Новий будинок Укрзалізниці
Борис Степанович Олійник
Перший президент Укрзалізниці
(1991-1993 р.)
Мельничук Василь Олексійович
Генеральний директор Укрзалізниці
Урочистості з нагоди відкриття
нової електрифікованої дільниці
у Чернігові 20 серпня 1999 року
|
|
Матеріали з книги "Укрзалізниця. Поступ часу 1991-1996"
Після проголошення Верховною Радою України 24
серпня 1991 року Акта про незалежність України майно, що було на той
момент у межах кордону держави, стало її власністю. Одразу виникла гостра
проблема, як організувати чітку, безперебійну роботу залізничного
транспорту. Адже він, маючи екстериторіальний характер, міг успішно
функціонувати тільки за умов централізованої координації роботи всіх, без
винятку, структурних підрозділів, причетних до перевізного процесу.
Міністерство шляхів Російської Федерації втратило юридичне право
керувати залізницями незалежної України. Але за інерцією в перші тижні
залізниці, принаймні, консультувалися з ним щодо синхронізації дій
транспортного конвеєра, бо не було в Україні центральної структури, яка б
взяла на себе виконання цих функцій. Одночасно начальники усіх шести
залізниць України: Донецької, Львівської, Одеської, Південної,
Південно-Західної, Придніпровської спільно з Урядом України почали шукати
вихід із складного становища.
Протокол наради
у Державного міністра України тов. ГЛАДУША В.Д.
18 вересня 1991 р. м.Київ Присутні:
Начальники залізниць: тт.Кожушко О.М., Пучко 0.0., Олійник
Б.С., Гур'єв М.А., Грабський М.Н. Головний інженер Придніпровської
залізниці т.Подлиняєв В.Г.
Керівники міністерств і відомств України:
тт.Петраченко М.П., Прядко В. В. Науковий співробітник Українського
філіалу ІКТП т.Черната І.Г. Відповідальні працівники Секретаріату
Кабінету Міністрів України та Мінекономіки України: тт.Коваль І.Г.,
Зимовець М.С., Шуляк В.М., Траба В.І., Гурнак В.М.
Про форми і
структури управління залізничним транспортом України в
нових умовах (тт.Черната І.Г., Кожушко О.М., Пучко
0.0., Олійник Б.С.-, Гур'єв М.А., Грабський М.Н.,
Подлиняєв В.Г., Петраченко М.П., Прядко В.В., Коваль
І.Г., Гладуш В.Д.)
Вважати, що діяльність залізничного транспорту
України в нових умовах повинна грунтуватися на таких
принципах:
- все майно залізничних підприємств, організацій та
установ на території України, за винятком взаємно погоджених випадків, є
власністю України;
- залізничний транспорт повинен всебічно сприяти
ефективному розвитку економіки України і забезпеченню потреб населення в
перевезеннях, а також транспортно-економічним зв'язкам у рамках
економічного співробітництва:
- єдиних
цілеспрямованих умов регулювання міждержавних відносин
на основі міжурядових угод.
Для реалізації вказаних принципів учасники наради
вважають необхідним:
На
виконання Указу Президії Верховної Ради України від 30
вересня 1991 р. управлінням Донецької, Львівської,
Одеської, Південної, Південно-Західної та
Придніпровської залізниць створити не пізніше 24
вересня ц.р. робочу групу спеціалістів для оформлення
у власність України майна підприємств та організацій
залізничного транспорту, включаючи майно, яке
перебуває за межами України. Остаточне вирішення всіх
майнових питань здійснити до 1 листопада 1991 року.
Вся відповідальність за повноту діяльності залізниць
України настає з моменту юридичного оформлення
передачі майна від Міністерства шляхів СРСР органам
транспорту України. Організаційні структури управління залізничним транспортом здійснювати по такій схемі:
- Державна асоціація залізниць України - орган, який
об'єднує всі залізниці та інші технологічно зв'язані з ними підприємства
і організації, а також їх соціальну інфраструктуру;
- управління Донецької,
Львівської, Одеської, Південної, Південно-Західної
та Придніпровської залізниць з нині діючими
організаційними структурами.
На перехідний період зберегти чинність діючих нормативних документів (Статут залізниць, ПТЕ, інструкції,
стандарти), які регламентують умови і технологію
перевезень та безпеку руху.
|
Для підготовки пропозицій по регулюванню відносин в сфері діяльності залізниць у строк до 24 вересня ц.р.
створити наступні експертні групи:
- по розподілу прибутків між залізницями і державами,
фінансуванню експлуатаційної діяльності та організацій соціальної сфери,
починаючи з 1 січня 1992 року:
- по розробці тарифів;
- по
виробленню основ експлуатації, утримання і поповнення парку вантажних
вагонів, у тому числі створенню комерційної структури з питань
експлуатації спеціального рухомого складу;
- по встановленню обсягів
перевезень на 1992 рік та їх організації, а також розробці графіка руху
поїздів;
- по виробленню єдиної концепції для підготовки Статутів
залізниць держав- учасниць угоди;
- по розробці основ
матеріально-технічного постачання;
-з проблем інформатики.
Південно-Західній залізниці (т.Олійнику Б.С.
-скликання) за участю інших
залізниць України визначити персональний склад цих
груп.
Для участі в нараді міністрів транспорту держав-учасниць угоди
(м.Тбілісі, 24-29 вересня ц.р.) включити до складу групи експертів по
залізничному транспорту т. Ярчука В.М. - заступника начальника
Південно-Західної залізниці.
Доручити т.Ковалю І.Г. взяти участь в цій
нараді від України та надати йому повноваження підписати протокол.
Державний міністр України В.Гладуш
(підписи В.Гладуша і начальників залізниці).
Було вирішено, що управління Південно-Західної залізниці тимчасово
візьме на себе додаткові обов'язки координатора експлуатаційної роботи
всіх залізниць країни.
Перед начальниками українських залізниць стала
гостра проблема знайти таку форму майбутнього центрального органу
управління залізничним транспортом країни, який міг би повною мірою
відповідати вимогам часу. З часом прийшли до висновку, що доцільно
створити корпорацію залізничного транспорту України, апарат якої виконував
би обов'язки центрального управлінського органу.
З метою організації
ефективного управління залізничним транспортом та забезпечення потреб
народного господарства й населення в перевезеннях Кабінет Міністрів
України 14 грудня 1991 року прийняв за № 356 Постанову "Про створення
Державної адміністрації залізничного транспорту України".
Цією
постановою було передбачено, що Укрзалізниця є державним органом
управління, який здійснює керівництво залізничним транспортом. У її
відання були передані Донецька, Львівська, Одеська, Південна,
Південно-Західна і Придніпровська залізниці та усі інші розташовані на
території України підприємства, установи й організації, що були
підпорядковані Міністерству шляхів СРСР. Очолив Укрзалізницю президент
Борис Степанович Олійник.
Постановою Кабінету Міністрів України
№ 70 від 12 лютого 1992 року було затверджено перше Положення про
Укрзалізницю. Віце-президентами Укрзалізниці було призначено Леоніда
Леонідовича Железняка, Юрія Омеляновича Момота, Ельбруса Фармановича
Абдуллаєва, Віктора Трохимовича Крутоуса, Всеволода Мироновича Ярчука,
Марата Никифоровича Грабського.
У складі Укрзалізниці було створено
Раду, членами якої стали президент і віце- президенти Укрзалізниці. На
Раду Укрзалізниці були покладені обов'язки визначення стратегічних
напрямів розвитку залізничного транспорту, розв'язання кардинальних питань
його діяльності.
На першому
засіданні Ради, яке відбувалося 18 лютого 1992 р.,
головним на порядку денному стало питання про принципи
планування, обсяги і якісні показники роботи залізниць.
Було прийнято рішення: відтепер залізниці самостійно
розроблятимуть прогнози обсягів перевезень, враховуючи
динаміку господарської діяльності й угоди з
відправниками на перевезення матеріалів, сировини та
готової продукції, розрахунки річних і уточнених
місячних планів. Прогнози обсягів перевезень тепер не є
директивними показниками і такими, що затверджуються, а
лише розрахунковими і використовуються для обгрунтування
потреб у матеріально- технічних, паливних і енергетичних
ресурсах, а також для розрахунків фінансових планів
колективів.
Щоб Укрзалізниця отримала повну самостійність, потрібно було провести
велику роботу. Передусім вона була пов'язана із підписанням угод між
Україною та сусідніми державами про прикордонне залізничне сполучення.
Для встановлення
митного контролю треба було вирішити низку проблем з
технічної й експлуатаційної роботи на прикордонних
переходах, а також питання тарифної політики.
Перероблялися всі нормативні документи, визначалися
станції для прикордонних перевезень пасажирів та
вантажів. Окрім того, постала необхідність створення
власних структур, які займалися б перевезенням вантажів,
налагоджували б контакти з російським "Желдор-
експортом".
Творення самостійної незалежної України, включення її до світового
співтовариства держав висунуло на порядок денний питання про вихід на
міжнародну арену й Укрзалізниці.
Наприкінці березня 1992 року у
Варшаві, де розташований Виконавчий комітет ОСЗ, відбулося його засідання.
Серед інших розглядалося питання прийому нових членів. Було розглянуто
прохання Державної адміністрації залізничного транспорту України про вступ
її до ОСЗ. На XX сесії наради Міністрів Організації співпраці залізниць в
Улан-Баторі в червні 1992 року Державна адміністрація залізничного
транспорту України була прийнята членом ОСЗ. Укрзалізниця приєдналася до
Угоди про міжнародне залізничне пасажирське сполучення (УМПС) та Угоди про
міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС).
Раніше справу з ОСЗ мало лише
Міністерство шляхів СРСР. Державній адміністрації
довелося, як кажуть, вчитися нашвидку. Треба було
підтримувати транспортні зв'язки, що склалися протягом
десятиріч, встановлювати нові, опановувати європейський
і світовий досвід.
25 січня 1992 року у Москві керівники органів управління залізничним
транспортом і залізниць держав-учасниць СНД уклали"Угоду про основні
принципи експлуатаційної роботи залізниць держав СНД на перехідний
період". Нею передбачалось, з урахуванням специфіки роботи
залізничного транспорту, створення Ради по залізничному транспорту СНД,
яка складається з глав адміністрацій та органів управління залізничним
транспортом держав Співдружності. Вона є вищим органом для розгляду та
затвердження основних положень, що забезпечують стійке транспортне
обслуговування в умовах ринкових відносин у рамках СНД.
У Києві, 20
березня 1992 р., на засіданні Ради глав держав СНД було затверджено
Положення про Раду по залізничному транспорту держав-учасниць
Співдружності та Положення про дирекцію Ради по залізничному транспорту
держав-учасниць Співдружності. Таким чином були створені координаційні
органи залізничного транспорту СНД. На них покладалися координація
пропускання вагонопотоків, розроблення проектів основних положень, які
регламентують взаємодію та економічну відповідальність при перевезенні
пасажирів та вантажів між державами Співдружності, та при транзитних
перевезеннях у сполученні з третіми країнами загальним парком вагонів і
контейнерів. Доручалось вироблення взаємопогоджених умов та принципів
роботи залізничного транспорту для забезпечення функціонування і розвитку
транспортно-економічних зв'язків між державами Співдружності в рамках
єдиного економічного простору.
