Сьогоднішнє засідання Опозиційного уряду присвячене аналізу дій влади. 100 днів роботи уряду – це традиційна дата, коли можна підводити перші підсумки.

Ми ще не чули звіт уряду, який буде наступного тижня, але зробимо свою оцінку. Опозиційний уряд, на якому лежить основна відповідальність контролю за владою, зобов'язаний дати об'єктивну оцінку його роботі.

Хотів би висловити свою точку зору на ситуацію, що складається нині в Україні.

Що стосується зовнішньої політики, то, як засвідчили перші 100 днів роботи Кабінету Міністрів під керівництвом Тимошенко, Уряд не має жодної стратегії в цій сфері. Дії влади хаотичні і суперечливі.

Натомість ми бачимо, як послідовно провадиться особиста "зовнішньополітична стратегія" прем'єр-міністра. Мета цієї стратегії цілком зрозуміла – майбутні вибори до Верховної Ради чи вибори Президента. Мета – отримання влади, скоріш за все, безмежної.

Влада цинічно розраховує, що можна ще раз обдурити народ на виборах. Це означає знехтувати його інтересами.

Сьогодні можновладці політичні цілі підмінюють такою неповагою до людей. Чому вони не працюють над тим, як згуртувати суспільство? Чому в них є постійне бажання різними авантюрними кроками розхитувати єдність в країні? От на це питання треба дати відповідь. Невже на такому авантюризмі можна побудувати ефективну політику – зовнішню чи внутрішню?

До цього відноситься і газове питання. Скажіть, будь ласка, ми мали з вами вже практику 2005 року. Невже 2005 рік не навчив владу, що гратися з газовим питанням з нашими стратегічним партнером – Росією – небезпечно? Тим паче, так непрофесійно, як це робилося в 2005 році, і ще у гіршому вигляді – у 2008-му.

Результати цієї практики відчуло суспільство у 2005 році. Це відчули і наші партнери в Європі, які були стурбовані нестабільністю поставок енергоносіїв до Європи.

Тепер ми знову побачили новий сценарій. Але ми так і не зрозуміли: знайшли спільну мову Президент і прем'єр-міністр у газовому питанні чи ні. Поки що не зрозуміло. І не зрозуміло, врешті-решт, що ми будемо мати далі.

Всім відомо – я хочу нагадати – ми з вами працювали над тим, щоб мати перспективу в газовому питанні не менш, ніж на три-чотири роки наперед. Ми практично, незважаючи на політичну нестабільність в Україні, в 2007 році досягли цієї мети. Ми отримали проект угоди, в якому було розписано поступове зростання ціни на газ до 2011 року. І лише з 2012 року – перехід на ринкові, чи європейські, ціни. Це давало нам можливість адаптувати промисловість, соціальну сферу до такої ціни, перейти на енергозберігаючі технології, провести відповідні заходи соціального захисту нашого населення і поступово увійти в ринок.

Що ми побачили в цьому році і наприкінці минулого?

По-перше. Знову Україну почали звинувачувати у розкраданні газу. Тому що не були підписані контракти. Знову – несвоєчасна оплата за отриманий газ. Знову – непрофесійні переговори, переговори, які не були узгоджені між інститутами Президента і виконавчої влади. Такі дії, безумовно, не додають нашій державі поваги в світі. І ми не хотіли б, щоб малювалось в світі таке обличчя України. Сьогодні ми не знаємо, яким буде 2009 рік. Чому приховується підписання контрактів, наприклад, тих, які були підписані на цей рік по ціні 315 доларів за тисячу кубометрів газу на певні обсяги?

Тобто, не має прозорості цього процесу. Ми запропонували, щоб цей процес був підконтрольний парламенту, але ми поки що не отримали відповіді не від Уряду, не від Президента. А зважаючи на ситуацію, яка є в газовій сфері, безумовно, встановлювати цей контроль парламенту вкрай необхідно.

Тому достатньо цих непрофесійних дій разом з черговими заявами, наприклад, по російському флоту. Разом з деякими діями нашого Міністерства закордонних справ, що стосується, наприклад, ситуації по Косово. Все це не покращує стосунки з нашим стратегічним партнером Росією, а тільки погіршує.

А візьміть заяви про будівництво газопроводів з Середньої Азії в бік України. Це заяви перших осіб держави, в даному випадку – прем'єр-міністра. Коли це питання практично ще не опрацьовано, коли ще не має ніяких узгодженостей, робити такі заяви також виглядає авантюрою. І безумовно, вони не додають авторитету Україні в стосунках із Середньоазійськими країнами.

