Вітаємо на теренах бібліотеки
Бібліотеки вперше з'явилися на древньому Сході. Звичайно першою бібліотекою називають збори глиняних табличок, приблизно 2500 рік до н.е., знайдене в храмі вавилонського міста Ниппур. В одній із гробниць біля єгипетських Фив був виявлений ящик з папірусами часу ІІ перехідного періоду (XVІІІ - XVІІ вв. до н.е. ). В епоху Нового царства Рамзесом ІІ було зібрано близько 20 000 папірусів. Найвідоміша древневосточная бібліотека - збори клинописних табличок з палацу ассірійського царя VІІ століття до н.е.. Ашшурбанипала в Ниневии. Основна частина табличок містить юридичну інформацію. У древній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклее тираном Клеархом (ІV століття до н.е. ).
Библиотека - установа, що збирає й зберігає добутки печатки й писемності для суспільного користування, а також здійснює довідково-бібліографічну роботу. У цей час усе більше поширюються й входять до фонду бібліотеки мікрофільми, аудіо- і відеокасети, діапозитиви, оптичні носії (CD-ROM).
Тож, запрошуємо до перегляду сторінок Вашої електронної бібліотеки!
Розділи бібліотеки по тематиках
- Наша
- Проза
- Поезія
- Історія
- Публіцистика
- Мемуари
- Фольклор
- Детектив
- Роман
- Фантастика
- Наука і освіта
- Інше
Решта лінків
Республіка ШКИД
МАЛЕНЬКИХ ЧОЛОВІК З-ПІД СМОЛЬНОГО
Маленька людина. - На Канонерський острів. - Шкида купається. - Гутен таг, камераден. - Бісквіт з Гамбургу. - Ідея Викниксора. - Гімн республіки Шкид.
У дефективної республіки Шкид з'явився шеф - портові робітники.
Торгпорт спершу допоміг грошима, на які прикупили підручників і деяких продуктів, потім портовики привезли дров, а коли наступило літо, надали дитбудинку Канонерський острів і територію порту для екскурсій і прогулянок.
Прогулянки туди для Шкиды були святом. Збиралися з ранку й проводили у порту весь день, і тільки пізно ввечері задоволені, але втомлені верталися під зводи старого будинку на Петергофском проспекті.
Звичайно збори на острів поглинали вся увага шкидцев. Вони бігали, метушилися, одні добували з гардеробної пальто, інші запаковували кошика с шамовкой, треті метушилися просто так, тому що на місці не сиділося.
Немудро тому, що в одну з неділь, коли відбувалися збори для чергового походу в порт, хлопці зовсім не помітили раптово дитячої фігурки, що з'явилася маленької, у сірому, досить потертому пальтечко і шапочці, схожої на млинець.
Він - цей маленький, непомітний чоловічок - здивовано поглядав на суетившихся й чмихав носом. Потім, щоб не заштовхали, притулився до грубки й так і завмер у куточку, придивляючись до навколишнім.
Тим часом хлопці побудувалися в пари й очікували команди виходити на вулицю.
Викниксор востаннє обійшов ряди й отут тільки помітив притулившуюся в куті фігурку.
- Ах, так. Агов, Еонин, іди сюди. Стань у задні ряди. Хлопці, це новий вихованець, - звернувся він до що вибудувалася Шкиде, указуючи на новачка.
Хлопці оглянулися на нього, але в наступну ж мить забули про його існування.
Школа рушила.
Вийшли на вулицю, недільним-недільній-по^-недільному веселу, жваву. З усіх боків, як горобці, цвірінчали торговки насіннячками, блищали нагріті сонцем панелі. До порту було досить далеко, але бадьоро настроєні шкидцы крокували швидко, і незабаром перед ними заскрипіли й розгорнули високі сині ворота Торговельного порту.
Відразу повіяло прохолоддю й простором. Спереду блискала вода Морського каналу, якась особлива, більше бурлива й що хвилюється, чим вода Обвідного або Фонтанки.
Незважаючи на неділю, порт працював. Біля приосадкуватих, широких, як кити, пакгаузів метушилися вантажники, звалюючи мішки із зерном. Від руху вітру тонкий шар пилу не перестаючи сріблився в повітрі.
Далі, впритул до берега, стояв німецький пароплав, що прибув з паровозами.
Шкидцы спробували прочитати назва, але слово була довге й розібрали його із працею - "Гамбургер Обербюр-Гермейстер".
- Ну й слівце. Мову згорнеш, - зачудувалася Ненька, що недавно прийшла в Шкиду учень.
Ненька - це було його прізвисько, а прозвали його так за постійну приказку: "Ах неньки мої".
"Ах неньки" поступово прообразовалось у Неньку й так і залишилося за їм.
Ненька був одноокий. Друге око йому вибили в бійці, тому він постійно носив на особі чорну пов'язку.
Незважаючи на свій недолік, Ненька виявився дуже задиристим і жвавим хлопцем, і незабаром його полюбили.
От і тепер Ненька не витерпів, щоб не показати мова німецькому матросові, що стояв на палубі.
Той, однак, не образився й, добродушно посміхнувшись, крикнув йому:
- Здрасте, комсомол!
- Ого! Холера! По-російському говорить, - зачудувалися хлопці, але зупинятися було ніколи. Усе квапилися на острів, сонце вже загострило повітря, хотілося купатися.
Пройшли швидко під що скрипели й гудели від напруги величезним краном і, уже видали оглянувшись, побачили, як гігантська сталева лапа повільно схилилася, схопила за хребет новенький німецький паровоз і безшумно підняла його на повітря.
У човнах переїхали через канал і поглибилися в зелень, - як звичайно, ішли в самий кінець Канонерського, туди, де острів перетворюється в довгу вузьку дамбу.
Жару давалася взнаки. Особи хлопців уже лисніли від поту, коли нарешті Викниксор дозволив зробити привал.
- Ура-А-А! Купатися!
- Купа-А-Аться!
Відразу кам'янистий скат покрився голими тілами, Море, здавалося, чотирикорпусн дихало, вітру не було, але вода в берега неспокійно хвилювалася.
Звідкись накочувалися вали й із шумом обрушувалися на камені.
У воду влазити було важко, тому що хвиля швидко викидала що купаються на камені. Але хлопці вже пристосувалися.
- А ну, хто розпалює! Починай! - викрикнув Янкель, ляскаючи себе по голим стегнам.
- Розпалюй!
- Дай я. Я розпалю, - вискочив уперед Циганів. Став у краю, почекав, поки не підійшов крутий вал, і пірнув прямо у водяний горб.
Через хвилину він уже плив, що підкидається хвилями.
Одне за іншим зникали у хвилях тіла, щоб через хвилину - дві зринути десь далеко від берега, на обмілині.
Янкель залишився останній і вже хотів поринати, як раптом помітив новачка.
- А ти що не купаєшся?
- Не хочу. Та й але вмію.
- Купатися не вмієш?
- Ну так.
- От так так, - щиро зачудувався Черних. Потім подумав і сказав: - Всі дорівнює, роздягайся й лізь, а то хлопці засміють. Так ти не бійся, тут дрібно.
Еонин знехотя роздягнувся й поліз у воду. Незважаючи на свої чотирнадцять років, був він худенький, слабенький, і руху в нього були якісь незграбні і кутасті.
Два рази Еонина викидало на берег, але Янкель, що плавав навколо, підбадьорював:
- Нічого. Це з незвички. Вчепися за камені міцніше, як хвиля знайде.
Потім йому стало нудно возитися з новачком, і він поплив за іншими.
На обмілині хлопці відпочивали, валяючись на піску й знущаючись з Викниксором, що плавав, по шкид-скому визначенню, "по^-жіночі".
Час летів швидко. Якось непомітно беріг знову всипали тіла.
Хлопці накупалися вдосталь і тепер просидь їсти.
Роздали хліб і по шматку масла.
Отут Янкель знову згадав про новачка й, вирішивши поговорити з ним, став його шукати, але Еонина ніде не було.
- Віктор Миколайович, а новачкові дали хліб? - запитав він швидко. Викниксор заглянув у зошит і відповів негативно.
Тоді Янкель, взявши порцію хліба, пішов розшукувати Еонина.
Велике було його здивування, коли очам його представилася наступна картина. За кущами на протилежній стороні дамби сидів новачок, а з ним двоє німецьких моряків.
Саме дивне, що всі троє жваве розмовляли по-німецькому. Причому новачок жарив чужою мовою так само вільно, як і на російському.
"Ого!" - з мимовільним замилуванням подумав Янкель і вискочив через кущ.
Німці здивовано оглянули нового прибульця, потім привітно запосміхалися, закивали головами й запросили Янкеля сісти, пояснюючи запрошення жестами. Янкель, не бажаючи вдарити особою в бруд, призвав на допомога всю свою пам'ять і нарешті, зібравши кілька підходящих слів, чутих ним на уроках німецької мови, галантно поклонився й вимовив:
- Гутен таг, дейтчлянд камераден.
- Гутен таг, гутен таг, - знову запосміхалися німці, але Янкель уже більше нічого не міг сказати, тому, передавши хліб новачкові, помчався назад. Там він, скорчивши безневинну посмішку, підійшов до завідувача.
- Віктор Миколайович, а як по-німецькому буде... Ну, скажемо: "Товариш, дай мені папироску"?
Викниксор добродушно посміхнувся:
- Не пам'ятаю, знаєш. Запитай в Елли Андріївни. Вона в будці.
Янкель відійшов.
Эланлюм сиділа в маленькій напівзруйнованій альтанці на протилежному бережу острова. Вона прийшла пізніше дітей і, викупавшись осторонь, тепер відпочивала.
Янкель повторив питання, але Эланлюм здивовано скинула очі:
- Навіщо це тобі?
- Так. Хочу в розмовній німецькій мові попрактиковаться.
Эллушка хвилину подумала, потім сказала:
- Камраден, битте, гебен зи мир айне цигаретте.
- Спасибі, Елла Андріївна! - викрикнув Янкель і помчався до німців, намагаючись не розгубити по дорозі німецькі слова.
Там він ще раз поклонився й повторив фразу. Німці засміялися й вийняли по сигареті. Янкель взяв обидві й пішов, цілком задоволений своїми практичними заняттями.
На березі він витягся сигарету й закурив. Запашний тютюн лоскотав горло. Відчувши незвичний захід, хлопці оточили його.
- Де взяв?
- Сигарети курить!
Але Черних промовчав і тільки розповів про новачка й про те, як здорово той говорить німецькою мовою.
Однак хлопці вже розшукали німців. Поодинці вся Шкида незабаром зібралася навколо моряків.
Еонин виступав у ролі перекладача.
Він переводив і питання хлопців, і відповіді німців.
А питань у хлопців було багато, і найрізноманітніші. Чому провалилася в Німеччині революція? Чи є в Німеччині дитячі будинки? Є чи там беспризор-піки? чи Вивчають у німецьких школах російська мова? Траплялося чи морякам бувати в Африці? Чи бачили вони крокодилів? Чому вони курять не цигарки, а сигарети? Чому німці терплять у себе капіталістів?
Моряки пихкали, отдувались, але відповідали на всі питання.
Хлопці так захопилися бесідою, що навіть не помітили, як підійшли завідувач із німкенею.
- Ого! Так отут гості, - пролунав голос Викниксора.
Эланлюм відразу затараторила по-німецькому, посміхаючись широкою посмішкою. Хлопці нічого не розуміли, але сиділи й із задоволенням розглядали іноземців, а старші порахували боргом ближче познайомитися з новачком, що виявив такі незвичайні пізнання в німецькій мові.
- Де це ти навчився так здорово говорити? - запитав його Циганів.
Еонин посміхнувся.
- А там, в Очаковском. Люблю німецьку мову, ну й учився. І сам займався - по самовчителі.
- А що від за "Очаковский"?
- Інтернат. Раніше, до революції, він так називався. Він під Смольним перебуває. Я звідти й переведений до вас.
- За бузу? - серйозно запитав Горобець.
Новачок помовчав. Посміхнувся. Потім загадково відповів:
- За все... І за бузу теж.
Поступово розговорилися. Новачок розповів про себе, про те, що жив він в малолітство круглим сиротою, що десь у нього є дядько, але де - він і сам не знає, що мати вмерла після смерті батька, а батька вбили в чотирнадцятому року на фронті. За розмовою час біжить швидко, тільки оклик Викниксора повернув хлопців до дійсності.
Сонце вже опускалося за водною гладдю Фінської затоки, коли Викниксор віддав наказ зніматися з якоря. Назад ішли з моряками.
Коли переправилися через канал і вийшли на територію порту, німці подякували хлопців за дружню бесіду й, попросивши хвилинку почекати, зникли на кораблі. Через хвилину вони повернулися з пакетом і, щось сказавши, передали його Эланлюм.
Німкеня засяяла.
- Діти, німецькі матроси пригощають вас печивом і просять не забувати їх. У них в обох є діти вашого віку.
Шкида радісно загоготала й, махаючи шапками на прощання, рушила до воротам.
Тільки один Окраєць залишився незадоволений тим, що німці, на його думку, дуже мало дали.
Він всю дорогу тихо бубонив, доводячи своєму сусідові по парі, Косареві, що німці поскупилися.
- Теж, дали! Щоб їм на тім світлі чорти водички стільки дали. Це ж не подарунок, а одна капость!
- Чому ж? - робко допытывался Косар.
- Так тому, що якщо розділити це печиво, то по одній штуці дістанеться тільки, - похмуро вирік Окраєць, а потім, після деякого роздуму, додав: - Хіба, може, ще один зайва буде, для мене.
- Ну добре, не скигли! - крикнули на Окраєць старші.
А Циган, не удовольствовавшись словами, ще прихлопнул долонею Окраєць по потилиці й тим змусив його нарешті упокоритися.
Окраєць одержав прізвисько завдяки незвичайній формі своєї голови. Черепна коробка його була здавлена і йшла гострим хребтом нагору, дійсно нагадуючи хлібний окраєць.
Незважаючи на те, що Окраєць був новачок, він уже прославився як вічний буркун і буркун, тому на його скульбу звичайно ніхто не обертав уваги, а якщо довге бурчання набридало хлопцям, то вони надходили так, як надійшов Циган.
Тепле почуття до моряків збереглося в шкидцев, і особливо в Янкеля, в якого, крім приємних спогадів, залишалася ще від цієї зустрічі закордонна сигарета з вузеньким золотим ободком.
Після цієї прогулянки хлопці перейнялися повагою до новачка.
Випадок з німцями висунув Еонина відразу, і та обставина, що старші йшли з ним поруч, показало, що новачок попадає в "верхівку" Шкиды.
* * *
Так і трапилося. Еонина перевели в четверте, старше відділення. Розумний, розвитий і в той же час великий бешкетувала, він прийшовся до смаку старшокласникам. Незабаром у нього з'явилася й кличка - Японець, - і одержав він її за свою "субтильну", по вираженню Неньки, фігуру, за легку розкосість і взагалі за чималу подібність із синами країни Висхідного Сонця.
Ще більше прославився Японець, коли виявився творцем шкидского гімну.
Відбулося це так.
Один раз увечері вихователі зганяли вихованців у спальні, і класи уже спорожніли. Тільки в четвертому відділенні сиділи за своїми партами Янкель і Япончик.
Янкель малював, а Японець робив виписки з якоїсь німецької книги.
Раптом у клас увійшов Викниксор. Очевидно, він був у гарному настрої, тому що увесь час муркотав під ніс якийсь бойовий мотив.
Він походив по класі, оглянув стіни й зігнуті фігури вихованців і раптом, зупинившись перед партою, вимовив:
- А знаєте, хлопці, нам варто було б обзавестися своїм шкільним гімном.
Янкель і Японець здивовано скинули на завідуючого ока й делікатно промовчали, а той продовжував:
- Адже наша школа - це свого роду республіка. Свій герб у нас уже є, повинен бути й свій гімн. Як ви думаєте?
- Ясно, - невиразно промямлил Янкель, переглядаючи з Японцем.
- Ну, так у чому ж справа? - оживився Викниксор. - Давайте зараз сядемо утрьох і складемо гімн! У мене навіть ідея є. Мотив візьмемо студентської пісні " Гау-Деамус". Буде дуже добре.
- Давайте, - без особливого полювання погодилися майбутні творці гімну.
Викниксор, весь захоплений новою ідеєю, сів і пояснив розмір, два разу проспівавши "Гаудеамус".
Янкель дістав аркуш, і приступилися до твору.
Забувши достоїнство й неприступність зава, Викниксор разом із хлопцями старанно підбирав рядки й рими.
Уже два рази у двері заглядав черговий вихователь і, подивувавшись надзвичайній картині, не посмітив тривожити вихованців і вести їх спати, так як обоє вони перебували зараз під заступництвом Викниксора.
Нарешті, години через півтора, після посиленого обмірковування й довгих творчих суперечок, гімн був готовий.
Трійка творців направилася в Білий зал, де Викниксор, сівши за рояль, взяв перші акорди.
Обоє шкидца, поклавши аркуш на пюпітр, приготувалися співати.
Нарешті гримнув акомпанемент і два голоси вихованців, змішавшись із низьким басом завшколой, одностайно виконали новий гімн республіки Шкид:
Ми з різних шкіл прийшли,
Щоб тут учитися.
Брати, дружною родиною
Будемо ж трудитися.
Кинемо колишнє життя,
Забудемо, що пройшло.
Сміло до про-об-виття життя!
Сміло до про-об-виття й-з-ні!
Час для співу був не зовсім підходяще. Нагорі, у спальнях, уже засипали хлопці, а тут, унизу, у півмороку величезного залу, три ковтки немилосердно рвали голосові зв'язування, немов намагаючись перекричати один одного:
Школа Достоєвського,
Будь нам мати рідна,
Навчи, як треба жити
Для рідного краю.
Ревів бас Викниксора, зливаючись із потужними акордами беккеровского рояля, а два тоненьких і слабких голоски, фальшивлячи, підхоплювали:
Шлях наш довгий і суворий,
Багато має бути праць,
Щоб і-й-ти в лю-в-ди,
Щоб і-й-ти в лю-у-ди.
Коли спів скінчився, Викниксор устав і, віддихавшись, сказав:
- Молодці! Завтра ж треба буде проспівати наш гімн всією школою.
Янкель і Японець, горді похвалою, з піднятими головами пройшли мимо вихователя й відправилися в спальню.
На інший день вся Шкида зубрила новий гімн республіки Шкид, а імена нових шкидских Руже де Лилей {Руже де Лиль - автор французького гімну.} - Янкеля і Японця - не сходили з вуст збуджених і піднесених вихованців.
Гімн відразу підняв новачка на недосяжну висоту, і обоє автора зробилися героями дня.
Увечері в їдальні вся школа під керівництвом Викниксора вже організовано співала свій гімн.
[далі]
Початок
[1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25] [26] [27] [28] [29] [30] [31] [32] [33] [34] [35] [36] [37] [38] [39] [40] [41] [42] [43] [44] [45] [46] [47] [48]