Протягом 1992 року главами держав
Співдружності були підписані угоди про заходи щодо забезпечення покращання
розрахунків між господарськими організаціями держав- учасниць СНД, про
співробітництво в сфері зовнішньоекономічної діяльності, про принципи і
порядок виконання військових перевезень (Ташкент, 15 травня 1992р.), про
організацію роботи міждержавних стикових пунктів залізниць на перехідний
період (Київ, 25 червня 1992 р.) та про принципи спільного використання
вантажних вагонів у міждержавному сполученні (Мінськ, 20 жовтня 1992
р.).
В цей час у Кабінеті Міністрів України розглядався проект
Державної програми приватизації майна державних підприємств, яку було
розроблено відповідно до схваленої Верховною Радою України Концепції
роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду та
законів України про приватизацію.
Приватизаційні процеси на залізницях
України мали особливу, тільки їм властиву специфіку. Це було пов'язано
насамперед з тими нормами і правилами, з тим єдиним технологічним
транспортним комплексом, яким керував МШ СРСР.
Почалася копітка,
напружена робота по опрацюванню та створенню норм і правил, які
регламентували б уже в нових ринкових умовах роботу залізниць України,
входження їх у світову транспортну мережу. Іншими словами, створення ринку
транспортних послуг неможливе було без врахування столітніх
традицій.
За умов розбудови
держави, становлення ринкових відносин мала визначити
своє місце і профспілка у захисті інтересів трудівників
і при цьому не стати гальмівною структурою на шляху
економічних реформ. Установчий з'їзд профспілки
залізничників і транспортних будівельників України 23
січня 1992 року затвердив Статут профспілки, обрав Раду
профспілки та інші керівні органи. Очолив Раду галузевої
профспілки Анатолій Володимирович Чорномаз.
26 листопада 1992 року було підписано Указ Президента України "Про
Міністерство транспорту України", яке створювалося для становлення і
розвитку національної транспортної системи та вдосконалення державного
регулювання транспортним комплексом України.
До основних завдань
новоствореного міністерства належали: державна політика в галузі
транспорту, створення національної транспортної системи, забезпечення
безпеки руху, взаємодія усіх видів транспорту та координація їх
діяльності, підготовка нормативних актів та цільових державних програм з
питань транспорту, формування основних напрямів економічної,
науково-технічної, соціальної політики та економічної безпеки,
зовнішньоекономічна діяльність, сертифікація, тарифна та інвестиційна
політика. Для виконання цих завдань у структурі Мінтрансу було створено
департаменти авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і
річкового транспорту та автомобільних шляхів, їм було передано функції
органів управління від державних адміністрацій авіаційного, залізничного
та морського транспорту. Очолив міністерство Орест Дмитрович Климпуш.
Укрзалізниця інформувала нове міністерство, що за техніко-економічним
станом на 1 січня 1993 року залізниці України мали у своєму складі 6
залізниць, 27 відділків, близько 2 тисяч залізничних станцій, 75
локомотивних і 83 вагонних депо, три метрополітени, понад 300 дистанцій
колії, енергопостачання, автоматики, телемеханіки і зв'язку,
вантажно-розвантажувальних робіт, цивільних споруд та інші
підприємства.
Для ремонту рухомого складу, виготовлення запасних
частин, засобів телемеханіки й автоматики та інших технічних засобів діяли
42 великих спеціалізованих заводи, десятки щебневих кар'єрів, підприємств
будівельної індустрії та інших підприємств по випуску товарної продукції.
У складі залізничного транспорту України функціонувало орендне
підприємство промислового залізничного транспорту, у складі якого
працювали 32 самостійних підприємства промислового залізничного
транспорту.
У 1992 році на підприємствах промисловості і
сільського господарства України було навантажено 613 тисяч вагонів,
розвантажено 956 тисяч вагонів, перевезено 91 мільйон тонн і перероблено
54 мільйони тонн вантажів.
Розгорнута довжина залізничної колії
становила 51 тисячу кілометрів, що складало 15 % довжини всіх залізничних
ліній колишнього Міністерства шляхів СРСР. Третина експлуатаційної довжини
залізниць України була електрифікована, на них виконувалося 66%
вантажообігу. Автоблокуванням було оснащено 60% довжини ліній. За 1992 рік
залізницями України було відправлено 737,3 мільйона тонн вантажів,
перевезено 1,-5 мільярда тонн, що більше ніж на залізницях країн ЄЕС разом
узятих.
Водночас, після прийняття Указу Президента України "Про
Міністерство транспорту України" і Декрету Кабінету Міністрів України "Про
управління майном, що знаходиться у загальнодержавній власності" Державна
адміністрація залізничного транспорту України практично перетворилась на
асоційовану ланку управління без будь-яких прав, а головне, без важелів
впливу на процес перевезень, управління майном, призначення посадових
осіб, затвердження статутів, створення централізованих фондів. Це
призводить до втрати управління галуззю, зниження рівня дисципліни,
відповідальності й авторитету керівного складу.
Створені
Міністерство транспорту і в його складі Департамент залізничного
транспорту суттєво ускладнювали структуру управління підприємствами. Ця
структура передбачала таку схему управління: Мінтранс - департамент -
Укрзалізниця -залізниці - підприємства.
Громіздкість цієї схеми особливо
позначилась на прийнятті рішень, пов'язаних з
експлуатаційною й економічною діяльністю, направленням
експортних вантажів у морські порти, на прикордонні
станції, а також при узгодженні проектів законодавчих
актів і нормативних документів.
На початку лютого в Алмати приймається рішення залізничними
адміністраціями держав СНД про введення нового порядку оформлення
перевізних документів і розрахунків за перевезення вантажів у
міждержавному і міжнародному сполученні. У цей час Кабінет Міністрів
України приймає Постанову № 106 від 17 лютого 1993 року "Питання
Міністерства транспорту України". В ній чітко окреслюється сфера
управління міністерства, затверджується положення про саме міністерство.
Положення визначає, що міністерство є центральним органом державної
виконавчої влади і проводить державну політику в галузі транспорту і
шляхового господарства. Міністерство не має повноважень щодо управління
господарською діяльністю транспортних структур.
У травні,
нарешті, підписана галузева тристороння Тарифна угода. Поступово вводиться
контрактна основа найму керівників транспортних підприємств. Через не
визначення остаточної структури управління залізницями тимчасово
затримується укладення контрактів з керівниками залізничних підрозділів.
Постановою Кабінету Міністрів
України від 11 березня 1993 року № 168 Леонід Леонідович
Железняк призначається першим заступником Міністра
транспорту України. Поступово починає визначатися
державна структура управління залізницями. Йде робота
над доопрацюванням Положення про Укрзалізницю. Перебіг
подій, відсутність коштів у бюджеті, скорочення
управлінських структур знімають з порядку денного
питання про створення ще одного міністерства -
залізничного. Вся робота тепер спрямована на те, щоб
надати певні повноваження і зміцнити новий орган
управління залізницями України -Укрзалізницю.
З 15 по 18 червня 1993 року у Варшаві (Польща) відбулася XXI сесія
Наради міністрів Організації співробітництва залізниць (ОСЗ). В роботі
сесії брали участь міністри, які відають залізничним транспортом, їх
заступники або уповноважені урядами особи від Білорусі, Болгарії,
Угорщини, В'єтнаму, Китаю, Кореї, Латвії, Литви, Молдови, Монголії,
Польщі, Російської Федерації, Румунії, Словацької Республіки, України,
Чеської Республіки, Естонії.
У зв'язку з
утворенням на території колишнього СРСР нових держав,
політичними та економічними змінами в Європейському
союзі рішенням XX сесії Наради міністрів ОСЗ (Улан-
Батор, червень 1992 р.) в ОСЗ був створений новий орган
- Конференція генеральних директорів (відповідальних
представників) залізниць, яка є керівним органом ОСЗ по
співробітництву на рівні залізниць. До компетенції
Конференції належить робота з питань:
- організації співробітництва по міжнародних залізничних
перевезеннях між державами Європи й Азії, включаючи комбіновані
перевезення;
- взаємного обміну інформацією про прогнозовані
зовнішньоторгові перевезення і вироблення відповідних спільних
конкурентноздатних пропозицій;
- установлення правил
користування вагонами, контейнерами, піддонами і перевізними
пристосуваннями, а також порядку їх утримання, організації розрахунків
між залізницями;
- розвитку співробітництва з іншими міжнародними
організаціями;
- економіки і фінансів залізниць;
- розробки технічних
і науково-дослідних проблем.
На
порядку денному XXI сесії, в якій брала участь делегація
України у складі Л.Железняка -першого заступника
міністра транспорту України, В.Гурнака - начальника
управління зовнішніх зв'язків Укрзалізниці, І.Коваля -
представника Укрзалізниці в ОСЗ, розглядалося і 5
питань. В основному щодо діяльності ОСЗ у сфері
залізничного транспорту в нових умовах. Були погоджені і
прийняті нові документи: Положення про Організацію
співробітництва залізниць, регламент Комітету ОСЗ, що
відображали зміни і визначали правила розвитку
співробітництва членів ОСЗ.
30 липня 1993 року за № 586 була прийнята Постанова Кабінету
Міністрів України "Про затвердження Положення про Державну
адміністрацію залізничного транспорту України". Вона підвела риску під
створенням нового ефективного органу управління залізницями. Питання про
галузеве міністерство відпало.
Положенням було
визначено, що Укрзалізниця є органом управління
залізничним транспортом загального користування,
підвідомчим Мінтрансу. Основні завдання нового органу такі:
- організація злагодженої роботи залізниць, об'єднань,
підприємств та організацій залізничного транспорту з метою задоволення
потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;
-
управління процесом залізничних перевезень, регулювання у сфері
організації та забезпечення цього процесу;
- вирішення питань
ефективного використання залізничного рухомого складу, його збереження,
оновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-
енергетичними ресурсами;
- проведення єдиної інвестиційної і
технічної політики на залізничному транспорті, впровадження досягнень
науки і техніки, нових технологій;
- здійснення соціальної політики
на залізничному транспорті. Для розроблення основних
напрямів розвитку залізничного транспорту, вирішення
найважливіших питань його господарської діяльності
була створена Рада Укрзалізниці. Очолює Укрзалізницю
генеральний директор, який призначається Кабінетом
Міністрів України. Витрати на її утримання
зараховуються на собівартість
виробництва.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року за №
621 Леоніда Леонідовича Железняка було призначено першим заступником
Міністра транспорту України - генеральним директором Державної
адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці).
Почалася
напружена робота по створенню структури управління - головних управлінь,
комплектування кадрами, розроблення нормативної бази функціонування
національної мережі залізниць.
У серпні була затверджена цільова
програма розвитку транспортного комплексу до 2000 року.
Вона спрямована на забезпечення формування і
вдосконалення транспортного комплексу держави шляхом
координації роботи всіх видів транспорту, використання
загальних вимог та нормативів, впровадження прогресивних
технологій і нової техніки, ефективного розвитку
матеріально-технічної бази.
Укрзалізниця з метою стабілізації роботи галузі
поставила ряд питань перед Верховною Радою України, а
саме:
- зарахувати залізничний транспорт до базових галузей
другого і третього рівнів;
- звільнити залізниці від сплати
податку на землю під верхньою будовою колії - повністю, за інші землі в
смузі відводу - частково;
- встановити фіксований рівень
тарифів на пасажирські перевезення, довівши їх до рентабельних або
передбачити дотації з бюджету;
- прийняти законодавчий акт про
безакцептну форму розрахунків за перевезення;
- передбачити
державну власність у контрольному пакеті акцій підприємств по
виробництву залізничної техніки;
- прийняти
Закон про транспорт, в якому мають бути враховані
особливості застосування для підприємств залізничного
транспорту раніше прийнятих законодавчих актів
України.
