До 170-річчя з дня народження українського класика артисти Театру ім. І. Франка запросять глядачів на виставу «Кайдашева сім’я», яку покажуть 26 листопада. Цю постановку здійснили: режисер Петро Ільченко, сценограф Андрій Александрович-Дочевський і Людмила Нагорна (костюми), які допомогли відтворити на сцені антураж сільської родини Кайдашів. Знану ще із шкільних років повість, франківці зуміли не просто прочитати заново, а показати, як непросто складаються стосунки між близькими людьми, як спочатку невеличкі чвари, непорозуміння невісток зі свекрухою можуть вирости до фронтальних сімейних боїв. Актори грають так переконливо, створюючи таких колоритних персонажів, і здається, що родину Кайдашів і їхніх сусідів глядачі дуже добре знають (майстерно перевтілюються у свої ролі: Наталія Сумська, Володимир Коляда, Олександр Форманчук, Назар Задніпровський, Олена Медведєва і Анжеліка Савченко). Цікаво, щоб подивитися цю виставу приходить багато молоді, яка жваво реагує на побачене на сцені і не шкодують долоней, аплодуючи франківцям. А найбільшим компліментом артистам може слугувати фраза одного з глядачів: «Не хотів би я, щоб мою дружину вчила жити така Кайдашиха, яку зіграла Наталія Сумська. От свекруха — всім свекрухам свекруха! Всі артисти так класно грали, що я навіть забув, що це театр — так переживав за героїв»...
Сила класики в тому, що вона актуальна на всі часи. Здавалось би, повість «Кайдашева сім’я» написана письменником ще у далекому 1876 році, а історія, описана Іваном Семеновичем, немов про нас із вами. І байдуже, де ви живете: у селі чи місті, бо проблеми, хто у сім’ї голова, а хто шия; як правильно вибудовувати стосунки невістки і свекрухи або зятя і тещі; як поділити нажите добро між дорослими дітьми — обов’язково колись у вас теж виникнуть. Тож нехай приклад Кайдашів (Омелька, Марусі, Карпа, Лавріна, Мотрі й Мелашки) стане нам уроком, щоб не рубати по живому грушу і ніколи не ставати близьким людям запеклими ворогами.
ДОВIДКА «Дня»
Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй тощо) народився 25 листопада 1838 р. в м. Стеблеві Київської губ. Канівського повіту (нині — Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський район). Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.
Навчався Нечуй-Левицький в Богуславському училищі, потім у Київській семінарії та Київській духовній академії. Перед ним відкривалася духовна кар’єра, але юний магістр богослов’я рішуче від неї відмовився, пориваючи з сімейними традиціями. Він викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії, гімназіях Каліша, Седлеця та Кишинева. Коли письменник вийшов у відставку, то оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, цілковито віддався літературній праці.
У 1870-ті роки художник створює класичні твори з народного життя: «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка». Перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту («На Кожум’яках» та «Голодному й опеньки м’ясо»), які містять цікаві характеристики типів торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою «За двома зайцями», набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі.
Під час Першої світової війни Нечуй-Левицький бідував і навіть голодував. Коли Київ окупували кайзерівські війська, письменник тяжко захворів. Він потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для людей похилого віку), де й скінчив своє життя 2 квітня 1918 р. Похований Іван Семенович у Києві на Байковому цвинтарі.