Ось, колеги, я намалював декілька кроків нині діючого Уряду, що стосуються зовнішньої політики. І коли одні заяви робляться в Брюсселі, інші заяви робляться в Україні – це також незрозуміло і в Європейському Союзі.

Що стосується питання вступу України до Світової організації торгівлі. Це питання також відноситься до сфери зовнішньої, і внутрішньої політики України. Роз'єднати ці питання неможливо. Тому що Україна є країною-експортером. Ми експортуємо приблизно 60 відсотків нашої продукції в різні країни світу.

А де ж заходи щодо адаптації нашого вітчизняного товаровиробника до умов СОТ? Ми їх побачили чи почули? Ні.

А чого коштує тільки одне питання адаптації агропромислового комплексу? Скажіть, будь ласка, як в такому невизначеному стані може знаходитися сільське господарство і працівники, які працюють у цій галузі? Вони, безумовно, не тільки стурбовані, вони не розуміють, що буде завтра. А для того, щоб виробити дійсно ефективні заходи щодо адаптації до умов СОТ, було б необхідно організувати громадські слухання, зібрати товаровиробників, роботодавців по різним галузям економіки і провести професійну принципову розмову.

А що робиться сьогодні в промисловості? Ми запросили на засідання Опозиційного уряду представників промисловості, і я вважаю, що ми повинні почути їх точку зору.

Тому складається враження, що інколи робиться це навмисно для того, щоб створити умови для транснаціональних кампаній, які працюють в Україні. З метою здобути з їх боку підтримку на майбутніх виборах або підтримку тієї політики, яку буде пропонувати та чи інша політична сила чи окремі посадові особи.

Я хочу сказати, що ми, безумовно, не повинні чекати будь-яких подарунків від наших партнерів чи зі Сходу чи з Заходу. Ми повинні захищати наші національні інтереси. І ми це в змозі робити. Ми це все робили завжди. І зараз ніхто не заважає. Але незрозуміло, чиї інтереси захищає політика, яка сьогодні проводиться.

Я вже казав про газопровід, який був проголошений – це так званий проект "Уайт стрим". Коли в мене були розмови з нашими колегами з Казахстану і з Росії, вони тільки посміхалися й казали: "Ми вперше це почули і побачили по телебаченню. З нами навіть ніхто не проводив цих переговорів". Тобто, це чистої води популізм, який робиться на авторитеті нашої країни. Цього не можна допускати.

Що стосується Опозиційного уряду, що стосується опозиції, ми будемо весь час викривати такі авантюрні дії. І ми будемо їх засуджувати. А висновки хай робить український народ.

Тому я сказав би так: що стосується позитиву, ми, за великим рахунком, його не бачимо. Ми бачимо тільки негатив. Ми бачимо, як сьогодні наші партнери на Заході і на Сході в черговий раз здивовані, і вони сьогодні дуже обережно висловлюються щодо політики, яку здійснює нині діюча влада. Вони роблять дуже обережні оцінки. Знищення усталених економічних відносин, чи то з Росією, чи з країнами СНД, ніколи не піде на користь нашій країні, буде давати тільки мінуси.

Що стосується внутрішньої політики. Декілька слів. Що ми бачили за ці 100 днів?

Перш за все, незрозуміло, чому до сих пір не прийнято бюджет на 2008 рік. Практично закінчується березень, закінчується перший квартал, а ми не маємо ще проекту державного бюджету. Я вже не кажу про програму Уряду – так званий "Український прорив". Чому вона не розглядається сьогодні в парламенті? Соромно її вже розглядати, тому що, якщо б це було на початку року, можна було б казати, що все це реально, і все ще можна зробити такі прориви. А пройшло три місяці цього року, і ми бачимо, що інфляція стала 5,7 відсотків. Це найбільша інфляція за останні 8 років.

Що можна очікувати до кінця року? Сьогодні різні експерти кажуть про інфляцію в межах 20-30 відсотків. Що це за політика, коли ціни зростають щоденно і фактично "з'їдають" ті доходи населення, які люди сьогодні отримують за рахунок популістської політики?

Тому треба думати не про виборчі кампанії, а треба думати про економіку. Але як кажуть, мізки спрямовані зовсім в інший бік. Треба думати не про яскраві популістські виступи, а про те, як відпрацювати систему соціального захисту від тієї інфляції, від підвищення цін на товари народного споживання, як захистити бідних людей. От про що потрібно думати.

Я знаю, що в черговий раз ми з вам побачимо – і це буде вже скоро, на наступному тижні – як Уряд буде намагатись яскраво казати про свої "перемоги". Це невдовзі почує вся країна. Але практична реалізація будь-яких програм, перш за все, дає можливість зробити висновок: це програма реалістична, чи вона популістська.

Я наведу такий приклад. Він також багато про що свідчить. Ми з вами пам'ятаємо, що казали про призов наших хлопців до армії на строкову службу. Казали, що його не буде в 2008 році, але рішення про призов прийнято. І багато ще чого було обіцяно, про що сьогодні вже забули. А реалізація будь-яких передвиборчих обіцянок – це, безумовно, обличчя тієї чи іншої політичної сили, того чи іншого політика.

Чого сьогодні коштує програма приватизації, яку ми поки що не побачили? Ми знаємо, що приватизація стратегічно важливих об'єктів буде спрямована, перш за все, на фінансування різних популістських проектів. Але ніяк вона не буде спрямована на покращення економіки, на підняття рівня життя наших людей.

Ми з вами дуже часто є свідками, як нехтується Конституція і закони України, як рішення ґрунтуються на так званій революційній, політичній доцільності. Правовий нігілізм став вже візитівкою цієї влади, коаліції і Уряду. Ми почали чути, що Уряд закликає до ігнорування навіть судові рішення. Такого ще ніколи в Україні не було.

Поширення набуває практика звільнення державних службовців за політичними мотивами.

В 2005 році ми бачили, як на наших очах падала економіка, як з 13 відсотків ВВП вона впала до 2,5 відсотків. Тоді також за ефектними діями влади ховалась відсутність ефективності. Тобто, сьогодні все це – повторення того ж самого сценарію. Ми знову бачимо падіння промисловості. Внутрішній валовий продукт впав майже на 3 відсотки. Зростання промисловості впало майже вдвічі.

Багато прикладів є щодо зростання цін. Я наведу деякі з них. Наприклад, ціни на послуги зросли на 15-20 відсотків, на продукти харчування – на 30-35 відсотків. Ціна на олію, наприклад, зросла на 87 відсотків, на фрукти – на 70 відсотків, на овочі – на 60 відсотків. І так далі. І це відбувається щоденно. Бензин, дизельне паливо в березні 2008 року у порівнянні з минулим роком подорожчали в середньому на 50-70 відсотків.

Ось це – політика нині діючого Уряду. Його промислова політика – це курс на деіндустріалізацію України, розбазарювання державного сектору економіки та створення загроз національному економічному суверенітету.

Політика нинішнього Кабінету Міністрів в паливно-енергетичному комплексі – я вже казав – є вкрай невдалою. І ми бачимо, що у внутрішній політиці сьогодні це призводить до падіння видобутку і нафти, і газу. На це питання також треба дати відповідь.

Соціальна політика перетворює нашу державу на країну черг за отриманням державної допомоги. Результат цієї соціальної політики – це проїдання замість соціальних інвестицій та підвищення якості життя громадян. Не має жодних реальних кроків у напрямку пенсійної реформи, реформи заробітної плати, розвитку національної системи страхової медицини, розвитку медицини на селі, підвищення в цілому якості медичної допомоги.

Своїми рішеннями Уряд провокує кризу, а звинувачує в цьому своїх опонентів. Ми на кожному засіданні Опозиційного уряду даємо їм можливість почути нашу точку зору. Ми пропонуємо, як краще приймати ті чи інші рішення в тих чи інших напрямках. Але вони нас, на жаль, не чують – як не хочуть чути сьогодні і думку українського народу. У цьому зв'язку я хочу нагадати приклад щодо ситуації по НАТО.

Кабінет Міністрів створює сьогодні несприятливі умови для роботи великої кількості підприємств з метою і перехоплення прав власності, і пригнічення розвитку підприємств не тільки державної власності, але й інших форм власності.

Тому ґрунтовний підсумок таких "перемог" над своєю країною і власним народом ми сьогодні затвердимо у спеціальній доповіді Опозиційного уряду. Ми з вами над цією доповіддю працювали. Ми її розповсюдимо. І я вважаю, що ми з вами отримаємо зворотну інформацію: чи ми праві в свої висновках, чи ні.

А сьогодні ми з вами попрацюємо під таким кутом зору: по різним напрямкам я просив би виступити наших міністрів згідно з тим порядком денним, який сьогодні затверджено.