версія для друку

Чому обвалилась економіка

Сергій ЄРМІЛОВ: Держава сприяла кризі, оскільки не стимулювала інвестицій у внутрішній ринок

  Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, «День»

ФОТО УКРІНФОРМ

ФОТО З АРХІВУ «Дня» ЯКЩО БУДУТЬ ЗУПИНЕНІ ДОМЕННІ ПЕЧІ ТА КОКСОВІ БАТАРЕЇ, ТО НАВІТЬ ЗА УМОВ ВІДНОВЛЕННЯ РИНКУ РЕАНІМУВАТИ ЇХ БУДЕ МАЙЖЕ НЕМОЖЛИВО ЧИ ДУЖЕ-ДУЖЕ ДОРОГО...

Криза в Україні поки ще не досягла тієї фази, щоб працювати на оновлення країни й економіки. Про це можна судити з настрою екс-міністра енергетики, а нині директора Інституту проблем екології та енергозбереження Сергія ЄРМІЛОВА. За його словами, нових замовлень інститут зараз не має — живе поки за рахунок старого портфеля.

— Коли в країні раптом обвалилася економіка, всі зрозуміли вагомість провідних галузей, що першими прийняли на себе удар світової кризи й, відповідно, дуже постраждали. Ви підтверджуєте, що економічна криза в Україні викликана насамперед ситуацією в металургії й хімії? Чи, може, винна в цьому здебільшого фінансова сфера? А можливо, обидва ці сектори?

— Безумовно, такі галузі, як металургія й хімія, ця біда не може не зачепити. В умовах світової кризи не постраждає лише той, хто веде натуральне господарство на своєму хуторі, та й то лише доти, доки корова не здохне й не доведеться йти на ринок і купувати нову. Криза нас дуже зачепила. Адже Україна дедалі більше інтегрується в світову економіку, є експортноорієнтованою країною за базовими галузями, але із загальним негативним торговим балансом. Гадаю, наслідком усього цього будуть надзвичайно болісні процеси, а пошук виходу буде дуже важким, а для деяких підприємств — навіть смертельним. Якщо криза, як передрікають деякі відомі експерти, затягнеться на 2,5—3 роки, навряд чи знайдеться підприємство, здатне протриматися такий термін, працюючи зі збитками. Коли йдеться про якийсь короткостроковий період, то його ще можна прожити, використовуючи запаси. Але тривалий час у такому режимі, особливо великому підприємству, не вистояти.

— А чому такі країни, як Китай, Туреччина, Росія виявилися за конкурентоспроможністю в кризових умовах попереду нас, зокрема, їхні сектори металургії й хімії?

— Я б не став казати, що російська металургійна промисловість більш конкурентоспроможна, ніж наша. І те саме стосовно китайської або турецької. Там з’явилися передові підприємства й технології, але напередодні кризи ми були приблизно на одному рівні, а ті інвестиції, що вливалися в наші підприємства, дозволяли цих конкурентів на півкроку або крок випереджати. Біда в тому, що 80% продукції металургії України використовувалося за межами нашої країни.

Якщо раніше ми експортували метал до Китаю, країн Південно-Східної Азії, Америки та Європи, то тепер усі захищають свої ринки й виробників, відмовляючись від імпорту. А Китай, наприклад, з імпортера перетворився на потужного експортера, причому за рахунок зниження внутрішніх цін на різні види енергії й сировини. Те саме відбувається й у Туреччині. А от у Росії 80% поставок продукції металургії припадає на внутрішній ринок. Якщо припустити, що всі відмовляться від імпорту, то Україна, наприклад, втратить 80% замовлень, а Росія — всього 20%.

