Аналітика

• Всі статті
• Тема ЗАХІД
• Тема ЛЬВІВ
• Тема тижня
• Трибуна

• 

  Василь Вовкун: Українська культура має пласти, з якими може виходити у європейський культурний простір

  06Лютого 2005

  Про те, що українська культура потребує підтримки, говорять багато і повсякчас. Проте, зазвичай, далі слів справа не йде і домінуючу позицію і далі займають ті продукти, які не можна назвати ані якісними, ані українськими. Конкретну та дієву програму виходу української культури з кризи пропонує режисер Василь Вовкун. Підняти її, за його словами, можна, прийнявши Концепцію розвитку української культури, а також Закон про захист українського інформаційного простору. Третім чинником концепції є фінансування, яке мусить надходити не лише з державного бюджету, а й через інші канали. Важливо також переглянути функціонування творчих спілок, які на сьогодні не виконують поставлених перед ними завдань. Останнім пунктом Василь Вовкун називає підтримку сільської та народної культури, яка є важливим донором для культури міської, про яку, однак, забули останніми роками. Про ноу-хау в роботі режисера під час президентської кампанії, про те, що діється у царині української культури, про її становище і потенціал, можливості розвитку українського театру кореспондент Західної інформаційної корпорації розмовляла з відомим українським режисером, постановником інавгурації Президента України Віктора Ющенка Василем Вовкуном.
• 

  Безробіття на Львівщині змінило обличчя – із «жіночого» на «сільське»

  04Лютого 2005

  Безробіття – невід’ємна частина економіки, хай який характер вона має: ринковий чи плановий. Радянська економічна система намагалася викорінити це явище із суспільного життя, змушуючи працювати навіть тих, хто цього хронічно не хотів. У сучасному ж світі безробіття існує в усіх країнах, незалежно від рівня їхнього розвитку. Але у провідних державах безробіття ніхто не боїться, бо людям, які втратили працю, влада забезпечує можливість вести звичний для них спосіб життя. Звісно, в Україні соціальні гарантії такого рівня відсутні. Але є мінімальна щомісячна допомога з безробіття – 90-125 грн. Та навіть попри мізерність цих сум, наші безробітні, особливо у районах, де заробітна плата не набагато вища від соціальних дотацій, працюють за відомою схемою: місяць-два роботи – звільнення, а приблизно через рік, протягом якого можна без особливих проблем отримувати «оптимальну» суму допомоги, – знову на роботу на місяць-два... Тобто, принцип такий – ліпше сидіти вдома і отримувати дотації.
• 

  Приміщення для Музею визвольних змагань надавали 10 років. Тепер львівська влада його ремонтуватиме!

  03Лютого 2005

  Ідея створення у Львові Музею визвольних змагань з’явилася відразу по здобутті Україною незалежності. І це було цілком сподівано, хоча б тому, що у 1937-1939 роках у місті на вул. Потоцького, 48 діяв Музей історично-воєнних пам’яток НТШ, у якому було зосереджено понад 3000 пам’яток про УСС та УГА. Однак, прийшла радянська влада, і, слава Богу, що багато експонатів потрапили до фондів Історичного музею, а не були знищені, як то, зазвичай, практикували більшовики. У перші ж роки молодої Української держави історична справедливість була відновлена. В Історичному музеї створили відділ історії визвольних змагань України. Сюди почали надходити архіви визвольної боротьби, от-як архів підпільної літератури з друкарні імені Арпада-Золотаря, архів братства колишніх вояків 1 УД УНА, архів державного центру УНР в екзині, а також фрагменти повстанської та дивізійної зброї, особисті речі політв’язнів тощо. Відтак, завідувач відділу Володимир Бойко розробив концепцію Музею історії визвольних змагань. Але згодом не так сталось, як гадалось. У П’ємонті національного духу і боротьби почалася довжелезна бюрократична тяганина щодо надання приміщення Музею, який мав би увіковічнити цю ж боротьбу... Але, про все за порядком.
• 

  Ігор Держко: Кендзьор залежав від Димінського настільки, наскільки зараз залежить від Сенчука

  02Лютого 2005

  Від кадрової каруселі, яка ось уже кілька тижнів триває на Львівщині, схоже, запаморочилося в голові чи не у всіх суб’єктів цього процесу. Такій жорсткій обструкції своїх колишніх однодумців та побратимів місцеві політичні діячі не піддавали протягом усіх тринадцяти років незалежності. Лакмусовим папірцем «єдності заради інтересів держави» стала посада голови Львівської ОДА. Непримиренний правдолюб, народний депутат України, голова ЛОК НРУ Ярослав Кендзьор звинуватив свого однопартійця, заступника голови Львівської обласної ради Ігоря Держка фактично у відступництві, закидаючи останньому намагання (всупереч волі Віктора Ющенка) проштовхнути на посаду губернатора області голову Львівської обласної ради Михайла Сендака. Шкурницький інтерес пана Держка народний депутат викрив миттєво: Ігор Держко, як заступник голови облради, нині надто зацікавлений у звільненні крісла обласного спікера, оскільки віддавна бажає обійняти його. Ярослав Кендзьор на найближчій звітно-виборній конференції ЛОК НРУ, яка відбудеться 5 лютого, пообіцяв поставити питання про виключення Ігоря Держка з партії. Для з’ясування ситуації кореспондент Західної інформаційної корпорації звернувся до Ігоря Держка, заступника голови Львівської облради, заступника голови ЛОК НРУ, члена проводу Львівської крайової ради НРУ.
• 

  Володимир Зубанов: Проведемо Партію державного нейтралітету України у парламент. І це буде для України повна сенсація

  01Лютого 2005

  Вперше після бурхливих президентських виборів, у Львів приїхав дещо нетрадиційний для звичного галицького середовища політик – представник так званих «донецьких». Народний депутат Володимир Зубанов, починаючи з літа минулого року, заявив про свою активну політичну позицію створенням Партії державного нейтралітету, однак дійсно йому вдалося «прославитися» завдяки дещо іншому ходу. Пан Зубанов практично за кілька днів перейшов з рангу депутата-мажоритарника, відомого у Харцизьку, що на Донеччині у політика, яких називають гравцями. Ризигнуючи з депутатського мандату, він подав заяву про складення повноважень у Верховній Раді. Пояснив такий хід Володимир Зубанов турботою у розбудові новоствореної партії. Проте більшого розголосу набуло пояснення такого кроку – намагання звільнити депутатське місце для свого патрона Віктора Януковича. Однак, дива для екс-кандидата у Президенти не сталося – Верховна Рада двічі відхилила заяву Зубанова. Перебуваючи у Львові, борець за нейтралізацію України перш за все намагався у найяскравіших фарбах описати переваги партії і, вболіваючи за збільшення її членів з числа галичан не цурався і загравань з «західняками», і легкого паплюження свого боса Януковича.
• 

  Олена Станік: Займаючись з дітьми, хворими на ДЦП, «Джерело» виконує обов’язки держави

  31Січня 2005

  У Львівській області сьогодні налічується близько 2,5 тисячі дітей, хворих на церебральний параліч. Ними насамперед мала б заопікуватися держава. Не тільки забезпечуючи життєво необхідні потреби, а створюючи умови, за яких неповносправна молодь могла б реалізувати свій життєвий потенціал. Зайве говорити, що наша молода держава виявилася до цього не готовою. Їй на допомогу прийшли громадські організації, і хоча їх можливості обмежені, але здобутий досвід та майбутня державна підтримка можуть стати тим фундаментом, на якому постане сучасна система соціального захисту уражених невиліковною недугою дітей. Львівський «Навчально-реабілітаційний центр «Джерело» – це 180 дітей хворих на церебральний параліч. Щодня три мікроавтобуси звозять їх сюди з усього Львова – з Глинянського тракту, Винник, Рудного. Групи – переповнені, приміщень – не вистачає. Такі центри мали б бути у кожному районі, місті. Однак, це, вочевидь, далека перспектива: львівське «Джерело» існує виключно завдяки спонсорським коштам. Але не можна сидіти, склавши руки. Про те, як таки вдалося налагодити роботу «Навчально-реабілітаційного центру «Джерело», про його теперішні проблеми розповідає PR-менеджер цієї громадської організації Олена Станік.
• 

  Євген Таліпов: На Львівщині обласна рада тягне ковдру на себе, інші сили – на себе. А Димінський стоїть позаду усіх і регоче

  30Січня 2005

  Львівщина вперше за 13 років незалежності України отримала «свого» президента. Відтак, націонал-патріоти, котрих у регіоні не бракує і котрі вважають свій особистий внесок у перемогу української демократії найвагомішим, переконані, що владу на Львівщині повинні формувати усі, хто хоча б півгодини перебував на Майдані. За останні два тижні ми дізналися, що існує стільки «радників», «старійшин», політичних і фінансових невдах та інших громадських неліквідів, що люстрація тих, кого вже дійсно не можна пускати до владного керма, пройшла само собою. Провальний перший іспит на випробовування владою львівського патріотичного середовища дав єдиний хороший «побічний ефект»: ті, кому дорога у владні коридори області закрита назавжди, вказали пальцем самі на себе. «Ми не будемо випрошувати чи вимолювати жодної посади. Ми вважаємо, що рішення залишається за Петром Олійником. Перш за все, губернатор і його команда повинні вирішувати питання. Петра Олійника призначить президент України Віктор Ющенко. Він йому довіряє. І ми повинні довіряти цьому голові Львівської ОДА. Я вважаю, що жодні «круглі столи» не потрібні. Нехай прийде нова команда і тоді з обласною радою і представниками політичних партій потрібно дійсно сідати за цивілізований «круглий стіл». За такий «круглий стіл», який проходить у Давосі», – переконаний перший секретар ЛОК СПУ Євген Таліпов. Про це та перспективи парламентських виборів 2006 року головний соціаліст Львівщини розповідає в інтерв’ю кореспондентові Західної інформаційної корпорації.
• 

  Олесь Нога: Колись експансія української культури на російську була набагато потужнішою

  28Січня 2005

  Львівський мистецтвознавець та художник Олесь Нога є багатогранною особистістю. Малює графіку. Пише книги-дослідження. Пробує себе в якості режисера-сценариста: разом із львівськими акторами працює над постановкою вистави про кохання до Дня св. Валентина. Побачити результати останнього «перевтілення» можна буде за кільканадцять днів, а допоки більшість знає Олеся Ногу як науковця, що займається дослідженням мистецтва. Минулого року побачило світ його ґрунтовне історико-культурологічне дослідження «Прадавня Україна», у якому він аналізує найбільш невідомий пласт української історії та культури – добу до часу виникнення та становлення Київської Русі. А нещодавно завершив нові книги: «Світ львівського спорту 1900-1939 років» та про засновника фабрики художнього металу Михайла Стефанівського. Зі слів дослідника, фінішу добігає третя книга – «Скульптура українського авангарду 1910-1920 років». Про специфіку досліджень українського мистецтвознавства Олесь Нога розповідав кореспонденту Західної інформаційної корпорації.
• 

  Теодор Дяків: З Буняком взагалі не знайомий. Запевняю, ні до обласної адміністрації, ні до мерії, ні до конкретних посадових осіб у мене не має жодних особистих претензій

  27Січня 2005

  «Чому так багато ми повинні платити за спожиті комунальні послуги? З чим пов’язане чергове подорожчання, хто саме визначає величину тарифу на воду чи тепло?» – ці питання здатні поєднати у розмові незнайомих бабусь у громадському транспорті та обурених домогосподарок у черзі в ЖЕКу. Проблеми комунальних платежів завжди викликають зацікавленість, а відтак, і об’єднують різних за соціальним статусом та рівнем освіти людей. Вочевидь, саме через таку актуальність тарифного питання, людина, яка вирішила довести у судовому порядку неправомірність прийняття Львівським міськвиконкомом тарифів на водо- та теплопостачання перетворилася з невідомого широкій громадськості керівника рядової фірми на досить знаного «позивача з владою». Власне, сьогодні нашим співрозмовником став керівник ТзОВ «Формула» Теодор Дяків, який вже протягом року у львівських судах домагається визнання недійсними рішення виконавчого комітету, за якими були збільшені тарифи на воду та тепло. Пан Дяків стверджує, що він хоче досягти лише законності і прозорості у функціонуванні міської влади, легітимності виконавчих органів міськради, дотримання вимог чинного законодавства при прийнятті рішень, якими встановлюються тарифи на найбільш поширені послуги підпорядкованих мерії комунальних підприємств.
• 

  Своїх ворогів треба знати в обличчя!

  26Січня 2005

  Чи не до цього закликав Майдан упродовж своєї найбільшої активності? Чи не тамтешні тамади ще зовсім недавно без зайвої сентиментальності стимулювали гортанний «мускул» площі до напівритуального проклинання імен тих, хто мав сміливість заявити про свою не помаранчеву позицію? До чорного списку потрапило чимало людей знаних і публічних.