Історія виготовлення скла
До числа великих відкриттів, які у корені змінили життя людства, таких як винахід колеса, добування вогню й електрики, можна сміло віднести одержання скла й освоєння процесу його виробництва. Дивне сполучення механічних і оптичних властивостей, хімічна й термічна стійкість роблять скло неповторним і унікальним матеріалом, широко застосовуваним у різних галузях промисловості.
Мистецтво виготовлення скла було відомо ще в Древньому Єгипті за 7 тис. років до нашої ери, про що свідчать знайдені археологами скляні бусинки й амулети- предмети прикрас і релігійного культу. Як будівельний матеріал скло почали застосовувати значно пізніше - на рубежі нашої ери, коли на зміну процесу плавлення й формования скла й гарячої стекломассы в Сидоне в 50 р. до н.е. прийшла нова технологія - видуванні скла. Техніка склодувів удосконалювалася, і через деякий час видуванням навчилися одержувати довгі циліндри, які після розкриття розпрямляли до плоскої шибки .
Промислова революція принесла безліч нововведень у процес виробництва скла. Так винахід насоса високого тиску в 1859 році в Англії зробило необов'язковим застосування майстрів- склодувів на цій операції. Зусиллями хіміків скло стало більш міцним і жаростійким. В 1871 році Вільям Пилкингтон винайшов машину, що автоматизувала виробництво плоского скла шляхом використання циліндричного методу. Цей механізований процес був поліпшений паном Лаббером в 1903 році в Америці.
Трохи пізніше виробники скла відкрили, що плоске скло може бути загартоване шляхом його повторного розігріву до певної температури, з наступним швидким охолодженням. Така обробка підвищила механічні властивості скла на 400%. Це мало надзвичайно значення для автомобільної промисловості, що перебувала в той час ще в стадії зародження.
Технологія циліндричного виробництва була незабаром повністю витиснута новим автоматичним процесом, одночасно винайденим американською компанією Іrvіng Colburn і бельгійської Emіle Fourcault. Розплавлене скло витягалося з ванни розплаву у вигляді тонкої стрічки, а потім, остигаючи, прокочувалося між двома азбестовими роликами. Незважаючи на те, що стекло, виготовлене таким методом, було усе ще далеко від досконалості, воно було найкращим зробленим плоским склом.
Розширення застосування цієї технології в період з 1920 по 1930 роки привело до 60% зниженню цін. На основі цього технологічного процесу було освоєне виготовлення рельєфного скла, що дозволило архітекторам розширити застосування скла. Справжній скляний бум почався після першої світової війни.
Однак, незважаючи на загальне поліпшення справ у галузі, каменем спотикання залишалося полірування. Вона продовжувала бути самостійним технологічним процесом, що усе ще віднімав значну кількість часу й сил.
Виробництво скла назавжди змінилося в 1959 році з моменту винаходу Аластером Пилкингтоном флоат- процесу, що забрав розходження в поняттях плоского й полірованого скла.
У відмінності від перерахованих вище технологій, стекло з печі плавлення проходить по горизонтальній площині й простягається через ванну з розплавленим оловом у вигляді плоскої стрічки з наступним охолодженням до температури різання. У результаті проходження через ванну з оловом стекло як би полірується й стає абсолютно рівним. Тому прозоре скло, виготовлене за технологією флоат, називають полірованим склом. Метод флоат забезпечує виробництво скла зі стабільними толщинами (від 2 до 25 мм) і практично без дефектів.