версія для друку

Уперед, до Європи! Енергетичної

  Юрій РАЙХЕЛЬ

У Відні успішно завершився перший раунд переговорів між Євросоюзом і Україною про вступ нашої країни до європейського Енергетичного співтовариства. «Перший раунд переговорів із делегаціями Молдови та України продемонстрував, що ми зможемо просуватися швидко і, ймовірно, вже 2009 року зможемо успішно завершити переговори», — заявив єврокомісар з енергетики Андріс Пієбалгс. За його словами, в першій половині грудня ЄС планує розпочати аналогічні переговори з Туреччиною. Договір про Енергетичне співтовариство, спрямований на створення єдиного ринку електроенергії та газу, вже об’єднує 27 країн Євросоюзу і балканських держав.

Значення такої інтеграції для України цілком зрозуміле. По-перше, в перспективі ми зможемо експортувати до європейських країн досить велику кількість електроенергії. Товар це ходовий. У країнах південної Європи і на Балканському півострові є певний дефіцит електроенергії. За ходовий товар можна отримувати непогані гроші. Тим більше, що на українських електростанціях є певний надлишок потужностей. Завантаження електростанцій створить стійкий попит на енергетичне вугілля, що буде дуже до речі нашим шахтарям. По-друге, приєднання до європейської електроенергетичної системи посилить стійкість нашої власної системи за рахунок можливого перетікання електроенергії в зв’язку з тим, що не збігаються пікові навантаження в часі. По-третє, перехід на європейські енергетичні стандарти поліпшить якість нашої електроенергії, що позитивно відіб’ється як на промисловості, так і на побутовому споживанні. По-четверте, синхронізація енергосистем України і ЄС збільшить експортний потенціал нашої країни в електроенергетиці приблизно в шість разів.

На цьому вельми привабливому шляху є й певні складнощі. Насамперед вони пов’язані з тим, що наша електроенергетична система вельми застаріла. Починаючи від агрегатів на електростанціях і закінчуючи лініями електропередач, які перебувають на рівні 50—60 рр. минулого сторіччя. Лише за рахунок доведення рівня втрат при передачі електроенергії та власних потреб електростанцій до європейського рівня ми можемо отримати додатково для експорту від 15 до 20% електроенергії. Практично потрібно замінити все: котли, турбіни, генератори, трансформатори, як уже говорилося, і лінії електропередач. За деякими підрахунками, на це буде потрібно до 150 млрд. доларів.

На перший погляд, сума для нашого сьогоднішнього становища астрономічна. Але не все так страшно, як іноді здається. По-перше, всі гроші відразу не знадобляться. Цей процес займе досить багато часу. Тим більше, що відразу всі електростанції зупинити не можна. Не сидіти же самим без електроенергії! По-друге, гроші знайти можна. У своїх інвесторів і зарубіжних. Незважаючи на кризу, у вигідну справу гроші завжди вкладають охоче. Потрібно створити такі умови, щоб потенційні інвестори в чергу ставали, а не лякалися, що в них через два роки відберуть об’єкт, у який вони вклали вже чималенькі гроші. Адже такі випадки вже були. Кожен новий кабінет починає з того, що намагається переглянути умови роботи з інвесторами. По-третє, повна реконструкція української електроенергетики дозволить завантажити вітчизняне енергетичне машинобудування та електротехнічну промисловість, які у свою чергу потребують значної реконструкції. Ланцюжок досить довгий і закінчується на металургах і хіміках, які отримають довгострокові замовлення. Додатково потрібно зупинитися на атомній енергетиці. Одним вугіллям у електроенергетиці ми не обійдемося. Без розвитку власної бази виробництва ТВЕЛів для атомних електростанцій електроенергетику не підняти. Наші атомні електростанції не менше, а навіть більше за інші потребують докорінної реконструкції й переходу на більш безпечні реактори 5 і 6 покоління, як у Європі та Північній Америці. І це також завантаження для нашої промисловості. І ще одна дуже важлива обставина. Перехід на новітні технології виробництва електроенергії в декілька десятків разів зменшить викиди до атмосфери від електростанцій, що вкрай важливо для великих промислових центрів, оскільки техногенне навантаження на довкілля в них понад усякі межі.

Тепер перейдемо до улюбленої теми наших політиків — газу. Адже європейське Енергетичне співтовариство створює єдиний ринок не лише електроенергії, але й газу. Вигоди України і тут абсолютно очевидні.

Європа зацікавлена в безперебійному постачанні газом і тому її в певній мірі непокоїть стан нашої газотранспортної системи. За різними оцінками вона зношена на 47—55%. Але наші європейські партнери готові вкладати досить великі гроші в модернізацію української ГТС. Другий не менш важливий аспект. Європа зацікавлена і в підземних сховищах газу (ПСГ), які має в своєму розпорядженні Україна. За рахунок додаткових потужностей ПСГ ЄС може створити додаткові резерви газу, а Україна зможе підвищити до середньоєвропейського рівня плату за зберігання транзитного газу в ПСГ, що може збільшити їхню прибутковість мінімум у 2,5 разу. Але ця обставина, яка, поки що, грає на нашу користь, не вічна. Чехія, Угорщина і Словаччина вже заявили, що будуватимуть у себе ПСГ, цим же стурбована Польща і країни Балтії. Нам також необхідно істотно оновити наявні ПСГ і побудувати нові. Таким чином ми істотно підвищимо власну газову безпеку й створимо додатковий експортний потенціал.

Технічні та фінансові проблеми на шляху до європейського Енергетичного співтовариства цілком вирішувані. У нас складніше за все долаються непорозуміння політичні. І тут нарівні зі зрозумілими внутрішніми неузгодженостями ми зіткнемося із зовнішньою протидією. Вступ України до Енергетичного співтовариства потребує технічного від’єднання нашої електроенергетичної системи від російської. Хоча б у силу того, що одночасна синхронізація і з європейською системою, і з російською неможлива внаслідок цілого ряду об’єктивних і суб’єктивних причин. Таким чином, стає неможливим потенційний експорт російської електроенергії через українську і молдовську енергосистеми в Європу і на Близький Схід. Зрозуміло, що такій перспективі, навіть не дуже швидкій, наші сусіди на півночі не зрадіють.

Не менш болісно там сприймають і потенційний відхід України на Захід у газовій сфері. Інтеграція до Енергетичного співтовариства унеможливлює газовий шантаж України в принципі, що вибиває з рук наших сусідів не так економічний, як політичний важіль впливу на наше внутрішньополітичне становище. Встановлювати для України окремі ціни в порівнянні з іншими країнами спільного європейського енергетичного ринку буде неможливо. Хоча ми повинні ясно усвідомлювати, що ціни для нас розраховуватимуться на загальних підставах. У найближчій перспективі вони зростуть. Але за незалежність потрібно платити. Тим більше, що це підштовхне нашу промисловість швидше перейти на енергозберігаючі технології та альтернативні джерела енергії. Швеція таким чином зменшила споживання імпортного газу до 7% загального енергоспоживання. Чим, запитую, ми гірші? Безсумнівно, що в Москві серйозно стурбовані, про це можна судити за відгуками в деяких російських газетах, перспективою вступу України до європейського Енергетичного співтовариства. Потрібно чекати посилення тиску на Київ за участі доморослих зацікавлених осіб із наших політиків певної політичної орієнтації.

Серед криків і стогонів із приводу економічної та фінансової кризи не чутно професійної розмови про шляхи її подолання. Адже реконструкція нашої електроенергетики і газового сектора могла б істотно полегшити та прискорити вихід із неї.

І ще одне. Досить говорити про рух до Європи і скаржитися, що на нас там ніхто не чекає. Рушаймо конкретними кроками. Вступимо до Європи, спочатку енергетичної, тоді й інша не примусить себе чекати.

№219, вівторок, 2 грудня 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Маневри...
• ЩОДЕННИК
• ЦЕЙ ДЕНЬ В IСТОРIЇ

Коментарі читачів: