На таких тримаються небо і світ

На його картинах – небо, гори і літаки.

Він прагнув висоти й сягав її. Земної і в небесному польоті.

У книжці "Десять разів спочатку" Олег Антонов писав: "У п'ятнадцять років – ще гриміла громадянська війна – я попросився до авіашколи. Мене не взяли, пояснили: по-перше, потрібен командирський стаж – у льотчики тоді брали тільки тих, хто відзначився на фронті, а по-друге, немає на чому літати, немає літаків... Щодо командирського стажу я не хвилювався: війна ще не скінчилася. Але ж немає літаків!.. І мені, власне, нічого іншого не лишалося, як почати самому будувати літаки"...

Минуть роки, і про його життєвий, конструкторський політ заговорить світ.

Діяльність Олега Костянтиновича – Генерального конструктора авіації, академіка Академії наук – ще за життя була відзначена найвищими нагородами Української Республіки і Радянського Союзу: трьома орденами Леніна, Державною премією СРСР, Ленінською премією, Державною премією УРСР. Його багаторазово обирали депутатом Верховної Ради СРСР. Він ніколи не був над людьми, завжди утверджував себе працею, яка ставала подвигом. Був переконаний: успіх досягається завдяки міцному творчому колективу. "Після впровадження в серію нашого сільськогосподарського і транспортного літака АН-2 з невеличкою групою конструкторів їдемо до Києва, що підводився з руїн. Завод у зародку. Розташувалися в напіврозваленому бараці. Миші точать книжки й креслення. Вогко, холодно, але поступово ростемо. Рік у рік нам додають площу, верстати, відкриваємо нові лабораторії. А головне – зростає колектив... Він об'єднується не стінами будинку, де працює. Головне, без чого колективу не може бути, – це єдність мети!" Творча діяльність Олега Антонова базувалася на багатогранній ерудиції. Він знав практично всі досягнення в галузі техніки і, звичайно, все про авіацію. Його дивовижна пам'ять зберігала численну інформацію про літаки минулого й сучасного.

Вражали його надзвичайна чесність, благородність і скромність. 1974 року Олег Костянтинович написав листа Леоніду Брежнєву, в якому відмовився від другої Зірки Героя Соціалістичної Праці, зазначивши, що вона має належати його колезі А. Бєлолипецькому, учаснику створення "АНів" – від АН-2 до АН-124. До останніх днів життя Антонов не міг заспокоїтися з приводу несправедливого ставлення до видатного авіаконструктора Ігоря Сікорського – киянина, котрий свого часу виводив Україну в небо. 1982 року за ініціативою О. Антонова група відомих льотчиків звернулися до уряду з проханням відновити добре ім'я цієї людини.

Олег Костянтинович створив понад 60 типів транспортних літаків і планерів, зокрема поршневі – АН-2, АН-12, АН-22 "Антей", суцільнометалеві спортивні планери А-11, А-13, А-15.

Ідучи в ногу з прогресом, у сімдесятих роках Олег Антонов скеровує колектив на створення транспортних літаків із двоконтурними турбореактивними двигунами. Першою такою машиною став АН-72, а пізніше з'явилася його модифікація АН-74, які й нині незамінні в необжитих районах, де немає аеродромів із відкритими підходами та бетонними смугами. Під керівництвом Антонова створено важкий дальній транспортний літак АН-124 "Руслан", на якому встановлено 30 рекордів, а всього на рахунку – 483 світові досягнення, з них 378 не перевершено й досі! На жаль, "Руслан" став останнім літаком, створеним під його керівництвом. Наприкінці березня 1984 року О. Антонов полетів до Москви. Його нагородили медаллю імені А. М. Туполєва. Це був його останній політ.

Авіаційному науково-технічному комплексу, яким керував Олег Костянтинович, присвоєно його ім'я. Ця людина була покликана створити Авіацію, якою пишалася б держава й визнав світ. Він виконав свою місію. Головну рису Олега Костянтиновича його наступник – генеральний конструктор Петро Васильович Балабуєв визначив так: "Почерком, стратегією, я сказав би, візитною карткою Антонова завжди й в усьому була така властивість, як інтегральне вираження людського вміння і громадянської відповідальності за свою працю".

Це була праця на висоті мрії.