Рожевий Слоник - творчість без рамок
Логін: Пароль: Зареєструватись [http://slonyk.com/registration/] нове автори про проект стара версія Нові коментарі ↓ ArirA → Поезія / Запах волі 4 JaCzerniak → Поезія / студентка і рецидивіст 13 Vano-Kruger → Поезія / Лежу 4 ArirA → Поезія / Війна (v.1.02: Близький Схід) 10 ArirA → Поезія / Місто ОЗ. №7. Павло-Кічкас. Мертва риба 1 ArirA → Проза / Життя як КОКаїн 9 anatolkukula → Поезія / З книги "юрійзавадський. крик" 1 ArirA → Поезія / Правда(Джейк) 8 alex_dik → Поезія / о чем? 9 JaCzerniak → Поезія / ****************** 2 Odud → Відео-арт / Коридори з диму. Вибране 3 Odud → Поезія / Хмільний дім: Портвейн 2 Milicenta → Поезія / Молочні зуби 12 diakovych → Поезія / Маленька красива дівчинка 19 diakovych → Поезія / Ще одна війна 7 Vano-Kruger → Поезія / Час 4 globus → Поезія / портвейн "7 7 7 " 7 kolyba → Поезія / *** 1 kolyba → Поезія / Paradise is... 1 maryspring → Поезія / Яблучко 4 » всі надходження 2+2=5 ad diakovych ultimate truth БЖ ВІРШ Вано Крюґер ВеСелик Волочай Года Михайло Гєник Кабінет Колиба Любов ОленкО ПОЛЕЖАКА Паперова сутінь Поезія Просто Неба Рожевий Слоник Сидячи на підвіконні... Сяргей Прылуцкі Сільський глямур Тарас Малкович Тумаєва Філософія ШВЕЦОВА алкоголь аморальність атональність алогічність блоги верлібр весна вірш написаний з реальних подій вірші думки дівчата експериментальна психологічна проза еротика життя зима кохання кошин львів лірика музика і здєсь мультфільм гагарін невірші оповідання осінь писанина питання по роботі сайту проза рейтинг робота сайту роздуми світлини merron_querra семенчук символізм система слем смерть старезне старйо стихи стиш страх сублімація фото харків хм ч/б Популярні блоги ↓ Рейтинг Поезія 16.13 Кіно/фільми 6.09 Проза 5.86 СЛЕМ 4.68 Публіцистика 3.48 Мистецькі фото 3.46 Картини/ілюстрації 2.45 Музика 2.32 Критика 1.52 Подкаст 1.52 Флуд 1.19 Робота сайту 1.15 Книжки 1.14 Відео-арт 1.13 Новини 0.00 Афіша 0.00 Пригоди Зеленої Білочки 0.00 » всі блоги Всі +15 Колективні +15 Персональні TOP Хороші Нові +15 Подкаст → kabi.net Вступ до серії. Обіцянки Тут я за чотири хвилини розказую вам, чого слід очікувати від цього подкасту. http://kabinet.podfm.ru/my/6/ Кабінет , подкаст , kabi.net 1 12 лютого 2009, 15:17 admin коментувати СЛЕМ → Літ Слем 15 Лютого в Київі ( Читати далі ) Київ , слем , мультфільм гагарін 1 12 лютого 2009, 14:43 Gagarin коментувати Поезія → ренесенс коли я працював у одному з ресторанів швидкого харчування, доліковував туберкульоз, ночував у репетиційному гаражі, збивав до крові туалетні бачки, читав молитви у ванні, аскав бабло на Андріївському, носив у шкарпетках ножі, зустрічався з готками, говорив про відданість і пістолети, у піддашшях гуртожитків ловив птахів і давав їм імена, постійно у темряві плутаючи свій і їхні літаючі силуети, життя починалось безмежним і загадковим, як морська мілина. ( Читати далі ) вірш написаний з реальних подій 0 12 лютого 2009, 14:39 koroboro коментувати Поезія → Колишнє Я не плачу, коли не сумно Не сміюся, коли не смішно, Я тікаю від всіх безумно, і вбиваю своє колишнє. Я не хочу пісень співати, Не дивлюся на небо пізнє, Я боюся триматись за грати і замолювати колишнє… ( Читати далі ) минуле , колишнє. 1 12 лютого 2009, 14:29 JaCzerniak коментувати Поезія → Запах волі Запах, це був запах апсолютної волі, Зітканий з кінського поту й надвечір'я у полі. Удари копит віддаються в хребет, Серце — суцільна втіха і трепет, Вітер в обличчя, жар підімною, Так вершники мчали востаннє до бою, Але навперейми нам тільки вітер, захід сонця і ліс, Й проміння червоні, останні, навскіс. М'язи під атласом шкіри бугристі, Баланс рівноваги на гострому вістрі, Ребра розлогі між моїми нагами, Стрибог не вженеться нині за нами! Давай! Давай потанцюємо з вітром! Давай? І до дітька сідло, навіщо нам перепони Між нами! Давай заженемо сонце, за обрій, за ліс, За край! Давай перекраєм дорогу навпіл, повздовж Слідами! Ми — новий кентавр, ми разом, ми вдвох, Стукіт копит, видих, видих. Ми — мисливці за сонцем. вірші 2 12 лютого 2009, 09:39 ArirA 4 +4 Поезія → ****** Жовте лице з-під зеленого капелюха, «дорожки», що ведуть в нікуди «белые провода», по яких ти ні до кого не додзвонишся. Ти сідаєш у трамвай, що завжди їде у парк. Навіщо ти розжовуєш цю істеричну мить, цю шльондру, в конвульсивному сіпанні, що віддає перевагу тому, хто сильніше стисне їй горло. Виплюнь її, нехай собі тихо помре, без музики, у картонній труні, пачці з-під сигарет. Нехай наступна мить зігріє нас сподіваннями на краще. Може це буде мить пристрасті, божевілля, може зіпсутої води з нудотним запахом смерті. Може вона буде гіршою, але ще маємо надію. Поезія , белые провода 1 11 лютого 2009, 23:48 globus коментувати Поезія → Не розганяйся Не розганяйся, Ти лише на мить прилинув. Твої думки — це крихта попелу В безодні згарища вселенського масштабу. Й життя твоє — хвилинне, Ось шостий же десяток Секунд. Не хочеш розтягнути їх? Щоб встигнути напитись Пристрастями Світла. Щоб не світитись відблисками ліхтарів, А щоб світити золотом очей? Не розганяйся. Швидше розженешся і пропадеш. Вдихни глибоко… Й зупинись. На мить. 11.02.2009 Поезія , Колиба , філософія 0 11 лютого 2009, 23:31 kolyba коментувати Поезія → жарт я мав би писати вірші та осінь давить на груди зробив щось не так? кажи! бо завтра мене вже не буде банально нажратись пігулок? я змінююсь щогодини виєби ще раз мій шлунок і в тебе не буде дитини я знищу себе і ти канеш в мені так багато долі тихо торканнями клавіш заллю тебе алкоголем осінь , шлунок 0 11 лютого 2009, 23:17 SamBorhes коментувати Поезія → Місто ОЗ. №7. Павло-Кічкас. Мертва риба І хто це, хто це, хто це, хтоце, хтоце???????? Це вже ніхто. Раніше це був чоловік, що ходив на Павло-Кічкас ловити мертву рибу. Сам, кажуть, колись працював на заводі, Та необережно закохався у чорні хмари над совковими спорудами, Тому весь час ходив ловити мертву рибу на Павло-Кічкас. Рибу, червону від мідної руди. Рибу, чорну від вугілля. Чорні гори, червоні ріки. Навіть покинув роботу на заводі, пестив кішечку з тоненькою мордочкою, Годував її рибинами… Сам. Кажуть, плів тенета. Пив і рибалив, рибалив і пив, пив і рибалив, рибалив і пив. Його дружина дуже ревнувала його до чорних ґверових хмар, Тому народила йому дочку і пішла з іншим. А він сидів і рибалив, рибалив і пив. Вона сварилася на нього, він переживав, Носив додому рибу, не знав, що робити, нарешті розвівся, А потім зупинилися заводи на Павло-Кічкасі… Він залишився один, поціновувач ґверових хмар. З ним весь час ходила ця клята кішечка, яка тепер стала моєю неодмінною ношею. «Тому уявляєш, повісився!» «Боже правий!» — охає інша і хреститься. Перша продовжує: «Отак він сидів, в’язав тенета, на них і повісився!» Бабусі-квіткарки на цвинтарі сидять під простеньким хрестом І вінки продають. Коли він був іще живий, то кохав, його серце було повне – бери та вичавлюй Цю дивну густу рідину. Кохав ґверові хмари, дружину і кішечку. Усе це згодом і вкоротило йому віку. І на всіх фотокартках було написано: «Я вас люблю», «Я вас люблю», «Я вас люблю»… аморальність атональність алогічність , Тумаєва 1 11 лютого 2009, 23:08 Milicenta 1 +1 Проза → Постукай по дереву Постукай по дереву. Кажуть, допоможе. Хвилі вібрацій донесуться до живих дерев-істот, і ті у відповідь попросять про мир для тебе. Якщо вірити Дону Хуану, то вони – найближчі до людей істоти, які, щоправда, нас не люблять. Бо ми… самі знаємо, які. Можна так само при достроковому поверненні додому подивитися в дзеркало, і тоді позитивний імпульс відіб’ється від скла і повернеться в очі, звідки – в мозок. Задоволення буде приходити наступні три хвилини. Потім забудеться. Якщо перебіжить дорогу чорна кішка… не знаю, що робити. Напевно, треба встигнути перебігти перед нею з порожнім відром. Негативні імпульси самознищаться. Постукай по дереву. Живому. А краще – обійми. Тоді воно дійсно усміхнеться. Тільки при тому намагайся не дуже витоптувати траву, не розкидати недопалки, не матюкати людей, не харкати на вулицях, не показувати небу фак. Що, кажеш, такий світ, такі «всі»? Ну тоді йди в шов-бізнес, якщо маєш 90-60-90 (у жіночому випадку), одну звивину. Зрештою, можеш піти переспати з -...99 жінками/чоловіками, потім ходити разом зі «всіма» в гей-парадах і кричати про права. Або тупо записатись в якусь партію дебілів (зараз багато таких, де одні набори букв), тоді будеш не кричати про права, а їх качати… І потім можна буде казати: «А што такоє? Ета майо права! Пашол ти нах.й!». І до смерти не усвідомиш, що слова були сказані до батька. Зрештою, ми всі вільні. Ти теж… Тоді йди і роби, що хочеш. Можеш навіть не думати про себе і дітей, дітей своїх дітей. Йди і кричи про права. Обов’язків ні в кого вже нема. Тільки, на всяк випадок, постукай по дереву. Кажуть, допоможе… 11.02.2009 Проза , Колиба , філософія , суспільство , роздуми 0 11 лютого 2009, 22:58 kolyba коментувати ← сюда туди → 1 2 → © Сайт створено студією Kukula-Vision та спільнотою і працює на базі двіжка LiveStreet © 2003 - 2009 | Рожевий Слоник