві» — вона також у підвішеному стані, але ми не втрачаємо надії, адже в кіно з десяти проектів проходить, щонайбільше, два.

Сергій: — На додаток хочу сказати, що секрет цієї повісті в тому, що один із головних персонажів був створений під одного з братів Кличків. Зараз продюсери в процесі переговорів зі спортсменами, і буде чудово, якщо вони порозуміються. Ця повість — й історія кохання, і нестандартний погляд на внутрішній світ боксера, який проявляється досить незвичайно та цікаво. Також звертають увагу на наш останній роман «Vita Nostra», визнаний кращим фантастичним твором початку XXI століття на фестивалі «Єврокон» у Москві, хоча він досить складний для екранізації. І я дуже сподіваюся, що «Населений острів» буде мати успіх і додасть нового імпульсу фантастичному жанру як такому.

— І на завершення — що б ви побажали читачам «Дня»?

— Ми бажаємо всім читачам нового, спокійного, світлого дня, щоб турботи про кризи, хвороби, майбутню зиму та інші прикрощі пішли від них якомога далі, а на зміну прийшли впевненість та спокій. Нехай дитина підійде й поцілує їх у щічку, вони обіймуть її у відповідь, і тоді все буде добре.

№219, вівторок, 2 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• МОЗАЇКА

Коментарі читачів: