версія для друку

Відгуки

Вадим ХМАРСЬКИЙ, завідувач кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова:

— Ми на кафедрі обговорювали книги з «Бібліотеки «Дня». Кожного із викладачів, звичайно, зацікавив інший погляд на той період української історії, лекції з якого він читає. Висловлювалися різні міркування. Але хотілося б сказати про книги в цілому. Проблема, яку піднімають книги «Україна Incognita» та «Дві Русі», — це проблема історичної свідомості нашого суспільства. І, звичайно, ми приречені на те, щоб роздумувати над власною історією. Як ми знаємо, історична свідомість формується на чотирьох рівнях: перш за все, на побутовому — рівні власного щоденного досвіду; на рівні мас-медіа — журналів, газет, радіо, телебачення; на рівні шкільної освіти і на рівні вищої історичної освіти. Ми намагалися з’ясувати, яке ж місце займуть видання «Дня» на всіх чотирьох рівнях історичної свідомості нашого суспільства. Звичайно, що кожен iз нас не відкрив для себе велосипеда чи Америки, оскільки всі ми — історики й україністи. Проте форма подання матеріалу не може не приваблювати. Відчувається якісне журналістське перо, тобто вміння привернути увагу навіть у формулюваннях. Не так щоб воно засліплювало, але щоб дійсно приваблювало. І саме наявність власних думок журналіста або фахівця-історика, якi брали участь в написанні тієї чи іншої статті, є ознакою високого рівня подачі інформації.

Звичайно, як доводить наше спілкування зі студентами, четвертий, вищий рівень історичної свідомості певною мірою протистоїть попереднім трьом, оскільки там формується міфологія. Міфологеми в інших галузях гуманітаристики — це навіть позитив (адже формування ідеології будується на міфологемах). Але історик-професіонал, як на мій погляд, має розвінчувати міфи і деміфологізувати історію. І звичайно, знайомлячись із цими виданнями, нам хотілося подивитися, якою мірою у них поєднуються міфологізація і деміфологізація. Варто сказати, що перед нами якраз приклад вдалого поєднання. З одного боку — висококласнi журналісти, на рівнi хороших історикiв, а з другого — історики екстракласу: Юрій Іванович Шаповал, Станіслав Кульчицький, Віктор Горобець і багато інших. І тому можна сказати, що книги з «Бібліотеки «Дня» дуже корисні, тому що здатні знайти собі місце на всіх рівнях історичної свідомості. Вони дозволяють зробити те, чого не можемо зробити ми, історики-фахівці, — вийти на широкий загал. І вони не просто доносять думки до широкого загалу, вони роблять це дуже якісно. Як сказав один із моїх колег, деяким статтям бракує лише наукового апарату, щоб називатися науковими статтями. Звичайно, науковий апарат — елемент, неприпустимий в газеті. Але рівень подачі матеріалів надзвичайно якісний. Тому я думаю, що цей досвід є корисним не тільки для нашої кафедри, фахівці якої прагнуть інтелектуального удосконалення, а й для нашого суспільства в цілому — якщо говорити про макрорівень. І ці книжки справді роблять велику справу щодо національної ідентичності. Національної не з точки зору етнічного розуміння нації, хоча і в цьому контексті також. Але якщо перевести розмову з площини української національної ідеї в площину української ідеї загалом і говорити про поліетнiчний феномен України (хоча і з титульною нацією), то можна помітити, що йдеться про виважену концепцію і стратегію написання. І це дуже приємно, тому що, як на мене, історик повинен бути якщо не аполітичним, то принаймні — центристських поглядів. Будь-які шарахання вбік завжди трохи пахнуть певними спекуляціями. Я не буду розвивати політичну тему, вона вже сьогодні тут обговорювалася. Але хотілося б сказати, що книги «Дня» — це сильний культурологічний струмінь. Оце найголовніше. Звичайно, що будь-яка особа, будь-яка газета так чи інакше ототожнюється з якоюсь політичною силою. Хоча неструктурованість нашого суспільства і недосконалість політичної боротьби призводять до того, що і в більшості, і в опозиції сьогодні є люди суміжних суспільно-політичних поглядів. Адже розмежування, як ви слушно сказали, пішло не шляхом консерваторів і лібералів, фундаменталістів і модернізаторів, а за іншими, інколи навіть дуже суб’єктивними ознаками. Але якщо брати аполітичний аспект, то книги «Україна Incognita» та «Дві Русі» задовольнять і тих, хто ототожнює себе з опозицією, і тих, хто ототожнює з більшістю. І це ознака того, що вони працюють на все суспільство. Тому що будь-який читач, людина будь-яких політичних переконань має визнати високий рівень цих видань і побачити ту об’єднуючу домінанту, якої нашому суспільству не вистачає. Адже ми дійсно в своєму суспільстві повинні визначити свою, українську, точку зору на ті чи інші події. (Скільки б не залучали російських, польських, німецьких, яких завгодно авторів до газети, вони представлять спектр своєї національної історіографії). І ваша газета в цьому плані робить величезну справу. Скажу відверто, я — не щоденний читач газети «День». Але зустріч у такому форматі для багатьох з нас, звичайно, краще відкриє вашу газету. І ми, слідом за нашими колегами, будемо тепер не вирізати та підклеювати окремі матеріали, а чекатимемо наступних книжок з «Бібліотеки «Дня», щоб одразу в «цивілізованому» варіанті з ними ознайомитись.

Артем ЖУКОВ, Національний університет «Острозька академія»:

— Зазвичай історію держави вивчають, у нас же — намагаються віднайти правду. І завдяки тим, хто хоча б трохи намагається пролити світло на темний пласт нашого минулого, складно переоцінити значення книги «Дві Русі», бо вона звертає увагу на найбільш суперечливі моменти української історії, тлумачення яких покладено на плечі свідомим громадянам держави Україна. Справа не в тому, що ми не хочемо вивчати власне минуле, а, переконаний, у тому, що дехто не хоче усвідомити свою другорядність у тому процесі. Перекручена історія ніяк не дозволяє масам усвідомити такий простий і беззаперечний факт, що ми не ті, за кого нас мають, як прийнято вважати, брати наші старші...

Ліна ШВИДКА, ВМУРоЛ «Україна»:

— Ця книга дає можливість стверджувати, що саме ми створюємо історію, але треба пам’ятати, що й історія створює, формує нас. Історія України — це ми самі, наші вчинки, думки, дії. Але й наші дії, думки та вчинки залежать від того, якою історією ми живемо в серці, які почуття в нашу свідомість заклала ця історія, культура рідної землі.