Практично, всі ці питання були вирішені в
1994-1995 роках. Укрзалізницею був взятий курс на
розроблення перспективних довгострокових програм
розвитку залізничного транспорту у всьому діапазоні його
функціонування. Почався процес формування,
укомплектування кадрами нової структури управління
галуззю. Створювались головні управління, визначалися
основні напрями і форми їх роботи.
Настав 1994 рік - третій рік будівництва
незалежної держави. За новими вимірами створювали,
утверджували систему самостійних українських залізниць.
Однак докорінно змінити на краще ритм залізничного
конвеєру не вдалося.
31 січня 1994 р. залізниці України переходили на самостійні розрахунки,
починали діяти міжнародні принципи оплати за перевезення вантажів. Реально
оцінюючи становище з фінансовим забезпеченням, залізниці взяли курс на
цілеспрямовану роботу по збільшенню прибутків за рахунок
підсобно-допоміжної діяльності. Це мало скеровувати трудові колективи на
пошуку резервів додаткового отримання коштів. Головним тепер стала не
кількість навантажених вагонів за добу, а скільки зароблено коштів і де,
яким чином зекономлено на витратах.
У 1995 році
тривав активний пошук оптимальної структурної перебудови залізничного
транспорту України. На зборах і нарадах різного рівня від цехів
підприємств до Мінтрансу і Кабінету Міністрів йшли бурхливі дискусії щодо
реструктуризації, спрощення вертикальної управлінської піраміди. Йшлося
про створення в системі залізничного транспорту України - на різних рівнях
об'єднань, холдингових компаній, нарешті, на рівні Укрзалізниці -
фінансово-промислової групи. Обговорювалися можливості розвитку ринкової
інфраструктури - комерційних банків, страхових і трастових компаній,
випуску і продажу акцій залізничних підприємств та організацій. Думалося,
що ринкові зміни на залізничному транспорті сприятимуть зміцненню зв'язків
з реальними фінансовими інвесторами з країн Західної Європи. А тим часом
на заході України визріли події іншого гатунку. Вони мали велике значення
не лише для Укрзалізниці, а й для економіки всієї країни.
Наприкінці травня було
відкрито залізничний перехід через кордон з Польщею в
районі міста Рава-Руська, а невдовзі ще одне вікно у
Європу "прорубали" спеціалісти Львівської залізниці.
Через станцію Дякове, що на Закарпатті, почали курсувати
пасажирські поїзди між румунським портовим містом
Констанца і польським - Краків.
1996 рік увійшов до історії нашої країни як рік прийняття Основного
закону держави - Конституції. Для залізниць України він знаменний ще й
тим, що Верховною Радою 4 липня прийнято Закон України "Про залізничний
транспорт". Він створив міцну юридичну базу для подальшого розвитку
залізничного транспорту нашої держави, дав можливість в умовах становлення
ринкових відносин проводити ефективнішу політику реструктуризації,
поставив у рамки закону взаємини залізниць з органами влади усіх рівнів.
Цей закон став відправним моментом у перегляді раніше прийнятих
нормативних документів і приведенні їх у відповідність з ним. Про це
однозначно сказано у Постанові Верховної Ради України про введення в дію
Закону "Про залізничний транспорт України".
У статті 2 цього
Закону чітко зафіксовано: "Залізничний транспорт є однією з важливих
базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні
транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях.
Діяльність залізничного транспорту, як частини єдиної транспортної системи
країни, сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного
виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню
обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України".
В
ньому також визначено основні економічні та фінансові засади діяльності
залізничного транспорту, закладено нормативну базу організації безпеки
руху, роботи в умовах надзвичайних обставин , охорони вантажів та об'єктів
галузі, трудових відносин працівників тощо.
Наближалося 4
серпня 1996 року - День залізничника. До свого
професійного свята Укрзалізниця вирішила відкрити першу
національну виставку "Залізничний транспорт
України-96" |