Історія

Від заснування до ІІ Світової війни

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа є спадкоємницею Генеральної Духовної Семінарії у Львові, яку заснував австрійський цісар Йосиф ІІ у 1783 році. На той час вона була єдиною семінарією Греко-Католицької Церкви, в якій здобували богословську освіту та духовну формацію семінаристи з Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевської єпархії (Югославія), Семигороду та Хорватії. Від початку своєї діяльності семінарія була осередком національного, культурного і духовного життя Галичини, місцем формування світогляду українського народу. Випускниками семінарії стали майбутні єпископи та священики, громадські діячі, письменники.

У 1929 році за ініціативою і з благословення Митрополита Андрея Шептицького на базі семінарії створено Греко-Католицьку Богословську Академію. Особливого розквіту своєї діяльності семінарія набула в 30-х роках ХХ століття, коли її ректором став Йосиф Сліпий. У візії провідників Української Греко-Католицької Церкви та семінарійної управи Семінарія мала інтегруватись у монолітний центр формування церковної традиції і богословської освіти. На заваді реалізації цього задуму стало вимушене закриття Духовної Семінарії.

Перший раз драму закриття у своїй 150-літній історії Львівська Семінарія Святого Духа пережила у 1939 році, коли Галичину окупували війська Червоної Армії.

Вдруге діяльність семінарії була припинена у 1945 році через встановлення радянської влади на теренах Західної України. Більшість викладачів, наставників та студентів було заарештовано і посаджено в тюрми чи заслано в табори Сибіру, а приміщення Семінарії, її власність і бібліотеку конфісковано комуністичною владою.

У роки тоталітарного режиму і переслідування Української Греко-Католицької Церкви завдання формації священиків та духовних провідників виконувала підпільна Семінарія.