| Головна | |
|
| Позиція | |
|
| Знайомтеся ближче | |
| Біографія
|
| Загадка Віктора Януковича
|
| Прикоснись к судьбе
|
|
| Прес-центр | |
|
| Актуальні коментарі | |
|
| Хроніка зустрічей | |
|
| Нам пишуть | |
|
| Напиши Віктору Януковичу | |
| Фотоархів | |
|
| Аудіо та відео | |
|
|
|
Загадка Віктора Януковича
ВАЛЕНТИН ЧЕМЕРИС
"Для хлопчика, який виріс під шахтним териконом, не було іншого шляху, аніж робити себе самому. Батько з матір'ю дали мені головне – життя. Від батька, а він був простим робітником – машиністом паровоза – я, мабуть, успадкував здатність працювати цілодобово, поважати будь-яку працю і людей, які працюють, не боятися труднощів. Батько і поговірку любив, що, між іншим, стала і моїм кредо на все життя: "ОЧІ БОЯТЬСЯ, А РУКИ РОБЛЯТЬ".Віктор Янукович, Київ, 2004 рік
...Ні, ні, що б ви не говорили, а в історії стрімкого державного злету Віктора Януковича щось... не так. В крайньому разі не все так просто. Відчуваю, що тут криється якась таємниця, що її ви старанно приховуєте. Бо як це – син робітника, простий хлопець з донецької глибинки, не маючи руки, що її в просторіччі називають волохатою – і раптом... такий феноменальний, прямо фантастичний злет! Ні, ні, не затуманюйте нам мізки красивими словесами про те, що, мовляв, Янукович, як американці кажуть, – людина, яка сама себе зробила. Янукович – чийсь протеже, улюбленець долі. Га? Бо як же пояснити такий його злет: 1976 рік – перша керівна посада. Директор якоїсь там автобази в якомусь там Єнакієвому, а вже у 2002 році – Прем'єр-міністр України. Глава її Уряду. Відчуваю, що тутечки щось не так. Тут є нерозгадана досі загадка Віктора Януковича. То яка вона, га? Можете ви підняти завісу і поділитися нею з простим народом, до якого я відношу й себе?
З листа Н.Павленко, м.Полтава.
УСЕ КУПИШ – ЛИШЕ ТАТА Й МАМИ НІ...
У 1950 році на Донбасі, в одному з робітничих висілків в сім'ї машиніста паровоза та медсестри народився хлопчик, якого нарекли Віктором.
Невдовзі він уперше в своєму житті вимовить найголовніше слово людства: МАМА. І пролепече його, роблячи свої перші самостійні, правда, ще не зовсім тверді і впевнені кроки. Як потім виявиться: на планеті Земля, Україна, Єнакієве. Виселок Жуківка, що біля шахтного терикону.
І раде хлоп'я буде – аж-аж!
І мама, оповита почуттям відради й утіхи, наче празником в ту мить осяяна, підхопить сина на свої такі теплі і такі надійні руки, що здадуться йому крилами (і потім все життя руки мами здаватимуться йому крилами) – щаслива, усміхнена.
Молода і гарна.
Ледь-ледь Віті виповнилося два роки, мами не стало. А було їй тоді лише двадцять сім неповних весен...
Згодом батько, аби не бурлакувати самотиною, одружиться вдруге, але, як водиться, відносини з мачухою не складуться – хлопця виховуватиме бабуся. "Сиротинка ти моя", – зітхатиме жалісно.
В народі кажуть: без батька, але з матір'ю, дитина напівсирота, а ось при батькові, але без рідної неньки – дитина вже кругла сирота. З новою сім'єю батько житиме в хаті, а синок його від першої дружини з бабусею по сусідству – у флігельку. Але, коли через роки та роки мачуха помре, він поховає її з належною шаною і поставить їй пам'ятник.
А щодо мами...
"Про маму розмова особлива, – якось поділиться він сокровенним в одному зі своїх інтерв'ю. – Здавалося б, я її і пам'ятати аж ніяк не міг – занадто малим був. А ось живе вона зі мною все життя – і в радощах, і в горі. Повірте – це не красива фраза. До мами я звертаюся перш за все за допомогою в найтяжчі хвилини життя. До неї я спішу за прощенням, коли в чомусь помиляюсь, коли їсть совість за неправедний вчинок".
І це справді не порожні слова, мовлені не заради красивості. Мине декілька років, і мама з того світу, як тільки він звернеться до неї, порятує сина...
Це дехто пізніше нарече єнакіївським чудом – мабуть, так воно і є. Звідтоді він не раз і не двічі повторюватиме десь вичитані рядки поета Сосюри, до речі, земляка:
І матуся моя усміхнеться мені,
Моя мила далека мамуня...
Правду кажуть люди: усе купиш – лише тата й мами ні. | |
Посилання :
Продовження книги
|
| | версія
для друку |
|
| |
|