На запитання кореспондента «Голосу України» відповів народний депутат, заступник голови парламентської фракції Партії регіонів, Секретар Політради ПР Андрій Клюєв.

— Андрію Петровичу, що ви думаєте про нинішню ситуацію в Україні — політичну, економічну, соціальну? Скидається на те, що так просто існуюче протистояння не закінчиться, і це починає непокоїти. Як співається у відомій пісні, «что же будет с родиной и с нами?»

— Думаю, нічого екстраординарного не відбувається: триває боротьба між трьома основними політичними гравцями на політичній сцені Україні. Це суперництво розпочалося не сьогодні і не вчора. Просто до оголошення результатів позачергових парламентських виборів цих полюсів було два, а з певного моменту додався ще один.

— Банкова чи нові господарі Кабміну?

— Не грає ролі. Важливо, що ми як опозиція маємо справу не з одним центром прийняття рішень з боку провладної коаліції, а з двома.

— Це спрощує чи, навпаки, ускладнює позиції Партії регіонів?

— Відсутність біполярної комбінації «коаліція—опозиція» створює проблеми, в першу чергу, для українського суспільства. Це воно, а не Партія регіонів втрачає орієнтири, які для мільйонів наших громадян до завершення дострокових виборів були достатньо надійними. І це погано без огляду на те, про чий електорат ідеться — наш чи не наш. Є речі, на які політик повинен дивитися з точки зору загальнонаціональних, а не партійних інтересів. Розчарування суспільства у спроможності тих чи інших сил покращити ситуацію породжує загальне зневір’я, занепадницькі настрої, а це не в інтересах політичної сили, яка веде боротьбу за владу. Такі настрої не змінюються миттю, вони мають доволі сильну інерційну дію. І якщо припустити, що завтра в опозиції опинимося не ми, а наші політичні опоненти, що цілком реально, то зрозуміло, чому нам немає сенсу «розхитувати човен». З цих також причин гасло «чим гірше, тим краще» не може бути прийнятним для опозиційної сили, яку від влади відділяють один-два голоси в таборі більшості.

— Тобто ситуація в українській політиці не вбачається вам загрозливою?

— Я намагаюся аналізувати дійсність, виходячи не лише з результатів перебігу поточних політичних подій. З відстані телевізійного екрана події в залі Верховної Ради можуть виглядати драматично. Якщо ж спробувати оцінити їх в контексті світової політики, то наша реальність виглядає цілком благопристойно. Можливо, в цьому головна біда України зразка 2008 року...

— Ми дуже далекі від процесів, які визначають головні напрями розвитку світової економіки, а отже — від справді великої політики. Ми схожі на хлопчика, який стоїть з велосипедом на узбіччі широченного автобану, по якому з величезною швидкістю мчать лімузини. За великим рахунком з нами нічого не відбувається. Я маю на увазі нічого справді серйозного. Ми не б’ємося за якісь новаторські концепції, бо не вважати ж такими банальності, викладені в урядових «проривах»? Парламент безнадійно загруз у протистоянні навколо проблем далеко не першочергової ваги, які можна було б з успіхом відкласти вбік років на два-три, поки не запрацює економіка.

— Питання вступу до НАТО є для Партії регіонів принциповим?..

— Так, це питання принципове. Але чому цю чутливу проблему влада порушила на самому початку свого перебування в більшості? Наша реакція була відомою заздалегідь, і все-таки вони зважилися підписати так званий лист трьох. Вони так поспішають, бо знають: в них мало часу. Тим часом суспільству потрібні були зовсім інші ініціативи. Наприклад, оголошення пріоритетом номер один лібералізації податкового законодавства з подальшим коригуванням бюджету в бік зменшення його видаткової частини. Без цього неможливо розраховувати на реальний прорив в економічній сфері! Вітчизняний товаровиробник повинен відчути нарешті, що держава визнає себе залежною від нього і погоджується обслуговувати його інтереси, а не тиснути фіскальним пресом, що водночас і є розсадником корупції! І опозиція обов’язково підтримала б таку ініціативу. Більше того, ми змушені були б узяти на себе часткову відповідальність за втілення такої ідеї в життя, не входячи при цьому в уряд. Якщо піти далі, ми разом — більшість і опозиція —продемонстрували б народові, що в нас є спільне бачення української перспективи, і це та мета, яка об’єднає Схід і Захід.

Свою мету має Росія, безумовно, вона є в США, ЄС, у китайців, в Індії. Ці та ряд інших держав і союзів прагнуть, у першу чергу, економічної потужності. Розвинута економіка, і лише вона, забезпечує місце під сонцем. Хто і яким чином розпоряджається плодами економічного процвітання — це питання іншого характеру й окремої розмови.

Чому б більшості не піти саме таким шляхом замість того, щоб продовжувати конфронтацію з партією, яка налічує в парламенті найчисельнішу фракцію? Українській політиці потрібно вийти на відкриту воду простої і зрозумілої суспільству економічної проблематики. Українській політиці потрібна своєрідна Реформація, відмова від схоластичних ідей на кшталт того, що лише біло-оранжеві здатні забезпечити Україні прогрес.

— Ви стверджуєте, що коаліціанти не пропонують Україні мету? Хіба вступ до Європейського союзу не може розглядатися як велика ціль?

— ЄС розглядався його творцями як спосіб уникнути майбутніх конфліктів в післявоєнній Європі. Вони керувалися тим, що слід ліквідувати економічні причини потенційних протистоянь, і тому пішли тим шляхом, яким пішли. Це було правильне рішення. Однак до того, що вкладають у поняття «Європейський Союз» більшість наших співгромадян з політиками включно, це не має безпосереднього відношення. Коли в нас кажуть «ЄС», мають на увазі, в першу чергу, високий рівень життя мешканців держав об’єднаної частини континенту. Тим часом економіки держав старої Європи, зокрема Німеччини, швидко постали з руїн не тому, що перед ними відкрилася перспектива створити ЄС, а тому, що німецький народ, попри поразку в Другій світовій війні, продовжував залишатися одним із стовпів європейської цивілізації, а такі речі, як відомо, знищити неможливо. Плюс план Маршалла. Ось вам справжні складові успіху. Це дуже легко, озброївшись гаслом «Даєш Європу!», вважати, що ти поставив перед народом правильну мету, а отже, залишається лише відповідним чином адаптувати національне законодавство і щосили тиснути на Брюссель. Набагато складніше створити такі політичні передумови, які забезпечили б мобілізацію всіх наявних ресурсів — людських і матеріальних — в ім’я того, щоб твою державу почали поважати у світі без огляду на те, чи ти прокламуєш європейські гасла, чи просто наполегливо досягаєш мети без виставляння комусь якихось умов.

— У Партії регіонів так думають усі?

— У Партії регіонів зібралися люди, які не звикли нічого ні в кого просити. І вони розраховують на те, що в суспільстві їх підтримують однодумці. Судячи з результатів останніх парламентських виборів, таких громадян у нашій державі вистачає.

— Нові вибори можливі?

— Так, але вони нічого принципово не змінять.

— У чому ж вихід?

— У відмові від ненависті. Коли перестаєш ненавидіти — розвиднюється в очах. Коли розвиднюється в очах — починаєш добре бачити. Коли добре бачиш — краще вибираєш дорогу, якою треба довести до мети тих, хто обрав тебе за провідника. Це ж так просто.