Звісно, дається взнаки й те, що наша металургійна промисловість модернізацію не встигла закінчити — вона її лише почала. Добрих прикладів багато, проте жодне підприємство реконструкції не закінчило. Активно проводилася ця робота на Алчевському меткомбінаті, який був за передовими технологіями на першому місці, але довести справу до кінця не встиг. Не вистачило приблизно півтора року або навіть менше. А якби підприємство закінчило ці роботи, то стало б найкращим на території колишнього СРСР. Утім і в цьому випадку Алчевський завод не був би на всі сто відсотків захищений від кризових явищ і не зміг би, за відсутності внутрішнього українського ринку для своєї продукції, повністю використати виробничі потужності, розраховані на випуск семи—восьми мільйонів тонн металу. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія, пов’язана з економічною політикою держави.

Фахівці підрахували: щоб збільшити внутрішній ринок на мільйон тонн сталі, треба спрямувати 40 мільярдів гривень інвестицій у транспорт, будівництво, енергетику. Але під час кризи якраз відбувається скорочення споживання металу. Тож я думаю, що в найближчій перспективі навряд чи вдасться істотно наростити внутрішнє споживання.

— Але ми ж узяли величезний кредит — 16 мільярдів доларів.

— Країна отримала лише частину цієї суми — перший транш, але я бачу, що значну частину вже витратили на підтримку гривні й банківської системи, а простою мовою — на збереження дешевого долара. Але зараз ці гроші закінчилися, й долар знову злетів. Виходить, просто викинули гроші. Це безрозсудна політика. Нацбанк не узгоджує своїх дій з урядом. А ті, хто міг би їх координувати, — Президент, його Секретаріат, Верховна Рада — лише вносять розбрат.

— Але все ж таки держава мала намір допомагати металургам... Принаймні, такі розмови були.

— Держава ще до кризи зробила свій внесок у погіршення стану металургійних підприємств. За останні три—чотири роки в декілька разів, причому необгрунтовано, зросли тарифи для них на послуги держмонополій — це транспорт, енергетика, декілька разів підвищувалися ставки акцизів, індикативні ціни. Для пояснення скажу, що промисловість лише цього року на своїх плечах винесе додаткові 12,5 млрд. грн. перехресного фінансування дешевих енерготарифів для населення й деяких пільгових груп споживачів. Якою має бути прибутковість підприємств? Працюючи в такій ситуації, чимало власників не йшли шляхом реінвестицій капіталу в модернізацію, а виводили його за кордон, і назад він уже не повертався. Здебільшого намагалися купувати підприємства за кордоном — інвестували в чужі галузі, по суті, в конкурентів. Причому всі без винятку — я не можу назвати жодної фінансової групи, яка б цим не займалася. Якщо ви купуєте за українські гроші завод у Європі або Америці, отже, ви поліпшуєте життя там, а не думаєте про свої підприємства, їхні колективи, свою країну, врешті. Історії відомі випадки, коли іноземні компанії купували підприємства в інших країнах лише для того, щоб закрити їх і таким чином прибрати конкурентів. Ми ж робили все навпаки — розвивали закордонні заводи, забуваючи про свої. І тут роль держави теж була негативною — вона не стимулювала інвестиції у внутрішній ринок і, відповідно, не стримувала інвестиції у зовнішній. Усе це й сьогодні дуже тисне на цей сектор. Тут, звісно, потрібен кваліфікований об’єктивний аналіз і адекватні невідкладні заходи на найближче майбутнє. Але цим ніхто не зацікавлений сьогодні займатися: ні Президент, ні уряд, ні Нацбанк, ні власники підприємств, оскільки кожний з них зіграв свою роль у привнесенні національних особливостей у нинішню фінансово-економічну кризу. За це доведеться нести відповідальність. Хтось збанкрутує, хтось втратить довіру народу, а отже й владу. Сподіватимемось, що на зміну прийдуть інші — чесні політики, які й виправлять ситуацію.

— Зараз чимало людей говорить, що криза може зіграти для країни позитивну роль...

— Так, як очисна клізма...

— А чи вірите ви в те, що за ці декілька років кризи може статися довгоочікувана реструктуризація економіки, й ті галузі, що їй не потрібні, просто відімруть, а натомість з’явиться щось нове.

