версія для друку

«Путін ненавидить Ющенка…»

  20 жовтня 2008 (vlasti.net)

Відомий російський політолог Андрій Піонтковський в інтерв’ю ВЛАСТИ.НЕТ охарактеризував сучасну російську систему влади й оцінив, наскільки успішна концепція Дмитра Медведєва щодо зони впливу Росії.

— Як би ви охарактеризували дії Росії в українському напрямі: це стратегія, тактика чи безсистемність?

— Ставлення Кремля до України визначається однією центральною ідеєю: в різні часи вона називалася по-різному, в останні 15 років — це була ідея домінування на пострадянському просторі, а ось зараз її абсолютно чітко позначив президент Дмитро Медведєв — це зона впливу. Він дуже чітко висловився: ми маємо право на зони впливу там, де живуть наші друзі.

Але якщо йдеться про друзів, то який вплив ще потрібен? Суперечливе висловлювання. Вочевидь, мався на увазі так званий примус до дружби. В Україні така «дружба» нікому не потрібна, причому не лише тим силам, що орієнтуються на Віктора Ющенка або Юлію Тимошенко, але й на тому ж Віктору Януковичу, і тим же «донецьким». У них є свої інтереси, їм не потрібен «московський дах». І річ навіть не в конкретних проблемах на сьогодні, таких як статус Севастополя, чорноморський флот, ціна на газ, російська мова — все це частковість. Корінна й непримиренна проблема російсько-українських відносин полягає в прагненні Москви розглядати Україну як зону свого впливу й абсолютну незгоду з цим українського політичного класу та більшої частини суспільства.

— Хто в Росії й про що говорить зараз з українським керівництвом?

— У вас поки що троє політиків першого плану — Тимошенко, Ющенко та Янукович. У нас у Росії усього один — це Володимир Путін. Путін — диктатор. Я не розумію, як так могло статися — ось він стоїть на прес-конференції поруч із прем’єр-міністром незалежної держави пані Тимошенко і називає президента цієї держави злодієм. А прем’єр-міністр стоїть біля нього і все це їсть, ніяк на це не реагує. Ось вам приклад діалогу. Так ось, наш учасник діалогу розмовляє з вашими трьома. Він ненавидить Ющенка, ненавидить до останньої межі сказу й не приховує цього. Януковича, по-моєму, він зневажає, бо той не виправдав його надій як проросійський політик. Путін ніяк не може зрозуміти, що немає там проросійських політиків: Янукович може використати у своїх політичних іграх російський чинник, але він проукраїнський політик. А з Тимошенко в Путіна ділові відносини. Вони обидва — газові трейдери, і вони спілкуються на своїй мові. А Путін — він, передусім, мультимільйонер і газовий трейдер, і лише після цього він — диктатор. Тимошенко також була газовим трейдером. Ось вони ведуть свій діалог своєю діловою мовою, яка для нас абсолютно незрозуміла. Що ми знаємо про їхню останню зустріч, окрім того, що президент Ющенко — злодій? А більше нічого. Напевно, вони про щось домовилися, але, як правило, розмови між цими видатними газовими трейдерами постійно відбуваються в тіні.

— Недавно був продовжений Великий договір про дружбу та співробітництво між нашими країнами, але дружби як такої не спостерігається. Що нам заважає товаришувати?

— Це й заважає товаришувати: називайте це як завгодно — імперський, неоімперський комплекс у Росії. Але це вже навіть не комплекс, це вже неприхована політика. Як ми можемо товаришувати, якщо вам кажуть: ви — моя зона впливу. Я вважаю, вам це не сподобається.

№213, субота, 22 листопада 2008

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Капітал симпатій
• Коротко / УКРАЇНА

Коментарі читачів: