версія для друку

Добра освіта — дуже цінний капітал

Краще вкладати гроші в навчання інвалідів, ніж в соціальну допомогу

  Ігор ОЛЕКСАНДРІВ

3 грудня — Міжнародний день інвалідів. Історія його відзначення почалася у 80-х роках минулого сторіччя, коли ООН проголосила 1983—1992 роки десятиліттям інвалідів. Почалася активна робота із вжиття заходів для покращання життя людей з особливими потребами... Якщо раніше основними проблемами були турбота про них, то в останній роки актуальним стає питання освіченості. Про це добре відомо президенту Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» професору Петрові ТАЛАНЧУКУ, першому міністрові освіти незалежної України, адже 10 років поспіль цей навчальний заклад дає шлях в життя тисячам молодим людям з обмеженими можливостями. Про нелегку та благородну роботу Петро Михайлович розповів «Дню».

— Започаткувати такий особливий учбовий заклад — непроста справа. Що було найважчим і що допомогло вам у вирішені цієї важливої справи?

— Коли за допомогою небайдужих людей я почав цю роботу, розумів що буде важко. Найважче — долучити до справи якомога ширше коло людей, які хочуть хоч трохи компенсувати соціальну несправедливість у нашому суспільстві. Вищу освіту дітям з особливими потребами та обмеженими можливостями ми даємо на совість

— Які завдання ставите ви перед собою та колективом викладачів нині?

— Поки що нам далеко до розвинених європейські країни у напрямку задоволення потреб інвалідів: Європа багато зробила для їхньої інтеграції в соціально-корисне життя. Головне наше завдання як вищого навчального закладу — дати всім бажаючим якісні знання, що відкривають шлях до практичної самореалізації. Якісне навчання в нас залежить перш за все від викладачів — ми не тільки залучаємо до співробітництва видатних педагогів, але й вирощуємо своїх, стимулюємо наукову та викладацьку діяльність студентської молоді, яка бажає викладати саме в нашому університеті.

Далеко за прикладами ходити не треба. Одна з багатьох — це випускниця факультету філології та масової комунікації 2008 року магістр журналістики Тетяна Карпенко вже викладає на рідному факультеті. Таких багато й ми пишаемось ними, бо саме вихована у нас зміна спроможна розуміти та вчити дітей з особливими потребами.

Є чимало питань, котрі вимагають чіткого наукового осмислення, обгрунтовання. Для людей з різними видами захворювань є дуже важливим спілкування зі своїми однолітками . Тому треба виховання, і навчання здійснювати разом. А далі має бути доповнююча частина, яка враховуватиме специфіку захворювань: варто діяти методом дозування матеріалу, додаткового терміну навчання. Ми над цим працюємо і будемо розширювати нашу службу адаптації та реабілітації.

— В університеті «Україна» навчаються не тільки інваліди. Розкажіть докладніше про контингент студентів університету. Чи займаються студенти науковою роботою, які досягнення в цій сфері

— У мене часто запитують чому, створюючи університет «Україна», ви обрали шлях надання можливостей одержати освіту всім охочим? Вважаю, що поки система освіти працює без перебоїв, поки обдаровані діти можуть поповнити лави освічених людей, доти в суспільстві не відбувається потрясінь. Дуже важливою для нас справою є підтримка і розвиток талановитих науковців із числа інвалідів. Національна Асамблея інвалідів України підтримує проведення Всеукраїнського конкурсу наукових робіт студентів з інвалідністю і започаткувала стипендії кращим студентам-науковцям із числа інвалідів.

Кількість інвалідів в Україні, за даними експертів, складає близько 6 млн. осіб різних груп захворювань. Серед них є багато працездатної молоді й їм треба допомогти отримати хорошу професію — з цього отримають користь і вони, і суспільство. Я вважаю, що вітчизняних інвалідів зараз турбує шмат хліба та як зберегти самоповагу на тлі мізерних пенсій. Неможна визнати нормальним, якщо права інвалідів защемлені. На перший погляд така хороша справа, як започаткування інтернатів, але вона також погана, бо ми ізолюємо людей, робимо з них якусь касту, розвиваємо комплекс неповноцінності. Мова повинна йти про започаткування нової системи захисту, коли інваліди інтегруються в життя суспільства. Вони повинні мати однакові права та обов’язки. Тому краще вкласти гроші в їхнє навчання та працевлаштування, ніж у соціальну допомогу.

— Очевидно, в університеті ви знайомитеся зі складними долями талановитих дітей, з тим як вони долають труднощі. Чия доля вас найбільше вразила?

— Один з наших випускників, 25-річний Геннадій Горовий з Київщини вибрав незвичайну для незрячої людини професію — журналістику. Повна сліпота катастрофою для нього не стала — він живе у творчому світі, удосконалюється, пише чудові вірші. Коли хлопець вступив до університету, в його творчій папці лежало чотири вірші. Тепер він автор декількох збірників віршів, постійно публікується у різних періодичних виданнях, як молодий поет та прозаїк, має призи та грамоти, є лауреатом премії «За творчі досягнення». Хочу наголосити, що не в наших можливостях повернути людям зір, можливість повноцінного руху чи інші фізичні можливості, але комфорт їхнього життя у великій мірі залежить від нашого до них ставлення.

№219, вівторок, 2 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Любові спонсорів на всіх не вистачає
• Як вберегти авто
• Коротко / СУСПІЛЬСТВО

Коментарі читачів: