Аналітика

• Всі статті
• Тема ЗАХІД
• Тема ЛЬВІВ
• Тема тижня
• Трибуна

• 

  Що очікувати від львівських «Карпат» у другому колі чемпіонату України?

  25Січня 2005

  Найпопулярніша команда Львівщини, футбольний клуб «Карпати» зараз перебуває на тренувальних зборах у Туреччині, від яких багато в чому залежатиме ігрова готовність до другого кола чемпіонату серед команд першої ліги. Чемпіонату, на початку якого і керівництво, і вболівальники поставили перед командою завдання негайно повернутися до елітного українського дивізіону. Однак, результат виступу в першому колі значно віддалив команду від цієї мети, і одразу стало зрозуміло, що назріли зміни. І вони відбулися, особливо в концептуальному плані формування команди. Але чи достатньо цього, щоб реально розраховувати на повернення, по суті, вже нових «Карпат» до вищої ліги?
• 

  Іван Денькович: При розподілі посад у Львівській області партійні та особисті інтереси взяли гору над загальнодержавними

  24Січня 2005

  Віктор Ющенко офіційно вступив на президентських пост. Проте, одна з найосновніших складових поствиборного «синдрому» – персоніфікований розподіл владних повноважень – може стати однією з найосновніших проблем новообраного президента. Львівщина не стала «білою вороною» у цьому процесі. Більш того, публічні міжусобні протистояння між львівськими політиками-переможцями почалися ще задовго до інавгурації лідера «Сили народу». Чи не усі сходяться на тому, що посаду голови Львівської ОДА посяде народний депутат України, керівник Львівського обласного штабу Віктора Ющенка Петро Олійник. Проте, окрім губернатора Львівщини, інші посади в регіоні залишаються за завісою таємничості. Про підводні течії боротьби за входження у владу, слідування критеріям Віктора Ющенка стосовно нової кадрової політики в Україні та апетити на обіймання ключових посад у Львівській області кореспондентові Західної інформаційної корпорації розповідає голова ЛОО партії «Батьківщина» (складової коаліції «Сила народу») Іван Денькович.
• 

  Ярослав Грицак: Одним із вирішальних чинників розвитку України буде те, хто прийде на зміну Ющенкові

  23Січня 2005

  Свого часу львівський історик Ярослав Грицак, якого справедливо вважають одним з найкращих фахівців у цій галузі в Україні, сказав, що Україна має саме стільки націоналізму, скільки потрібно, аби забезпечити належний мінімум політичної стабільності в державі. Схоже, нещодавно українці довели вірність цих слів мирною «помаранчевою революцією», яка значною мірою об’єднала не до кінця визначену у своїй ідентичності країну. Націоналізму та здорового глузду у цій ситуації вистарчило не лише патріотичним західнякам, а й поміркованим мешканцям Центральної, а подекуди й Східної України. Народ показав, що попри регіональні відмінності у ментальності і світогляді, він є ідентично українською нацією, що є однією з передумов політичної стабільності в країні та перспектив її розвитку. Своє бачення впливу революції на свідомість пересічних українців та еліти України, на сприйняття її за кордоном та перспективи розвитку держави вже у нових політичних умовах Ярослав Грицак розповідав кореспонденту Західної інформаційної корпорації.
• 

  Трудова міграція: плюс – для економіки, мінус – для суспільства

  21Січня 2005

  Трудова міграція, як наслідок переходу від планової економіки до ринкової, набула в Україні загрозливого масштабу. Недостатня кількість робочих місць з прийнятною зарплатою і низький рівень соціальних гарантій призвели до того, що мільйони наших співгромадян виїхали (і продовжують виїжджати) на заробітки закордон. Нехтуючи своїми майбутніми пенсіями, формують натомість власні пенсійні заощадження, не довіряючи державному і приватним пенсійним фондам в Україні.
• 

  Міські історії: жах родини Панчаків

  20Січня 2005

  Кажуть, біда ніколи не приходить сама. Якщо з тобою вже стається якась прикрість, то вона обов’язково потягне за собою шлейф інших неприємностей. Така собі снігова куля, яка лише збільшується нашаруванням нових і нових пластів...
• 

  Ірина Волицька: Глядач у Львові якоюсь мірою втратив зацікавлення справжнім мистецтвом

  18Січня 2005

  Своєю назвою цей театр завдячує звичайнісінькому плетеному з лози кошику, в якому провідна акторка Лідія Данильчук приносила на репетиції своє немовля. Сьогодні ж львівський, а точніше вже львівсько-київський «Театр у кошику» набув рис справжнього театрального феномену, який давно переріс масштаб Львова. Більше того, у рідному місті він чомусь не настільки затребуваний, як зараз у Києві. Режисер-постановник «Театру у кошику» Ірина Волицька причину цього вбачає у своєрідній «буденності» театру для Львова. Як наслідок, театр, вистави якого стали явищем в мистецькому житті України, у своєму рідному місті досі не має власного приміщення. Що тут скажеш, переповнені зали у Львові збирають хіба що прем’єри та театральні гастролери з Росії. Львівського глядача, схоже, більше приваблює розрекламована обгортка, ніж саме театральне мистецтво як таке. Театральний Львів – провінційний Львів. У нашому місті не надто багато публіки, яка справді любить і цінує театр. Що зумовило такий стан речей? Галицька ментальність, комплекс меншовартості, географічне розташування, історична обумовленість, низька театральна культура чи брак справді талановитих режисерів та акторів? Хай там як, але чому Київ, у якому є більше театрів, професійної публіки та критиків, сприйняв «Театр у кошику», а Львів – ні? Саме про це наша розмова з Іриною Волицькою.
• 

  Анатолій Романюк: Кадровий потенціал слід шукати поза політичними партіями

  17Січня 2005

  Переможці президентських перегонів ввійшли в стадію випробовування владою. Вони не мають часу кричати: «Горе переможеним!», адже саме зараз наступив період, коли усі насправді довідаються, хто ж користається плодами революції. Як з’ясувалося, в учасників «помаранчевого» марафону, зокрема, на Львівщині, на фінішний ривок залишилося чимало сил: боротьба за ключові посади в регіоні поміж переможцями розгорнулася ще до офіційного визнання Віктора Ющенка Президентом України. Попри заяви Ющенка щодо формування нової кадрової політики в державі, львівські націонал-патріоти розпочали справжню політично-особистісну кампанію за входження у нову владу. Про ймовірність формування кадрової політики президента Ющенка за новими критеріями, політичні перспективи переможців та переможених і конфігурацію політичних сил в регіоні перед парламентськими виборами 2006 року в інтерв’ю Західній інформаційній корпорації розповідає політолог, директор Центру політичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка Анатолій Романюк.
• 

  Григорій Явлінський: Росія побачила, як громадяни захищають свою гідність, як народ робить мирно, без кровопролиття так, щоб його не вважали бидлом

  16Січня 2005

  Візит до Львова одного з чільних російських політиків, львів’янина за походженням Григорія Явлінського був дещо несподіваним. Проте надзвичайно корисним. Вперше з часу «помаранчевої революції» львів’яни мали змогу почути компетентну думку фахового політика про українські та українсько-російські перспективи, до того ж не пов’язану з місцевими ейфорійними настроями. Незважаючи не те, що ця думка була дещо обережною, надмір виваженою, до неї варто прислухатися.
• 

  Майнова нерівність зароджується в памперсах

  14Січня 2005

  Недаремно педагоги стверджують, що діти у садочках розвиваються набагато швидше, аніж удома, де коло їх співрозмовників, зазвичай, обмежене дбайливою родиною. Можливо, експерти від педагогіки праві на всі сто відсотків, але, схоже, про переваги «дитсадкового» виховання наші малюки невдовзі довідуватимуться мало не з пелюшок, чи то пак зі щасливої пори перебування в памперсах. І не так через можливість ширшого спілкування з однолітками, як з розмов батьків, які, попиваючи вечірній чай і згадуючи сентенцію, «що за все доводиться платити», обмінюються враженнями про дороге задоволення, яке ми звикли називати дитсадком.
• 

  Що очікує людину, котра віддала свою старість у руки держави?

  13Січня 2005

  Як домогтися того, щоб до глибокої старості людина почувалася щасливою? Попри старечі хвороби, самотність, бідність, байдужість родичів чи оточення. Для таких малорозвинутих країн, як Україна, – це неабияка соціальна проблема. Нині не кожен працездатний українець може дати собі чи своїй сім’ї раду, а що вже тоді говорити про пенсіонерів, частка котрих у структурі населення щораз збільшується. Як зробити так, щоб люди, зі сумними обличчями та спрацьованими руками, не відчували себе суспільним баластом. Гарантувати пенсіонерам гідну старість – найперший обов’язок держави. Особливо тоді, коли доводиться змінити родинне житло на прописку в будинку-інтернаті.