— Галузі країні потрібні всілякі й різні, якщо вони працюють прибутково, забезпечують соціальні стандарти своїм працівникам, створюють додану вартість, валовий внутрішній продукт, приносять до країни валюту, експортуючи свою продукцію в інші держави. А щоб вони (галузі) були такими, держава має вести розумну економічну політику, підкріплену політичною стабільністю. Ось цього в нас немає взагалі. У цьому сенсі ми — унікальна країна, що й в умовах вкрай важкої економічної кризи продовжує воювати... Наприклад, просто за те, хто першим виступатиме по телевізору.

— Отже, металурги поки не відчули дієвості антикризової державної програми?

— Певною мірою її, можливо, відчули власники підприємств, що працююють зараз зі збитком. За підсумками останнього місяця, він у них мусив дещо скоротитися. Але рано чи пізно в них вичерпаються можливості фінансувати свої нерентабельні виробництва. Їх закриють, людей звільнять, а обладнання, зрештою, піде в металобрухт, бо в металургійній і хімічній промисловості агрегати працюють безперервно й практично ніколи не зупиняються. Доменну піч можна поставити на ремонт лише один раз за весь термін її експлуатації, й до цього треба довго готуватися. А коксові батареї взагалі не можна гасити. Якщо ж ми доживемо до того, що будуть зупинені домни й коксові батареї, то навіть при поновленні ринку реанімувати їх буде майже неможливо або дуже-дуже дорого.

— Антикризова допомога металургійним підприємствам, а, судячи з ваших слів, її в обмеженому розмірі, але все ж таки надали, мала б забезпечити вашому інституту додаткові замовлення, спрямовані на енергозбереження.

— У нас було достатньо замовлень. Я вчора інформував уряд, що ми розпочали розробку різних програм, причому не лише для металургії, а й для інших галузей, зокрема, для енергетики й комунального господарства, на 5,8 мільярда доларів. З них у стадії реалізації (розпочато будівництво й закуплено обладнання) — на 1,9 мільярда доларів. Це величезні інвестиції, яких у нас не було з часів СРСР. Причому наші екологічні та енергозбережні проекти займають там не більш як 20%. Левова частка — інвестиції в основне виробництво.

— І як йдуть справи?

— Можу сказати, що на Алчевському комбінаті з 17 інвестпроектів поки ще в роботі два, й серед них один — наш. Для нього є фінансування, тому що готовність там 90%, а інвестори — банки різних країн, зокрема, європейські та японські, розуміють, що такі об’єкти не можна кидати. А якщо раптом у когось з учасників трапиться дефолт, то роботи припиняться, а мільйони доларів, витрачені на проектування, будівництво й закупівлю обладнання, буде просто викинуто на вітер. Віддачу від них навряд чи колись отримають. Тому ми вважаємо, що держава просто зобов’язано насамперед сприяти введенню в експлуатацію таких об’єктів, куди вже вкладені величезні гроші. Тим паче, що там використані суперсучасні технології, створені на основі останніх досягнень науки й техніки. Якщо держава зробить це, тоді наша промисловість підвищить свою конкурентоспроможність. Скоротиться споживання енергоресурсів, залежність від зовнішніх джерел їх постачання, зменшиться навантаження на екологію. Подивимося, що буде робити держава. Можливо, вона й допоможе...

Днями прем’єр говорила про наміри вкласти великі кошти в енергетику та вугільну промисловість. Як ви дивитеся на таку можливість? Це реально в нинішніх умовах?

— Я знаю, про що йдеться з розмов з відповідними фахівцями. І вважаю, що виконати все це можна буде дуже нескоро, а тому на нинішню ситуацію ці заходи не зможуть позитивно вплинути... З упевненістю можна сказати, що все це протягом найближчих років не можна буде здійснити. Адже слід враховувати, що серйозний інвестпроект, здатний забезпечити помітний позитивний макроекономічний ефект, має цикл здійснення не менш як п’ять або шість років. І якщо в країні є вже розпочаті проекти, профінансовані на 90%, то, на мою думку, підтримувати слід саме їх, щоб якнайшвидше їх реалізувати й отримати економічний ефект. Але про це, на жаль, не йшлося.

— Наскільки готова наша промисловість до нових газових цін? Чотириста доларів за тисячу кубометрів — це просто лякалка, що має на меті примусити Україну скоріше повернути борги? Чи ж для цього є економічна основа?

— Насправді сьогодні середня ціна газу в Європі нижча за 300 доларів, і вона падатиме, бо формула ціни газу виходить з нафтового еквівалента з певним часовим лагом. Оскільки ціна на нафту падає декілька місяців, то до середини наступного року газ іще подешевшає й коштуватиме в Європі не більш як 200 доларів. Відповідно, в Україні, навіть якщо будуть суто ринкові, а не перехідні ціни, вони повинні бути істотно нижчими за 200 доларів (на вартість транзиту через Україну) й принаймні не вищими, ніж тепер. А «політична» або спеціальна ціна для України навряд чи буде прийнятною... Тож я не думаю, що ціна 400 доларів для України реальна. Як планують країни ОПЕК, середньозважена ціна на нафту наступного року становитиме 70 доларів. І газ для нас, швидше за все, не подорожчає. Крім того, варто знати, що нинішня команда менеджерів НАК «Нафтогаз України» здійснила в цій справі маленьку революцію. Якщо попередній менеджмент не приділяв уваги створенню запасів газу, чим створював значні ризики для України в зимовий період, то команда Олега Дубини змогла закачати 17,5 мільярда кубометрів власного, підкреслюю — власного газу. І якби не криза, то фінансовий план НАК було б виконано, й не було б проблем з оплатою газу «Газпрому». Але оскільки економіка в зв’язку з кризою використала в останньому кварталі газу на 4 мільярди кубометрів менше, ніж передбачається, а це приблизно 800 мільйонів доларів, то це саме та сума, якої бракує, щоб погасити борг «Газпрому». Причому в Росії добре розуміють фінансові проблеми, пов’язані з наповненням підземних газосховищ. Адже закачування йде саме тоді, коли падає споживання й платити, звісно, нічим. Але з початком холодів зазвичай починається відбирання газу зі сховищ, і після цього надходять гроші. Я передбачаю й навіть упевнений, що «Нафтогаз» і «Газпром» обов’язково домовляться. А до середини зими боргу вже не буде.

— Зараз, у зв’язку з кризою, промисловість і комунальне господарство споживають менше не лише газу, а й вугілля. Чи не можна скористатися цим, і на основі Кіотського протоколу заробити якісь гроші для країни?

— На кризі не заробиш. Треба знижувати питомі величини. Якщо ми на вироблення кіловат-години, завдяки впровадженню енергозбережних технологій, витратимо менше вугілля, ніж раніше, й скоротимо таким чином викиди СО2, то зможемо продати запроваджену нам за цим протоколом квоту на викиди парникових газів. Це стосується підприємств. Але може заробляти й держава загалом. Україна сьогодні має квоту для щорічного продажу на рівні 300 мільйонів тонн, а це 3 мільярди євро. Але жодної тонни поки не продано.

— Чому? Не вміють, не знають як?

— Це питання до уряду — ми займаємося корпоративним сектором. Але можу сказати, що гаяння часу в цьому питанні дуже небезпечне. Особливо великий запас квот має Росія — 2,5 мільярда тонн. Якщо вона їх викине на ринок, то ми вже нічого не продамо (пропозиція перевищує попит, за нашими підрахунками, в 13 разів), хоча ще нещодавно ми випереджали сусідку приблизно на шість місяців у розробці так званих національних процедур. Хто першим завершить їх випробування і вийде на ринок — той буде з грошима. А уряд чомусь зволікає...

№219, вівторок, 2 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Хто пріоритетніше?
• У період смути — не до марнотратства
• Коротко / НОВИНИ КОМПАНIЙ

Коментарі читачів: